Банкрутство американських банків. Починається нова фінансова криза?

Банкрутство американського банку Silicon Valley Bank (SVB) може запустити ланцюгову реакцію у вигляді кризи глобалізованої банківської системи. Достатньо сказати, що зараз цілком реально розглядається можливість банкрутства одного з системних світових банків – Credit Suisse.

Silicon Valley Bank (SVB) – це найбільший банк за 15 років, з часів глобальної економічної кризи 2008 року, який збанкротував.

Не Lehman Brothers, але другий за величиною банк-банкрут в історії США. Банк займав 16-те місце за величиною активів у країні і був провідним кредитором у галузі технологічних стартапів.

Його банкрутство може стати провісником краху технологічної «бульбашки» на фондовому ринку. У 2022 році банк оцінювали в $40 млрд.

Ланцюгова реакція на ринку стартапів почалася після закриття аналогічної кредитної організації, яка фінансує стартапи – Silvergate Ban. У техсекторі може початися ефект доміно. На черзі, Signature Bank, Western Alliance та First Republic.

Черговий «чорний лебідь» у вигляді банкрутства двох банків може внести свої корективи у монетарну політику ФРС.

На екстреному засіданні Федрезерв ухвалив рішення виплачувати незастраховані депозити на суму понад 250 тисяч доларів. Гроші знайдуть не за рахунок платників податків, тобто їх друкуватимуть: ФРС надасть кредит Федеральній корпорації зі страхування депозитів США на суму повернутих вкладів населення у банках-банкрутах під заставу казначейських облігацій Мінфіну.

Таким чином, кількісне стискання (QT) помирає так до ладу і не розпочавшись.

Навпаки можливий раунд кількісного розширення (QE) під виплату депозитів.

Це буде вже п’ята програма QT – QT5. Попередня, під час пандемії, була найбільшою в історії.

Простими словами, замість виведення надлишкових грошей із ринку, відбудеться їхня нова емісія (друкарський верстат).

І все це на тлі:

1. Високої інфляції в США (вище 6%) при таргеті 2-3%.
2. Загрозі рецесії (поки очікування динаміки ВВП США в зеленій зоні: + 0,5% на 2023 рік, хоча навесні 2022-го прогнози були на рівні 2-2,5%).

Заява ФРС викликала хвилю оптимізму на ринках, яку, втім, не варто переоцінювати.

По суті, у США запускається негласна програма повного страхування депозитів: хто б не збанкрутував, Федеральна корпорація зі страхування депозитів (FDIC) за допомогою ФРС виплачуватиме незастраховані депозити, які у групі ризикових банків сягають 80-90%.

Що це означає на практиці:

1. Раунд підвищення ставок може бути призупинено або уповільнено (підвищення базової ставки «через раз», глибина кроку 25 б.п., а не 50 б.п., тобто на 0,25%, а не 0,5% ).
2. Можлива реінкарнація «моделі Волкера»: розширення грошової маси при високих ставках, тобто нова QE, нехай і значно менших обсягах, ніж раніше, при рівні ставок 4,5-5%.

Нагадаю, така модель дозволила голові ФРС Волкеру наприкінці 70-х – на початку 80-х перемогти інфляцію, але це коштувало США занурення у найглибшу рецесію в історії після Великої Депресії.

У долара починаються суттєві проблеми

Для мінімізації цих проблем потрібні:

1. Дешеві сировинні ресурси, передусім нафта.
2. Приплив оптимізму на ринках для купівлі американських трежеріс – казначейських облігацій Мінфіну.
3. Приборкання інфляції за допомогою дешевого імпорту.

Чим ця ситуація є небезпечною для нас?

Пункт 1 складно вирішується без залучення рф, Венесуели та Ірану.

Пункт 3 майже не вирішується без участі Китаю.

Для п.2. необхідна позитивна новинна лента у світі.

Загалом, стаття в Politico про якісь «розбіжності» у позиції США та керівництва України з'явилася не просто так.

Плюс нещодавня заява колишнього глави Мюнхенської конференції з безпеки Вольфганга Ішингера про необхідність створення групи з «мирних переговорів» між Україною та рф.

Тут важливо зберегти раціональну оцінку, оскільки ситуація активно використовуватиметься російською пропагандою.

Як виділити тут раціональне зерно і відділити його від полови пропаганди?

Спробуємо сформулювати тезово:

1. Жодного розколу між Україною та США не буде.
2. Санкційний тиск на рф збережеться.
3. Напружені відносини США та Китаю нікуди не зникнуть.

Тоді як цей сценарій вплине на «реал політик» у глобальному світі?

США спробують виграти час. В ідеалі їм потрібні два роки.

Їхнє ключове завдання, щоб до моменту приборкання інфляції (хоча б до 3-3,5% у середньостроковій перспективі), не почався масовий відтік інвестицій з глобальних ринків як у 2008 році.

Приборкання інфляції розв'яже Америці руки для проведення нової стратегічної політики щодо рф та Китаю.

Інакше:

1. Рецесія.
2. Програш демократичної партії на виборах президента та перемога «трампістської риторики».
3. Соціальна дестабілізація.

Тобто щодо України зміниться не стратегія США, а тактика.

Загалом настають дуже складні часи для нашої дипломатії та керівництва.

Необхідно більшу увагу приділяти внутрішнім джерелам економічної та фінансової стійкості.

Для цього можна використати емісійне джерело НБУ у розмірі до 400 млрд грн на рік або 35-40 млрд грн на місяць.

Необхідно, щоб гроші йшли в економіку, стаючи зрештою доходами малого та середнього бізнесу. Як крапельний полив, тільки замість води, капілярами економіки рухаються гроші.

Для цього нам необхідні:

1. Емісія «маркерних» військових облігацій з мінімальною процентною ставкою в 1% та терміном обігу на 20-25 років. Саме ці «маркерні» облігації і купуватиме НБУ на суму 400 млрд грн на рік. Можна сказати, що наш аналог кількісного розширення. Після війни НБУ зможе поступово продати ці облігації на ринку, забезпечуючи ринкову прибутковість за рахунок дисконту.
2. Облікова ставка повертається на рівень 10%, відкриваючи можливості кредитування економіки. На жаль, під час війни кредитного буму не буде і у банків продовжить утворюватися структурний профіцит коштів, надлишкова ліквідність.
3. Профіцитність ліквідності потрібно «зрізати» поступовим збільшенням норми резервування банків до 30%, балансуючи цей процес із динамікою кредитування та розміром надлишкової ліквідності банків.

Таким чином, у результаті підвищення норми обов'язкового резервування у банків уже не буде надмірної ліквідності, яка зараз тисне на грошовий ринок і стерилізується за допомогою депозитних сертифікатів НБУ під ставку 23%.

Вся надмірна ліквідність «піде» в резерви і у банків є лише два варіанти: тримати ці гроші на коррахунку в НБУ або вкладати в державні облігації.

Тут можна запропонувати банкам «маркерні» ОВДП з прибутковістю облікова ставка мінус 2%, тобто у варіанті де облікова ставка на рівні 10% – це доходність на рівні 8%.

Таким чином, з'являється можливість вливати до бюджету 20-30 млрд. грн. коштів банків щомісяця (на додаток до 40 млрд. грн. прямої емісії).

Таким чином, у вказаній вище моделі Мінфін отримує доступ до 60-70 млрд грн щомісячних коштів, крім податкових надходжень.

Є фінансовий ресурс для додаткових соціальних виплат та стимулювання платоспроможного попиту.

Чим цей варіант кращий за нинішню модель?

Мінфін позбавляється постійної необхідності «знайти» ринкові котирування на ринку капіталу, якого під час війни просто немає.

Сьогодні ресурси гравців на ринку ОВДП обмежені, вони не покриють дефіциту бюджету. А коштують такі гроші під час війни надто дорого, збільшуючи і без того високе навантаження на держбюджет з обслуговування державного боргу: понад 240 млрд грн на рік, що перевищує видатки центрального бюджету на медицину чи освіту.

В цьому варіанті немає надмірної ліквідності банків, яка тисне на ринок і яку потрібно стерилізувати за допомогою депозитних сертифікатів НБУ, «звязуючи» 500 млрд грн коштів банків під 23% і витрачаючи на це понад 115 млрд грн державних коштів на рік.

Адже ці гроші можна було витратити на амортизацію кризи.

Зараз резерви банків йдуть у так звані бенчмарк-ОВДП під 20% (!!!!). І навіть у цих умовах Мінфін не може забезпечити позитивний роловер (коли залучення нових боргів покриває з надлишком погашення старих).

У 2022 році цей показник був негативним, тобто Мінфін витрачав на погашення старих боргів по ОВДП більше, ніж залучав «на ринку» шляхом випуску нових облігацій.

І це негативний фактор під час війни, оскільки Мінфін не виконає своєї ключової функції – забезпечення припливу коштів до бюджету, натомість формуючи «відплив» за борговими інструментами.