Реальності військових та цивільних розходяться. І це дуже погано

Є стан війни, а є стан Диких Ловів (Wild jagdt).

І це дві різні архаїчні рамки. З точки зору державної політики ми живемо в стані війни, а з точки зору пересічного громадянина – в стані Диких Ловів.

Прочитайте що то таке, якщо для вас це новий концепт.

Реальності військових та цивільних розходяться. Я вже рік досліджую це і з боку військових, і з боку цивільних.

Тому що це цивільне життя воно лише в декораціях війни, в ньому нема тотальності і реальності війни. Слова – «всі будуть служити» не є голосом влади 24/7.

Нема цього відчуття моменту.

Більш того, слова «всі будуть служити» часто промовляють ті, хто точно служити не буде, економічно заброньований.

Правильні слова не підібрані, або їх промовляють зовсім не ті, хто має.

Це стало пустою формою, як і «пишаємося нашими захисниками».

Поки війна не стала тотальністю в повсякденному світі, вона виглядає як Дикі лови.

Існує ілюзія, що якщо я сховаюсь – мене не знайдуть, що є ковчег тих хто врятувався і там ще є місця.

Ілюзія, що можна про війну, яку і війною не називають, а кажуть – «Це», зараз не думати, бо я ж поки працюю і все нормально.

«Ілюзія «Окей я навіть трошки щось купую і пакую наплічник, але останній метр за мене пройде держава, але не зараз, а колись, бо самому таке рішення приймати ненормально якось».

«Як знайдуть, то знайдуть, заробити б грошей на сімʼю доки не знайшли».

Ілюзія, що вибір державий випадковий і примхливий.

Що ТЦК це і є Дикі лови – гурт злих духів та привидів, що проноситься, когось хапає, а далі знову мирне життя.

Що це як обстріли, треба перетерпіти.

І це не про відчуття війни. Бо в ньому цивільне суспільство ще не живе, а активно від нього захищається.

І тут точно не допрацювала держава з тотальністю меседжа.