Кремль хоче перемовин із фіксацією нічиєї у війні

Перетворення Бєларусі в мілітарно-ядерний відстійник Росії – логічна, закономірна і природна плата сябрів за добровільну втрату своєї державності. Це – обширний національний суїцид, і вже пізно про щось шкодувати.

Грізні заяви їхнього сюзерена з Москви про розміщення тактичної ядерної зброї на території апендикса цивілізації – це фінальна кода поглинання. Там навіть поглинати не довелося – самі влізли до пащі, підстрибуючи. Навіщо Росії ризикувати своєю територією (бо ж туди прийде отвєтка) – якщо є самогубці під боком, такі мирні, такі сумирні, такі телячі.

Поза тим: ставки знову підвищуються. У цьому нема нічого нового, позаяк ядерний шантаж уже вкотре виринає, коли Росії треба вигризати щось для себе. Ядерний шантаж іде в парі з відчаєм. А отже: в усі двері світу гримає тема перемовин із фіксацією нічиєї в війні.

Для повноти картини варто додати прогнози британської розвідки про те, що путіноїди схильні згортати атакувальну фазу війни й переходити до глибоко ешелонованої оборонної війни. Не конче бути воєнним експертом, аби розуміти, що таке оборонна війна. Ми так успішно протистоїмо ворогові якраз тому, що обороняємся. Оборонні війни – найбільш успішні (доведено нами). Атакувальні війни – найбільш затратні (доведено московитами).

І справа не лише в боєприпасах, де ми на 200% залежні від постачань Заходу, але й у професійно-розважливому розумінні того, що наступальна фаза війни – це фактично її перезапуск, і він залежить від кількакратно підсилених ресурсів. Супроти цього й спрямований черговий епізод ядерного шантажу.

Нема сенсу фантазувати. Є сенс покладатися на незворушність наших донорів. А ще більше – є сенс дещо приборкати улюлюкання трибун на тему негайної деокупаціі та контр-наступів. То не робиться на раз-два і не на вимогу уболівальників. Мега-серйозні речі варто довірити тим, хто все одно прийматиме рішення не в «пункті прийому побажань», а на значно іншому рівні.