Чому Україна досі не розірвала дипвідносин з республікою Білорусь?

Зателефонував знайомий і запитав, що може означати нота МЗС Білорусі про те, що Україна нібито готується завдати удар по Білорусі. Пояснив, що така нота може бути не просто провокацією, а частиною спецоперації, таким собі інформаційним прикриттям. Зокрема, на випадок, якщо керівництво Білорусі вирішить поглибити співучасть своєї країни в агресії РФ проти нашої держави безпосереднім вторгненням на її територію підрозділів білоруської армії.

Адже, скажімо, й агресії Росії проти Грузії в 2008 році передував вереск російських ЗМІ про начебто агресивні плани Тбілісі. Чекістсько-радгоспний тандем Путіна й Лукашенка, як відомо, вишуканим креативом не відзначається.

А от на друге запитання знайомого: – Ми що досі не розірвали з Білоруссю дипломатичних відносин? Чому? – відповісти не зміг. Бо й справді, чому?

Нагадаю, наприкінці вересня Україна позбавила акредитації посла Ірану й ухвалила рішення суттєво скоротити кількість дипломатичного персоналу іранського посольства через постачання Росії ударних безпілотників. Тож, оскільки на момент ухвалення цього рішення посол перебував за межами України, на практиці це означало неможливість ані його повернення до Києва, ані призначення на цю посаду іншої особи, тобто зниження рівня дипломатичних відносин.

У випадку Ірану йдеться про постачання зброї країні-агресору. У випадку Республіки Білорусь ситуація складніша. Щодо того, що згідно з міжнародним правом Республіка Білорусь є співучасником російської агресії (резолюція ГА ООН «Визначення агресії», стаття 3, пункт f) я писав недавно («Що не так з білоруською опозицією»). А тепер деякі подробиці.

На території Республіки Білорусь відбувалися неоголошені заздалегідь білорусько-російські військові навчання «Союзна рішимість», які мали пройти з 10 до 20 лютого, але були подовжені сторонами. Це дало можливість РФ накопичити воєнний контингент і 24 лютого здійснити напад на Україну.

Керівництво Республіки Білорусь надало російській армії для агресії інфраструктуру країни (аеродроми, залізничні та інші шляхи сполучення тощо).

Тоді ж таки, 24 лютого, Білорусь закрила небо для цивільної авіації над прилеглими до України територіями – заборона діє досі.

Відтоді практично щодня з території Білорусі ведуться артилерійські обстріли прилеглих районів України. Також з території Білорусі було завдано кілька сотень ракетних ударів. Останній такий ракетний обстріл мав місце 6 жовтня.

Того ж дня, 6 жовтня, заступник начальника Головного оперативного управління Генштабу ЗСУ бригадний генерал Олексій Громов повідомив, що від початку війни з білоруських арсеналів зберігання ракет та боєприпасів російській армії було відправлено майже 250 вагонів озброєння загальною вагою понад 10 тисяч тон.

Як на мене, навіть цих фактів – не беручи до уваги ані іншої статистики, ані погроз Лукашенка, брехню міністрів оборони та закордонних справ, керівництва прикордонної служби Білорусі – достатньо, щоб ініціювати розрив дипломатичних відносин. Тому запитання мого приятеля переадресовую рідному МЗС України.

Не сумніваюсь, що адекватні білоруси – маю на увазі тих, хто разом із ЗСУ воює проти російських агресорів – підтримали б таке рішення української влади. Хто не вірить, почитайте інтерв'ю Дениса Прохорова, командира білоруського добровольчого полку імені Кастуся Калиновського.

Слава Україні! Жыве Беларусь!