Фінансова петля Росії. Історія знову повторюється

Коли Російська імперія вступила у Першу світову війну, її внутрішній фінансовий ринок миттєво згорнувся, а запровадження «сухого закону» знищило четверту частину доходів бюджету (винна монополія). Петроград критично потребував зовнішніх позик для закупівлі зброї, верстатів та підтримки курсу рубля. Головними фінансовими донорами мали стати союзники в Антанті – Велика Британія та Франція.

Проте британці та французи відмовилися давати кредити під «чесне слово». Вони вимагали реального забезпечення. У 1914–1916 роках Росія була змушена фізично вивезти значную частину свого золотого запасу до Великої Британії (через Архангельськ кораблями) як заставу за кредити.

Союзники давали Російській імперії так звані пов'язані кредити. Гроші не перераховувалися до Петрограда – вони залишалися на рахунках у британських банках. Росія могла витрачати їх виключно на закупівлю британських товарів чи оплату фрахту британських суден. Коли у 1916 році російська армія задихалася від «снарядного голоду», Велика Британія та Франція затримували виконання військових замовлень, пріоритетно забезпечуючи власні армії, хоча золото та кредитні зобов'язання від Росії вже були отримані.

Зрештою, фінансова виснаженість, неможливість покрити дефіцит бюджету та невиконання союзниками обіцянок щодо постачань стали прямими тригерами інфляції, дефіциту товарів і Лютневої революції 1917 року.

Звісно історики мене поправлять, що фінансова виснаженість була хоч і важливим тригером революції, але не єдиним і, мабуть, не головним. Військові поразки, криза легітимності, розпад командної вертикалі, продовольча криза в Петрограді – все це відігравало не меншу роль.

Якщо накласти події Першої світової на теперішню ситуацію Росії з Китаєм, ми побачимо той самий сценарій, але в ще більш цинічному виконанні. Маючи подібні проблеми, Російська Федерація опинилася в ситуації, коли Китай вимагає газ за внутрішніми російськими цінами (нижче собівартості) і фінансування «Сили Сибіру-2» суто за рахунок РФ і взагалі відмовляється давати прямі кредити на покриття дефіциту бюджету, аби не потрапити під вторинні санкції США.

Москва веде виснажливу війну, будучи повністю залежною від фінансових та технологічних примх зовнішнього гравця. Коли цей гравець (тоді Британія, зараз Китай) бачить, що Росія нікуди не дінеться, він починає диктувати кабальні умови, викручувати руки або просто відмовляти в допомозі, спостерігаючи, як «партнер» слабшає.

Історія повторюється: затяжна війна, ізоляція від передових ринків, колосальний дефіцит бюджету і «союзник», який замість допомоги виставляє непомірні рахунки та заганяє у фінансову петлю. У 1917 році для Російської імперії це закінчилося катастрофою. На що сподівається нинішній Кремль – питання риторичне.