Курська операція і українське ІПСО

Я часто пишу про важливість інформаційної війни, і що деколи це навіть важливіше чим реальні бойові дії. Правда від того, що я пишу – краще не стає. Ми як програвали інформаційну війну у себе, то тепер програємо її і на території ворога.

Курський хід створював багато нових можливостей для ЗСУ, і я більшість перелічував. Один із таких напрямів це серйозна деморалізація російського суспільства, що веде до зниження підтримки бойових дій, мобілізації, і підтримки політики війни. Я розумію, що більшість переконані, що на росіян не можливо вплинути, але це не так. У них є свої больові точки, які відрізняються від наших. Але вони є.

Такими точками є строковики, «ісконна територія» та престиж влади. Строковики, яких кидають в бій, для росіян є вищою мірою несправедливості. «Молодие парни» і «сльози матери» – це фольклорна трагедія, яку орки переживають дуже боляче (в тому числі через спогади з першої чеченської). Так, у 2022 році, як тільки ми взяли в полон перших строковиків – вперше почались обміни. При цьому, в Росії була прям істерика, і цих строковиків терміново шукали. Завдяки в тому числі нашому активному втручанню, матері лили сльози і записували зверення до Путіна про «нещасних мальчиков».

«Ісконна територія» – це теж фетиш, починаючи від того, що «нікому не вдавалось завоювати Росію», до ядерної доктрини, де наступ на «ісконну територію» вимагає застосування ядерної зброї. Тому Курська операція поставила російське суспільство в ступор і викликала таку обурливу реакцію блогерів. Влада швидко взяла інформаційний тренд під контроль, і заглушила суспільний настрій. Але я переконаний, що для нашого ІПСО це просто не пахане поле.

Зрештою, основне на чому тримається російська влада в будь-яку епоху – це престиж. Історично, як тільки падав престиж влади – в Росії відбувався бунт і революція. Курська операція – це мабуть один з найбільших ударів по престижу російської влади за всю війну. ЗСУ захопили теиторію Росії, а вже три тижні мега крутий сильний Путін нічого з цим зробити не може. «Царь не настоящий» – ось реакція, яку можна досягнути за хорошої інформаційної кампанії проти ворога.

Зараз російська влада намагається продати суспільству успіхи на Донбасі. Але давайте чесно, як пересічний орк має радіти захопленню Новогродівки, коли його рідна «Суджа» окупована? Думаю, що ніяк. І він досі не радіє, і не може зрозуміти, що відбувається. Це ідеальний час, щоб почати активно працювати на мобілізацію орка на його внутрішній порядок денний.

Тепер ще одне питання. Чи зміг би Путін не перекидати війська, якщо б обурення росіян почало досягати серйозного масштабу в соцмережах? Не думаю. Путін завжди відслідковує тренди і намагається їх «купірувати», саме тому він так довго виживає при владі. Саме тому, він досі вагається з мобілізацією і шукає інші рішення для Курської проблеми.

Давайте уявимо, що нам вдалося розігнати сльози матерей строковиків, обурення блогерів щодо пріоритету Донбасу над «ісконними територіями», і сумніви у силі і спроможності Путіна – чи змогла б російська влада це проігнорити і не поставити звільнення Курської області в пріоритет? Навряд чи. Однак, саме цього не сталось. Ми постійно жаліємося на російські ІПСО, але самі абсолютно не використовуємо цю зброю проти них.

Насправді ж, ІПСО – це війна майбутнього, а не дрони. Бо як казав Сунь Цзи «Найкраща війна – розбити задуми супротивника; на наступному місці – розбити його союзи; на наступному місці – розбити його війська. Найгірше – брати в облогу фортеці». Задуми – це про ІПСО.