Про наші Майдани

От дивно. Росія всі ці десятиліття з моменту розвалу СРСР всіляко намагалася (ще до війни та логіки руйнування) посилювати свій вплив на Україну, і при цьому не займалася реальним вивченням процесів.

Всі ці великі бюджети різним проросійським прихвостням йшли виключно на пропагандистську маячню, за логікою того, що хотіли чути у Кремлі. Системною політикою на пострадянському просторі у Росії ніхто не займався, роблячи ставку виключно на силовий ресурс (війни та конфлікти), економічний шантаж та пропагандистську муть.

У Росії так і не зрозуміли, що наші Майдани – це не воля якоїсь однієї з груп і тим більше – ніяке не зовнішнє втручання. Це звична для української політичної системи та українського суспільства форма реагування на перекоси, які можуть виникати в той чи інший момент нашої історії, та прояв громадянської позиції. У нас Майдани (Революція на граніті), дострокові вибори (президентські та парламентські) були ще з 90-х.

Але у Росії надавали перевагу спрощеному трактуванню подій, у руслі роспропаганди про зовнішнє втручання. І як результат підхід «створювати контрольований хаос» не дав очікуваного результату. Хаос у «хаосі» (в сенсі відсутності єдиного центру прийняття рішень, на який можна тиснути) неможливо контролювати. Влаштувати можна, а контролювати (а значить – отримати необхідний результат) ні.

А те, що Росія розпочала війну, говорить ще й про те, що там ніхто не займається/не хоче займатися вивченням процесів та вирішенням проблем у середині самої РФ. Куди простіше лякати суспільство зовнішнім ворогом. Хибний підхід. Врешті-решт, все буде навпаки – зовнішня агресія активізує внутрішні процеси.