Варшавський прийом: про що Зеленському говорити з Дудою

Польсько-українські відносини мають достатньо складний характер, і на це треба зважати. До того ж, останні кілька років вони наповнені спільними помилками. І це, до речі, почалося, ще за президентства Віктора Януковича, коли 148 наших народних обранців запропонували польському Сейму ухвалити резолюцію про геноцид польського населення на Волині, що викликало суттєвий подив тодішнього спікера Сейму Еви Копач. Потім була Революція Гідності, і Ярослав Качинський дійсно виголошував на Майдані слова «Слава Україні» в політичному контексті.

Навесні 2015 році вперше з трибуни українського парламенту виступив польський президент Броніслав Коморовський, а через кілька годин після цього Верховна Рада ухвалила  закон про декомунізацію, де згадуються вояки УПА і необхідність їхньої реабілітації, що в Польщі було сприйнято складно. У 2017 році буде закон про «людобойство» (геноцид) на Волині, де згадувалися всі громадяни Другої Речі Посполитої. І тут треба зазначити, що жоден депутат Сейму не проголосував проти, лише 10 утрималися. 

Для польського політичного керівництва є серйозна спокуса використати недосвідченість Володимира Зеленського у власних цілях. Але, думаю, президента України все ж будуть готувати до візиту у Варшаву, і тут буде певний дещо несподіваний для поляків нюанс. Зеленський буде націлений на знайомство з президентом США – це для нього першочергова мета. Тому польська сторона буде намагатися підійти до цього питання більш творчо з огляду на власний досвід, і на те, що в Польщі в жовтні 2019 року пройдуть парламентські вибори, і Анджей Дуда прагнутиме покласти свої здобутки до скарбнички «Права і справедливості».

Які питання Україна має порушити у Варшаві: 

1. Ми маємо шукати механізми більш ефективного захисту наших трудових мігрантів, які працюють в Польщі, в тому числі на політичному рівні. 

В ідеалі, це має бути політична заява польського керівництва. Вона може прозвучати у контексті, що українські мігранти – не біженці, а саме трудові мігранти. Власне так, як кілька мільйонів поляків є трудовими мігрантами в інших європейських країнах. Бо українські трудові мігранти, приїжджаючи в Польщу, вони ж нікого не витісняють? Вони заповнюють порожнечі на ринку праці. І польське економічне зростання значною мірою має завдячувати нашим співгромадянам.

2. Політика історичної пам’яті. 

Є два важливих моменти, які проявилися в серпні. Маршалок  Сенату Станіслав Карчевський взяв участь у прощанні на Волині з українським військовим, який загинув на Донбасі. Один з керівників Польщі у такий спосіб достатньо чітко показав, що у Варшаві розуміють, хто і чому веде цю війну. І я думаю, показово, що це було саме на Волині. Також відбулася акція «Пломінь дружби», де згадували вояків УНР, які у 1920 році брали участь у «Диві над Віслою». І це теж важливий момент. Якщо в Польщі і в Україні дуже часто привертають увагу до пам’ятних дат, думаю, що якраз 2020 рік може стати хорошим приводом для виведення наших двосторонніх відносин на інший рівень і їх наповнення більшим змістом.  Зокрема, якщо приводом для зустрічі є 80-а річниця початку Другої світової війни, то варто нагадувати про роль України у безпеці сьогоднішньої Європи. 

Також ми маємо розуміти, що польська політична нація, на відміну від української, сформована, і має усталені орієнтири. Для розуміння відмінностей можна проаналізувати  ставлення до Армії Крайової в Польщі  і до УПА в Україні. Є й низка інших проблем, і ми маємо розуміти, що, якщо і в Україні, і в Польщі ми будемо мірятися виключно кількістю наших мертвих, то ми будемо впевнено рухатися до тупика. Тому ми маємо все ж таки віддати історичний діалог фахівцям.

3. Газовий інтерконектор. 

Україна в ньому зацікавлена, адже це складова енергетичної безпеки. Як це зробити краще? Це питання, над яким можна дискутувати і шукати варіанти. Але нам Польща вже допомогла після Стокгольмського арбітражу, коли Росія одразу перекрила поставки газу, «Нафтогазу» польський концерн  PGNiG в прямому сенсі простягнув руку допомоги. Це позитивний сигнал, який треба розвивати. 

4. Мораторій на ексгумацію і інші теми. 

Переважна більшість поляків католики і треба згадати, як виглядає католицьке кладовище 1 листопада. Для поляків пам'ять про померлих, загиблих, про тих, хто вже пішов, священна. А у нас через засилля радянської методології і ідеології даних про точну кількість загиблих від Голодомору нема і не буде, бо не було паспортів. Даних про точну кількість загиблих у Другій світовій також нема і не буде. Нам треба зрозуміти, чому для польської сторони насправді важливе питання ексгумації. Але, якщо польська сторона наполягає на відновленні ексгумації, то має почути вимогу про відновлення пам’ятників українцям, які були на території Польщі. Бо те, що пам’ятник УПА в Грушовичах став камінням для дороги в Польщі – це, як на мене, суперечить повазі до померлих. 

5. В чому головна проблема польсько-українських відносин? 

Наші двосторонні відносини розвиваються фактично між двома датами: Листопадовий чин у Львові і липневі спогади про Волинську трагедію. Фактично – це дороговказ наших відносин. Так, історичне минуле було, його не можна відкидати. Але якщо ми будемо танцювати виключно навколо цього і забудемо про відомий принцип «прощаємо і просимо пробачення», то в наших двосторонніх відносинах нічого не вийде. Тобто, наші двосторонні відносини треба виводити на якісно інший рівень, розширювати коло питань, про які Варшава та Київ можуть говорити.