Куди рухається світ і що це означає для України

Світ складається з невизначеності приблизно на 100%. Той період стабільності, який стався з Північною Америкою і Європою після Другої Світової війни – виключення, а не правило. Як бачимо, навіть найсталіші суспільства переживають складну соціальну, демографічну, світоглядну кризу. У цих умовах нам як людям всередині процесу доводиться бути вкрай терплячими.

У якому стані зараз Україна? Не дуже. І морально, і матеріально. Всі втомилися. Звісно, геть у різному ступені. Але втома відчувається у всіх. Втома породжує роздратування. Страх – злість. І індивідуальну, і колективну. На ворога, на власних і іноземних політиків, на співгромадян. Та нас страхує саморегульованість суспільних процесів у демократії.

У якому стані зараз Росія? Хоче зробити вигляд що ОК. Але насправді – не дуже. Враховуючи базові переваги у масштабах і ресурсу, якщо вона не може швидко цю перевагу реалізувати – ця перевага є не такою великою, як росіяни хочуть вдати. Росія продовжує грати у великий блеф власної нездоланності. Але боїться навіть розмов про іноземні війська в Україні і дозволу бити по її території.

Що там Китай? Китай, з одного боку, переживає найбільшу економічну кризу з часів початку «економічного дива». А з іншого – продовжує політику на підрив довіри між США і Європою і атаки на демократію. Сі намагається балансувати, уникаючи прямих постачань зброї Росії і говорячи, що Китай бажає миру. Але при цьому Китай є найбільшим постачальником Росії товарів подвійного призначення, верстатів, мікроелектроніки.

У якому стані зараз наші союзники? З одного боку – все ще триває невизначеність через небажання прямої ескалації і через політичні виклики (вибори – 2024 у США) і складний баланс сил у світі. З іншого – «червоні лінії» переглядаються. Як під тиском обставин (новий наступ Росії з території Росії), так і тому, що старі «червоні лінії» ні до чого не призвели. Світовий гегемон не може визначитися як поєднати боротьбу з внутрішніми проблемами і зовнішніми викликами.

Задачею для нас і наших партнерів є зрушити цей специфічний баланс у наш бік. Сьогодні стало відомо, що Байден розглядає відразу два інструменти підтримати Україну:

1. Ввести санкції проти Китаю за постачання ключових технологій Москві.
2. Скасувати обмеження на використання американської зброї малого радіуса для атак по території РФ.

Ці кроки означатимуть значну ескалацію політики Байдена, який намагається допомогти Україні і при цьому уникнути прямої конфронтації з Росією і КНР. Але навіть один з цих кроків здатен сильно змінити баланс у бік України.

Головна новина для нас наразі – розблокування дискусії про іноземні війська в Україні хоч у формі інструкторів, хоч у формі миротворців. Це загалом зміщує дискусію про допомогу у позитивний дискурс.

Крім того, відновлюються і масштабуються програми підтримки. Шрайк порахував, що з червня і до кінця року ми будемо отримувати по 150-180 тисяч снарядів на місяць. Що забезпечить нам 5-6 тисяч пострілів на день. Що, враховуючи більшу точність нашої артилерії, дуже непогано. Рекордні пакети допомоги надають Швеція, Франція, Іспанія, Данія, Нідерланди. Шведи взагалі літаки дальньої радіолокаційної розвідки та управління передають.

Але це все не вказує на якийсь позитивний тренд прямо зараз. Бо втрачений час не повернеш. Важкі і ризиковані політично і безпекові рішення ухвалюються повільно. Тому наразі ситуація залишається вкрай невизначеною.

У таких умовах основою нашої політики – терпіти і робити мінімум відвертих дурниць. Фактично стратегія України і Путіна зараз стали дуже подібні щодо очікувань. Він чекає що ми впадемо або умов для вигідних йому перемовин. Ми чекаємо подібного – падіння режиму чи зміни обставин для перемовин. За такого балансу зазвичай сторони рано чи пізно йдуть на перемовини на умовах, які не влаштовують обох.

Але наша ключова задача – зберегти державу і її життєздатність. Це вже буде перемогою. Є заради чого терпіти і чекати можливості вистрибнути з війни.