У нас відсутній вибір. Трагедія зі 128 бригадою має стати останньою

Війна змінюється щопівроку. Методи управління змінюються набагато повільніше. Сама система залишається прорадянщеною наскрізь. Журнали, папери, шикування, плац, лом, статутний колір. Це в усьому або майже в усьому.

ВЛК, відпустки, переведення. Заборона одиночного купання. Посилити пильність. Не доводили.

У нас немає вибору. Ми маємо змінитися або померти. Маємо нарощувати ефективність, мутувати разом з війною. Зброя змінюється, підходи – ні.

Маленька радянська армія не переможе велику радянську армію. А ми про*обуємо так само і там само, де і вони. Так не має бути.

Ми потребуємо не тільки на покарання тих, хто підставив пацанів зі 128-ї під удар. Ми потребуємо не тільки гідного вшанування їхньої памʼяті.

Ми потребуємо змін. Адаптації. Гнучкості. Модернізації і навчання на своїх помилках, якщо вже не виходить вчитися на чужих.

Це боляче. Це дуже боляче, складно і непросто.

Але це єдиний вихід.

Адаптуйся або помри. Еволюціонуй або загинеш.

Ми маємо це зробити.