Чому «падає» Зеленський і його партія? Пояснюють соціологи, яким тепер погрожують
Рейтинги КМІС: партійні впродобання українців змінюються за логікою «хороший цар – погані бояри»
Антон Грушевський: Якщо влада втрачає рейтинги, то цікаво, хто їх набирає
Наступного дня після того, як соціологи Київського міжнародного інституту соціології (КМІС )опублікували нове ґрунтовне дослідження суспільно-політичних настроїв українців, сайт організації зламали. Інформацію про те, що нинішня погана робота сайту – це не просто технічний збій, а результат хакерської атаки, в інтерв’ю «Главкому» підтвердив Антон Грушевський – керівник соціологічних і політичних досліджень КМІС. «Це правда, сьогодні сайт зламали. Зараз ідуть роботи над його відновленням», – зазначив він.
За словами Грушевського, напередодні колектив отримав погрози. «Вчора на корпоративну пошту прийшов лист зі словами – цитую: «Не вводьте в оману людей, за олігархів ніхто не голосує, крім олігархів та їх поплічників та тих, хто крали. Якби я був головний, то вашу контору спалили б разом з вами», – розповів соціолог.
На питання про те, з якої пошти надійшов лист, Грушевський зазначив, що з gmail, проте висловив припущення, що адресант – бот. «Або ж це якийсь підставний мейл, створений спеціально для цього залякування. Він має такий вигляд: a0486763@gmail.com», – уточнив соціолог.
Що ж так обурило таємних хакерів?
Згідно з даними КМІС, партійні вподобання українців не такі однозначні: пропрезидентскій «Слузі народу» нині симпатизують 15,5% українців – ця політсила, згідно з останніми рейтингами, вперше за два роки посунулась із першого місця рейтингу, поступившись партії експрезидента Петра Порошенка. Згідно з даними КМІС, також яскравіше засяяла політична зірка звільненого з посади голови Верховної Ради Дмитра Разумкова.
Дослідження також викрило типову для українців пасивність: менше 15% глибоко цікавляться справді значущими та вагомими темами, на кшталт «вагнергейту» та Pandora Papers. Про причини цього явища, а також про вірогідні зміни у політичній картині в інтерв’ю «Главкому» розказав Антон Грушевський.
Почнімо з того, для чого ви проводите міжвиборчі опитування: це може бути інструментом маніпуляцій?
Ми проводимо і власні дослідження, і на замовлення. Замовниками можуть бути політичні суб’єкти – конкретні політики, люди, які хочуть балотуватися на посаду президента або формувати свою політичну силу. Також цікавляться журналісти, міжнародні українські партнери, яким потрібно розуміти, які настрої населення. Один замовник може переслідувати різні цілі. Часто це – моніторинг настроїв. Скажімо, політичний замовник замовляв дослідження три місяці тому. За цей період вдавався до певних дій: заяви на телебаченні, виступи, за цей час ставалися резонансні події. Через три місяці замовник розуміє, що вплинуло на рейтинг, як суспільні настрої ідуть в динаміці, якщо накладати їх на події, що відбувалися, або на активність політика. Так, є думка, що опитування можуть бути інструментом впливу на громадську думку – до певної міри так і є, але цей інструмент дуже сильно переоцінений.
Тим паче міжвиборчі рейтинги мають свою специфіку. Показовим є приклад Анатолія Гриценка і партії «Громадянська позиція». У міжвиборчий період вони демонстрували потенційно непогані показники. Однак у виборчий період активної політичної кампанії, щось пішло не так і партія набирала значно менше, ніж могли потенційно набрати. Якби зараз оголосили вибори, то за два-три місяці виборчої кампанії рейтинги б дійсно змінилися. Однак міжвиборчі рейтинги, їх користь в тому, щоб показати, наскільки легітимними в очах населення є дії влади, наскільки легітимними є претензії опозиції, і треба розуміти, чи влада діє неправильно, чи населення до кінця не розуміє дії влади.
Якщо влада втрачає рейтинги, то цікаво, хто їх набирає. Помітно, що опозиційні кандидати утримують рейтинг на певному рівні. Водночас, Петро Порошенко, Юлія Тимошенко, Юрій Бойко, Ігор Смешко так не набирають підтримку, як її втрачає влада. Це є певним індикатором обмеженої довіри громадськості до опозиції. Бачимо, що владою розчаровуються, але в опозиції не вбачають нікого, хто гідно замінив би цю владу.
Після звільнення Разумкова з посади спікера політологи пророчили йому політичне забуття. Але за результатами вашого дослідження, Разумков у жовтні відчутно наростив рейтинг. На вашу думку, це тимчасовий ефект, це запустився певний процес?
Опитування проводилося методом анкетування. Якщо станом на кінець травня за Разумкова б проголосували 3%, то зараз – аж 7%. Це дуже відчутний приріст. Питання у стійкості цього ефекту. Останнім часом у зв’язку із можливою, а пізніше і реальною відставкою Разумкова з посади спікера, медійна увага була прикута до його персони. До того ж, він виступав на багатьох каналах. Така публічність надає певний електоральний бонус, впізнаваність. Разумков не є класичною опозицією, водночас, він – «нове обличчя». І це йому дало певні бонуси.
Коли хайп спаде, відповідно, може згаснути увага до Разумкова. Питання у тому, яке буде його подальше позиціювання. Наразі відсутній певний кристалізований імідж Дмитра Разумкова: хто він? За все хороше проти всього поганого? Зараз таке вже не пройде. Треба чіткіше артикулювати свою позицію. Наприклад, виборцям на заході треба чіткіше розуміти його ставлення до війни з Росією, наявність євроінтеграційного вектору. На півдні і сході України люди хотіли б бачити, в першу чергу, мирне небо, вирішення багатьох економічних питань – відновлення роботи підприємств, питання зарплат і пенсій. Користувачів газу, особливо в селах, цікавить, що буде з цінами на нього, тарифами. І відповідно, поки у нього відсутня чітка позиція з цих питань, він буде втрачати підтримку. Тому що у 2019-му Володимиру Зеленському вдалося бути хорошим проти всього поганого, оскільки у нього була висока впізнаваність та дуже позитивне ставлення з боку населення, ще до того, як він оголосив про свій похід у політику. До того ж, він позиціонував себе як несистемний політик. Разумков же навпаки, починає саме як системний політик.
В Україні вельми низька довіра до «узагальнених політиків». Тобто, коли ми говоримо «політик», то спочатку на думку спадають негативні асоціації, навіть якщо ти цю людину не знаєш. У нашому свіжому опитування був цікавий момент про Pandora Papers: люди, які про цей скандал почули вперше під час, власне, опитування, зізналися, що вони нічого не знають, але половина з них вірять, що Зеленський причетний до офшорів. Це індикатор того, що у слові «політик» ми відразу відчуваємо щось корупційне або негативне. Відповідно, щодо Разумкова постає питання, на чому буде будуватися його кампанія, як він створюватиме свій імідж. База в нього зараз дуже непогана є.
Нині є інші лідери, які більш чітко артикулюють певні теми для цільових аудиторій. Юлія Тимошенко багато говорить про комунальні тарифи, ринок землі, газ, допомогу населенню. Теми Юрія Бойка – це мир з Росією, відновлення економіки тощо. Петро Порошенко зараз уособлює патріотичність, говорить про війну з РФ, про інтеграцію з Європою. Люди розуміють чіткі меседжі. Багато залежить від того, чи матиме Разумков доступ до телеканалів, наскільки зможе працювати як політик і мати свою політичну силу.
У Петра Порошенка від початку літа і до середини вересня спостерігається певний підйом рейтингу, а у вересні-жовтні, навпаки, почався певний спад. З чим ви це пов’язуєте?
Насправді ці коливання відбуваються у межах статистичної похибки. Оті 15-17%, які він від опитування до опитування набирає, – це його базовий електорат, які навряд чи від нього «відпадуть». Але у Порошенка є «стеля» – це його високий антирейтинг. Через це йому складно наростити підтримку навіть на тлі певних провалів влади. Відповідно, багато патріотично налаштованих виборців, які обурені роботою команди Зеленського, не готові його підтримати, оскільки не задоволені його президентством.
Чому такий низький відсоток українців – 15% і менше – детально вивчають тему Pandora Papers, «вагнергейту» тощо? Решта або не чули про це, або «щось чули».
Це типово для наших виборців, у них специфічна ієрархія проблем. Є проблема завершення війни на Донбасі, але вона сприймається українцями суто як нормалізація життя і нормалізація економіки, а не просто тому, що на частину нашої території вчинили віроломний напад.
Наступна проблема – корупція. Більшість респондентів обурені не самим фактом корупції, а тим, що, на їхню думку, вкрадені гроші автоматично означають нижчі зарплати та пенсії.
Наступні проблеми – це класична економіка: безробіття, розмір тарифів, зарплати і пенсії. «Вагнергейт» їм може не подобатися, але їх значно більше хвилюватиме платіжка, яку вони отримали. Тобто більшість виборців справді можуть вважати себе патріотами, любити свою державу, але їх значно більше за нацбезпеку хвилюють побутові питання. Тому є велика різниця між реальним ставленням до цих скандалів і їхнім розголосом у Facebook, бо соцмережі концентрують у собі здебільшого активних та прогресивних людей, які цікавляться політикою. Такі опитування проливають світло на те, що образ українця, якого ми бачимо у соцмережах, насправді дуже відрізняється від реального пересічного громадянина.
Як пандемія вплинула на країну в цілому?
Найбільш помітний момент – це ставлення до вакцин, довіра до органів влади, вплив цих факторів на поведінку людей. Скажімо так, ця ситуація ще більше загострила кризу довіри до різних інституцій, у українців завжди є відчуття, що влада її обманює. До слова, українці й обрали позасистемного президента саме через недовіру до інституцій. І тепер що б влада не зробила – навіть правильні кроки, скажімо, заклики до вакцинації – це викликає гнів і критику з боку населення.
Є ще один момент. Опозиційні діячі завжди критикують владу за усе, у тому числі, за провал боротьби з коронавірусом і низькі темпи вакцинації. Водночас, на мою думку, вони могли власним прикладом закликати щепитися, проте не поспішали цього робити. Ті ж Петро Порошенко і Юлія Тимошенко як політики загальнонаціонального рівня могли б приділяти увагу у соцмережах таким закликам. Але вони цього не роблять, оскільки якась частина їхніх виборців – вакциноскептики, а політикам не хочеться втрачати електоральну базу. До того ж, якщо опозиція прийде до влади, вона отримує таке саме критично налаштоване населення.
Тут хочу підкреслити, що у партії «Слуга народу», яка прийшла до влади з величезними рейтингами довіри, була можливість на початку правління провести кілька болісних реформ – і частина громадян на хвилі цієї довіри до них би поставилась із розумінням. Проте Зеленський і «слуги» не захотіли втрачати рейтинги. Тепер же, коли рейтинги довіри до президентської політсили упали, такі реформи точно провести не вдасться.
До пандемії охоплення календарними вакцинами дітей не було на належному рівні. Чи можна стверджувати, що якби будь-якого іншого президента України, а не Зеленського, спіткала проблема пандемії, результати з довірою до вакцинації від коронавірусу були б такі самі?
Так, я у цьому впевнений. В умовах, коли вигідно утримувати кризу довіри до державних інституцій, яка активно підтримується у соцмережах, навіть політик із великим рейтингом довіри нічого не зміг би зробити.
Як за два роки змінилося електоральне ядро Зеленського?
Основним виборцем Зеленського досі можна назвати такого собі «середнього українця». Зараз цей виборець став більш проєвропейським, хоча Зеленський і підіграє російськомовним мешканцям сходу, проте періодично його поведінка йде врозріз їхнім очікуванням. Втрати електорату більш помітні на півдні та сході. Все одно за рахунок власної харизми він зберігає ту чи іншу підтримку в усіх регіонах.
Рейтинг Ігоря Смешка за останні місяці демонструє падіння. Чому?
Насправді не так сильно він і впав: близько 1,5%, тобто в межах статистичної похибки. Виникає інше питання: як йому вдавалося підтримувати хоч якийсь рейтинг за відсутності активної політичної діяльності. В ньому його виборець бачить нове обличчя, яке є чесним і не заплямованим скандалами. Зменшується рейтинг нині за рахунок слабкої медійної присутності. Ще один момент – поляризація населення за ключовими темами: наприклад, комунальні тарифи – це до Тимошенко тощо.
Політики нарощують (чи утримують) собі рейтинги саме агресивною риторикою на певну тему. Але якщо на якомусь тлі відбудеться розчарування нинішніми політиками у владі, рейтинг Смешка знову може піднятися – як альтернативного кандидата.
Чи залишатиметься «забронзовілою» топ-четвірка – Зеленський, Порошенко, Тимошенко, Бойко – до наступних виборів?
Я б сказав, що якщо нічого суттєво не зміниться і ситуація лишатиметься стабільною, то ця четвірка збережеться. У «нового обличчя» потенційно є шанс увірватися у цю компанію та когось посунути – скажімо, у того ж Разумкова, – однак це вимагатиме величезних зусиль.
Є події, які можуть змінити цей розклад, – скажімо, початок опалювального сезону. Згадайте протести проти високої «комуналки», які минулої зими охопили всю країну у розпал опалювального сезону, – тоді рейтинг підтримки у чинної влади був найнижчим за 1,5 роки. Це потім він піднявся на тлі рішень РНБО тощо. Ми нині на порозі нового сезону високих платіжок, на це зверху може накластися локдаун через спалах Covid-19, – це усе вкупі може відчутно вдарити по підтримці влади і виборці «Слуги народу» можуть розбігтися. Але поки що вони можуть розбігтися лише по політиках при владі: Порошенко, Тимошенко, Бойко.
Чи може Віталій Кличко стати тим кандидатом, який «розірве» «забронзовілу четвірку»?
Теоретично – може, але для цього треба бути дуже агресивним та наполегливим. Поки що складається враження, що Кличко не готовий до цього.
Низький рейтинг Кіри Рудик від початку літа абсолютно не зазнав змін, хоча всередині її фракції «Голос» відбувалася купа подій: політсила розколювалась навпіл, потім на три частини. Сама Рудик регулярно з’являється в ефірах різних токшоу. Чи є у неї якийсь шанс наростити рейтинг?
Важко сказати, може, і є, але з появою партії Сергія Притули це стане вдвічі складно. Медіаактивність політсили все-таки вельми обмежена. Політсила активно схвалює вакцинацію, чим відлякує своїх потенційних виборців-скептиків. Крім того, їхній політичній позиції не вистачає кристалізації: людям не зрозуміло, чим «Голос» кращий за інших. Вони себе раніше позиціонували як «нові обличчя», але професійні. Це здоровий меседж: позбутися баласту старих системних політиків, аби на їхнє місце прийшли не просто інші люди з вулиці, а професіонали.
Крім того, «Голос» у людей асоціюється із розколом. Спочатку з нього пішов Святослав Вакарчук, чим дуже розчарував багатьох виборців політсили. Далі почався внутрішній розкол. Українцям приємніше бачити «Євросолідарність» з одним потужним лідером, аніж партію, де між собою всі постійно сваряться. Тому аби наростити рейтинги, «Голосу» потрібно змінити репутацію та суттєво підвищити медіаактивність. Потенціал є, бо є ніша ліберально орієнтованих громадян, які свого часу були прибічниками «Самопомочі» (у парламенті попереднього скликання).
Ви згадали про партію Притули. Чи може, на вашу думку, Притула стати новим Зеленським?
Я дуже сумніваюся, тому що на рівні України у нього немає такої впізнаваності, немає такої харизми і позитивного ставлення до себе – це те, що мав Зеленський більш ніж за десятиліття до свого рішення балотуватися. Сергій Притула, безумовно, теж відомий шоумен, але не того рівня, по-перше, у плані сприйняття населенням, як був Зеленський до 2019 року. По-друге, повторити досвід Зеленського, отримати такий карколомний успіх, на мою думку, нереально.
Про що свідчить падіння рейтингу Медведчука? Українці схаменулися?
У першу чергу – закриттям його телеканалів і, відтак, зменшенням його медіа присутності. Та ж медіаприсутність, яка залишилась, найчастіше пов’язана із судами над ним, і не сприяє його підтримці. Разом із тим, соціологи не виключають, що частина його прихильників можуть відмовлятися брати участь в опитуванні, бо для респондента може бути некомфортно сказати вголос про те, що він підтримує людину, яку підозрюють у державній зраді.
Рейтинг Тягнибока пішов трошки вниз, Порошенка – вгору. Чи коректно сказати, що виборці від «свободівця» пішли до експрезидента?
Так, у Тягнибока і Порошенка значною мірою перетинаються електорати, тому теоретично відтік від одного з них може означати переміщенням до іншого кандидата.
«Фішкою» Гройсмана було визначення «міцний господарник». Йому це не допомогло, однак чи є наразі в українському соціумі запит на такого політика-«господарника»?
Раніше запит був і на «нові обличчя», і на «господарника». Запит на «господарника» зберігається, про що свідчать результати місцевих виборів: у багатьох містах перемогли кандидати, які мали саме таку репутацію.
Чи можлива реінкарнація Ляшка? Нещодавно він знову миготів в ефірі зі коровами.
Це цілком можливо, однак – з дуже обмеженою електоральною базою. Він може дотягнути свою партію до прохідного бар’єру. Його аудиторія – це старші люди, і там є висока конкуренція з Юлією Тимошенко.
«Європейська солідарність» обігнала «Слугу народу» у рейтингах. За рахунок чого?
Якщо ви бачите у порівнянні по місяцях, рейтинг «ЄС» фактично не змінюється, тоді як «слуги» дійсно втрачають. На мою думку, формально слід говорити про чотири партії-лідери. Насправді схожа ситуація біла десь у грудні минулого року – у січні поточного року, коли на другому місці опинилась ОПЗЖ. Однак ситуація змінилась у лютому, після запровадження санкцій проти їхніх телеканалів – їх рейтинг просів. Знову-таки, неможливо точно сказати: чи люди зрозуміли, що за них не потрібно голосувати, чи просто не хочуть зізнаватися у своїх симпатіях соціологам.
Якби це дослідження проводилося методом телефонного інтерв’ю, у якому респонденти більш заможні, більш освічені, результати могли б бути інші. Якби опитування проводились методом особистих інтерв’ю, більше б набрали ОПЗЖ і «Батьківщина». Саме з цієї причини я і кажу, що доречніше говорити про четвірку лідерів.
Як так стається, що у президентської партії рейтинг обвалюється, а у президента – ні?
Це партія влади, яка, за розумінням населення, відповідає за ситуацію в країні, у першу чергу, економічну. У нашому опитуванні, де ми питали, чи у вірному напрямку рухається країна, більшість відповіли, що ні. Коли ми поцікавилися, хто відповідальний за економічну кризу в Україні, двома основними відповідями стали «високий рівень корупції та «некомпетентна влада».
Знаєте, як то кажуть, «хороший цар – погані бояри». Спочатку населення незадоволено діями команди Зеленського – партія, уряд. Потім це невдоволення почне віддзеркалюватися і на рейтингах самого Зеленського. Так бувало і раніше: спершу підтримку населення втрачала його партія, потім – сам президент. Однак досі у нього лишаються найбільші шанси виграти наступні вибори, адже його антирейтинг досі нижчий, ніж у інших лідерів топпартій. Проте якби вибори проходили зараз, більшості у «слуг» не було б точно. Максимальна підтримка, на яку б вони могли розраховувати, це десь 16%. І якби вибори проходили зараз, ми б отримали дуже фрагментований парламент.
Наталія Сокирчук, «Главком»
Коментарі — 0