«Арахамія – це колективне несвідоме». Інтерв'ю зі «слугою», яка єдина не підтримала закон про олігархів
Людмила Буймістер, яку вважають близькою до Рината Ахметова, принципово голосувала проти президентського закону про олігархів
«Не буду стрибати з моста з усіма»
Минулого тижня Верховна Рада прийняла так званий закон про олігархів, який має на меті поставити бізнесменів, які мають вплив на політику, під особливий контроль. Деолігархізація – одна з «фішок» Володимира Зеленського, тому для нього було принциповим прийняття закононопроєкту №5599. Й Офісу президента вдалося протиснути це рішення, причому поспіхом за особливою процедурою, через що, можливо, доведеться його переголосовувати через технічні неузгодженості. «Слуги» продемонстрували неймовірну лояльність президенту – голосів монобільшості вистачило б навіть без «милиць» у вигляді голосів з інших фракцій та груп. Але навіть за цього «одобрямсу» у фракції знайшлися принципові противники законопроєкту.
Людмила Буймістер – єдина серед «слуг», хто і в першому, і у другому читанні, тиснула на червону кнопку. У розмові з «Главкомом» парламентарка розповідає, як цим законом підставляють президента та розмірковує, яким тепер буде її майбутнє в монобільшості.
Чому ви вважаєте, що прийняття навіть такого недосконалого закону про деолігархізацію буде гіршим, ніж взагалі відсутність будь-якого?
Дійсно, багато експертів вважають, що цей закон просто-напросто нічого не дасть. Насправді, це не так. Подібний процес так званої деолігархізації я переживала і бачила на початку нульових у Російській Федерації, коли спочатку починалася справа «ЮКОСа», з 2002 по 2004 роки, справа Ходорковського, а потім почалися утиски Березовського та Гусинського за позицію, яку висловлювали їхні медіаресурси. При цьому такі повноваження надавалися ФСБ. Цей орган отримав фактично невластиві йому функції на цензурування інформаційного простору в Росії. Ті ж самі ризики містить і законопроєкт 5599. Якщо ми думаємо, що повторюючи те ж саме, що робилося свого часу в Росії, ми отримаємо якийсь інший результат, то помиляємося. Ми в економіці робили те ж саме, що і вони, коли 30 років закони з російської на українську перекладали. І отримали плюс-мінус таку ж ситуацію в економіці з падінням всього, що тільки можна, як і там. Тут буде абсолютно та ж історія. Саме тому, розуміючи ці найбільші ризики узурпації влади, я не могла голосувати, навіть утриматися, за цей законопроєкт. По-друге, якби дійсно хотілося приймати комплексні рішення щодо боротьби з олігархами, то треба було приймати мої правки до цього законопроєкту щодо реформи Антимонопольного комітету.
Щодо Антимонопольного не тільки ви наполягали, а й опозиція.
Я своїми правками фактично просувала ту реформу Антимонопольного комітету, яку подала у вигляді законопроєкту 2730 ще в січні 2020 року. І цей проєкт був виписаний якраз з урахуванням найкращого досвіду – як боролися з олігархами у Сполучених Штатах, Європейському Союзі, Південній Кореї, де всюди були ці проблеми. Ми ж не перші й не останні. Тобто через посилення антимонопольних органів і роз’яснення, яким чином вони повинні боротися з картелями, зі зловживанням монопольним становищем, як зробити ринок вільним, щоб будь-який бізнес не боявся входити в ці сфери, де до цього було страшно, бо там олігархи. Все це є в моїх правках, але їх навіть обговорити не захотіли. На мою реформу були позитивні відгуки від усіх антимонопольних відомств Європи, але її загальмували і в першому читанні прийняли абсолютно недолугу так звану реформу Антимонопольного комітету. Яка зовсім не про те. І тепер ще прийняли закон про деолігархізацію, фактично зводячи нанівець, як мінімум, мої намагання протягом двох років навести лад у цьому напрямку. Я маю на увазі не тільки Антимонопольний, а й інші сфери. Олігархи ж можуть впливати на політику тільки через корумпованих чиновників, правильно?
Ще через партії та політиків...
Так отож. Закон про фінансування політичних партій ми не приймаємо, закон про лобізм, щоб зробити прозорим процес, хто які інтереси відстоює, також. Антикорупційну політику ми впроваджуємо, скажімо так, через раз. І ще – нема жодного корупційного злочину, за який би хтось сів у нашій країні. За жоден хабар. Але ми даємо РНБО повноваження фактично диктувати телеканалам, що їм показувати, а що не показувати. Диктувати, хто має бути в реєстрі олігархів, а хто ні, хто може чи не може брати участь у приватизації. Тобто це безпосередньо пряме утискання прав, економічних прав і свобод, яке, окрім як до диктатури, ні до чого не призведе.
Ви кажете про можливу узурпацію влади через цей закон. Вважаєте, що президент свідомо йде на це?
Я впевнена, що несвідомо. Вважаю, йому не дали об’єктивної картинки, не підказали, що є альтернатива, яка може бути більш правильною. Ну, яка була проблема піти за нормальною процедурою, посидіти дві-три години, розглянути правки та проголосувати без цього скандалу? Не влаштовуючи цей цирк і «безпрєдєл». Ну, ніякої ж проблеми не було, але чомусь все-таки вирішили йти таким чином – показати силу влади. Але це не показує силу влади, скоріше, її непрофесійність.
Вже відомо, що податковий законопроєкт №5600, який фактично є «родичем» закону про олігархів, також буде прийматися за особливою процедурою, але дещо іншою – тією, за якою приймався так званий «антиколомойський» закон.
Рада прийняла закон про зміну свого регламенту, передбачивши особливу процедуру розгляду законопроєктів у другому читанні, якщо подано як мінімум в п’ять разів більше поправок, ніж статей або пунктів у початковій редакції проєкту законодавчого акту, але не менше 500 поправок.
Після прийняття Радою рішення про застосування особливої процедури у всіх фракцій і груп є два дні, щоб вибрати по п’ять поправок, не врахованих головним комітетом, на яких вони наполягають, і направити їх комітету. Кожен позафракційний народний депутат, поправки якого враховані головним комітетом, має право обрати одну невраховану поправку. Головний комітет у дводенний термін узагальнює ці поправки і готує уточнену порівняльну таблицю для розгляду законопроєкту в другому читанні, в яку включаються також всі враховані головним комітетом поправки.
Ця процедура, як мінімум, є більш законною і демократичною. Тому що все-таки за нею фракціям дається можливість висловлювати свою позицію щодо основних проблемних питань у законопроєкті і наполягати на своїх судженнях. Це хоч якийсь спосіб боротися з цим правочним «спамом». Кращого у нас поки немає. Але те, що відбувалося з прийняттям закону про олігархів, – це взагалі був цирк. Ви ж бачили, який вигляд це мало. Приймається правка така-то, скасовується така-то, навіть без пояснення суті, за що ж ми голосували. Ви думаєте, увесь зал читав і дивився порівняльну таблицю? Давайте не обманювати себе. Половина нашої фракції точно не читали. А зараз починають вилазити сюрпризи щодо того, хто ж має визначати, чи є людина олігархом – РНБО чи НАЗК. Тобто навіть фахово опрацювати правки комітет не здатен був. Зараз ідеться про переголосування проєкту.
Але спочатку його має підписати голова Верховної Ради або перший віце-спікер. Якщо, наприклад, Стефанчук підпише, то президент мав би накласти вето та повернути на переголосування. Хоча після того, як проходило голосування за закон про олігархів, вони можуть піти по такому ж беспрєделу. Тепер вже можна все припустити. Але якщо говорити про регламент, то будь-яке внесення змін до будь-якої статті закону фактично означає, що ми маємо справу з новим законом, і цей закон треба переголосовувати. Поки що внести до нього зміни не можна, бо він ще не став чинним. Тобто не можна зареєструвати ще один законопроєкт про внесення змін до закону, бо він стає таким тільки після підписання.
Як ви сприймаєте позицію спікера Дмитра Разумкова, який перебував під час голосування за скандальний закон на самоізоляції? Він казав, що за регламентом не можна приймати 5599 у ті терміни, в які він був прийнятий.
У нього логічна позиція, з юридичної точки зору абсолютно обґрунтована. Він просто діяв у рамках чинного законодавства України.
Ви – єдина у фракції ще з першого читання демонстративно натискали червону кнопку. Вже була заява голови вашої фракції Давида Арахамії, аби вас виключити з неї через це через порушення партійної дисципліни. З вами велися якісь розмови з цього приводу?
Окрім публічних заяв Арахамії, що будемо, можливо, обговорювати виключення – жодної. Ніяких розмов ані з президентом, ані навіть з самим Арахамією у нас не було на цю тему.
А ви допускаєте, що може дійти до вашого виключення? Бо це – ключова президентська ініціатива, а ви йдете у відверту фронду.
Допускаю, і, насправді, хотіла б почути реакцію та позицію від самого президента. Бо я йшла все-таки під президентськими прапорами на вибори – від президентської партії «Слуга народу». Притому, що мене брали в партію як фахівця з цих питань – як професіонала. Але мене не запрошують ні до робочих груп цих «трійок» Стефанчука, ні до обговорення на комітеті, щоб я хоча б вставила свої правки. Тишком-нишком все проходить. Навіть у залі не дають ці правки підняти. Арахамія просто сказав, що наша фракція не буде на правках наполягати, не питаючи мене, чи я хочу на них наполягати, чи ні. І найголовніше – відмова від правок навіть не була рішенням фракції, бо вона поділилася 50 на 50. Хоча у нас є домовленість, що ми 70 на 30 голосуємо (якщо 70% фракції підтримують те чи інше рішення, 30% йому підкоряються – «Главком»), але вона була порушена.
У вашому партійному чаті сплив на поверхню міні-скандал: представник президента в Конституційному суді Федір Веніславський, який представляв законопроєкт про олігархів з трибуни, сам не голосував за особливу процедуру його розгляду. Так само вчинив і віцеспікер Стефанчук.
А потім Веніславський сказав, що юридично це нічого не означає і не хоче тепер писати заяву, що у нього кнопка не спрацювала. Знову ж таки, «по понятіям», треба було її писати і брати з усіма, хто голосували з фракції, відповідальність на себе.
Голосів «слуг народу» вистачило б за прийняття цього проєкту навіть без сторонньої допомоги. Як збиралися ці голоси?
Думаю, там був індивідуальний підхід до кожного. Комусь є що втрачати, у когось посада, комусь, може, і «конверти» давали, я не знаю. У когось, може, якийсь бізнес, який кошмарити почали. На мене теж податкова наїхала щодо певних помилок у декларації і до суду подали.
У принципі, після цього конфлікту з власною фракцією як ви бачите своє політичне майбутнє? Вам же, вочевидь, некомфортно тепер у монобільшості.
Як вам сказати… Все-таки є багато колег, з якими я нормально спілкуюся. Є розумні люди ще в цій країні, в парламенті. Насправді, я сподіваюся, що президенту в першу чергу, потрібна і партія, і фракція, і результати для країни, а не тільки заголовки для газет. Якщо говорити про результати для країни, то тут без фахових професійних людей не обійдешся. А вони завжди висловлюють свою професійну думку і не будуть з моста стрибати разом з усіма. Я сподіваюся і вірю, що президент хоче усі ці зміни втілити в життя, просто нефахове оточення готує йому рішення, які просто підміняють гучними заголовками реальні механізми, які були б дієвими. Закон не запрацює задля деолігархізації, а от для інших цілей – так. Аби заткнути когось або влаштувати перерозподіл статків чи активів, чи потоків. Знову ж – приблизно як те ж саме запрацювало в Росії, коли треба було позбавлятися від неугодних.
Є ще одна версія, чому ви голосували проти законопроєкту. Ваші ж колеги з фракції кажуть, що ви лобіюєте інтереси Рината Ахметова, саме це і впливає на вашу позицію.
Це розганяє Сергій Лещенко, якого повернули до наглядової ради «Укрзалізниці» відразу після медійних атак через його телеграм-канал на мене та на Разумкова. Це звичайна інформаційна війна, коли люди хочуть дискредитувати фахівців, професіоналів та вішати ярлики. Це все чітко відпрацьовують телеграм-канали, блогери-ЛОМи, які працюють на фракцію і на Офіс президента. Просто через те, що я насмілилася висловити позицію, яка йде врозріз з позицією Арахамії. При цьому Арахамія для мене – це вже загальна назва...
Як колективний розум?
Я б сказала, як колективне несвідоме.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0