Смерть Мінських угод: це добре чи погано?

Визнання Кремлем «повстанських республік» викликало купу версій: що ж буде далі. Чи може це означати компромісний варіант замороження конфлікту, на кшталт Придністров’я чи Абхазії, який влаштує всі сторони безкінечних безплідних перемовин в рамках Мінських домовленостей? А може й навпаки – призвести до подальшої ескалації, бо на лінію зіткнення замість «іхтамнєтів» перекидаються регулярні частини російської армії?

З одного боку, Україна, очевидно, тепер виходить зі згубних для себе Мінських домовленостей, а Путін втрачає свій головний козир. З іншого – ризик подальшої воєнної ескалації зростає настільки, що працівники посольства США, які раніше евакуювалися до Львова, ще й про всяк випадок ночуватимуть у сусідній Польщі.

Мінські домовленості, що були вимушено підписані у лютому 2015 року під час жорстких боїв на Донбасі, завжди були для України «валізою без ручки». Їхнє виконання було для Києва неприйнятним, але й відмовлятися від них було не можна, бо західні партнери наголошували, що це єдиний механізм вирішення конфлікту на Донбасі. Хоча і самі, можливо, починали розуміти нереалістичність такого сценарію.

Із моменту підписання угод минуло сім років, Росія за цей час встигла роздати на окупованих територіях свої паспорти, і те, що Україна просто не може прийняти до себе ОРДЛО в такому вигляді та на цих умовах, стало зрозуміло всім. Зокрема, й Путіну, який освятив незалежність «республік», обґрунтувавши свій вчинок довжелецькою промовою з історичними екскурсами до часів Османської імперії.

У Кремлі вже оголосили, що питання виконання «Мінську» не стоїть на порядку денному. Підтвердили це і на Банковій. Постійний представник МША в ООН Лінда Томас-Грінфілд висловилася різкіше, звинувативши Путіна в розриві Мінських угод «на шматки».

Тож як відіб’ється на Україні руйнація Мінських угод? Добре це для нас чи погано? «Главком» зібрав найцікавіші сценарії експертів.

«Це прощання аб'юзера зі своєю жертвою»

Мережевий аналітик, інвестбанків Сергій Фурса з оптимізмом сприйняв новину про порушення Путіним Мінських домовленостей. Він вважає, що своїм рішенням лідер країни-агресорки «лише формалізував те, що давно існувало за фактом».

«Путін зняв Україну з гачка Мінських угод. Фактично, кинувши спроби впхнути свої ракові пухлини в тіло України та керувати нами через них. Вчорашня промова, її шалена риторика, все це лише прощання аб'юзера зі своєю жертвою. Яку він не може втримати. Що це змінює для нас? Нічого!», – переконаний експерт.

На думку Фурси, інакшого вибору Путін не мав. «Це був єдиний шлях зберегти обличчя для диктатора, який не має права показати слабкість усередині країни. Що сталося? Путін підняв ставки. Путін висунув ультиматум Заходу. І Путін програв… Захід, а передусім Вашингтон та Лондон, відповіли зі всієї зброї», – пояснює аналітик.

Експерт вважає, що і рішення, і вчорашня промова Путіна – це спроба показати, що він не злякався санкцій. «Захід залишає йому задні двері. Для виходу. І Путін на колінах коряво зліпив ескалацію останніх днів», – каже Фурса.

Щодо подальших подій аналітик має позитивний прогноз. «Чи може у такій ситуації Путін розпочати Третю світову? Чи може піти далі на Маріуполь під приводом того, що українська армія все ще стріляє? Путін може все, в його голові та ще каша», – пояснює свою позицію аналітик.

«Путіна загнали в кут. Не думаю, що він готовий далі підвищувати ставки»

Аналогічна оцінка ситуації і в мережевого аналітика Євгена Істрєбіна. «Нарешті закінчиться ця історія зі спробами впхнути нам ОРДЛО на умовах Москви, і слава Богу, що ця спроба провалилася…», – вважає він.

Істрєбін говорить, що диктатор «пішов на лайтовий варіант». «Визнав лише незалежність «ДНР» та «ЛНР» і ввів туди війська, щоб хоч якось видатися переможцем. Так, він усвідомлює, що будуть у відповідь санкції, але не такі жорсткі, як у випадку із приєднанням «ЛНР» і «ДНР» до Росії», – зазначає експерт і додає, що надалі ситуація заморозиться на тривалий час.

«Не думаю, що Путін готовий далі підвищувати ставки. Для Путіна зараз буде питання, які санкції він отримає. Думаю, це буде лайт-варіант, і ймовірно, «Північний потік-2» (газопровід в обхід Україні – «Главком») буде похований назавжди, принаймні на довгі роки», – додає експерт.

«Путіна загнали в кут, він не мав виходу. Звичайно можна було почати і далі брязкати зброєю, але на його подив, всі країни об'єдналися проти нього. І будь ласка, не пишіть мені, що трапилася катастрофа. Все вже сталося вісім років тому. Просто зараз змінилися прапори», – підкреслює він.

«Мінський процес був бутафорією»

Сергій Гармаш, член Тристоронньої контактної групи, доля якої тепер під питанням, впевнений: це саме Україна тримала на гачку Кремль Мінськими угодами, а не навпаки. На його думку, проведення безплідних перемовин – кращий варіант, ніж російські війська на нашій території.

«Ми ж нічого не робили, тому ці перемовини нам нічим не заважали, – пояснює Гармаш в коментарі «Главкому». – Це був майданчик для стримування Росії, який вона зараз сама для себе прибрала. Що далі? Ми все одно наступати не будемо. Більш того, я сьогодні прочитав заяву нашої делегації в ТКГ, що ситуація може свідчити про свідомий вихід Російської Федерації з Мінських домовленостей. Тобто лише може, але ще не свідчить. Ми ще чіпляємося за «Мінськ», що я вважаю неправильним».

Гармаш вважає, що якщо Україна і буде надалі якось використовувати Мінські домовленості, то в перемовинах мають брати тільки ті представники ОРДЛО, яких обрав Київ, – він сам, Денис Казанський та інші.

«В принципі ми можемо продовжувати Мінський процес, але як бутафорію. Якою він, чесно кажучи, і був, але це хоча б мало сенс як фактор стримування Росії, – визнає Гармаш. – Але я вважаю, що політика напівзаходів, яку ми продовжуємо демонструвати, буде тільки стимулювати Росію до подальшої агресії. Треба робити жорсткі оцінки та дії. Якщо ми будемо продовжувати перемовини в старому форматі, то будемо розмовляти вже з «ДНР» та «ЛНР», які не збираються повертатись до України».

«Жити в парадигмі Мінських угод вже неактуально»

«Я б не казав так лінійно, чи добре це, чи погано, – туманно відповідає нардеп з провладної фракції в розмові з «Главкомом». – Справа в тому, що режим припинення вогню та відведення військових озброєнь безпосередньо прив’язані до Мінський домовленостей. Тому треба дочекатися подальшого розвитку подій, аби робити різкі заяви та рухи».

Веніславський вважає, що зараз Україна не може казати, що визнає для себе виконання «Мінська» необов’язковим: «Треба зважено до цього підійти, аби, не дай Бог, не було чергових жертв серед мирного населення та військових. Думаю, що жити в парадигмі Мінських угод точно вже неактуально, але дотримання режиму припинення вогню як їхнього елементу має на сьогодні важливе значення».

«Росія є єдиним ініціатором ескалації та руйнування переговорних майданчиків»

В Офісі президента зауважують: Мінський формат протягом кількох років існував у кількох паралельних реальностях. Їх перераховує в коментарі «Главкому» радник голови Офісу глави держави Михайло Подоляк: «По-перше, він (Мінський формат – «Главком»), очевидно, використовувався Росією для політичного тиску на Україну через неакуратно складені пункти документів. По-друге, він вирішував безумовно важливі завдання з безпеки та гуманітарних питань. Зокрема, задля досягнення домовленостей про звільнення полонених, відновлення зруйнованої інфраструктури та інших речей, пов'язаних з життям конкретних людей».

Подоляк нагадує: логістично «Мінськ» був продовженням Нормандського формату, тому долю Мінських домовленостей не можна оцінювати однозначно і лише емоційно. «Реакція на кроки Росії щодо руйнування цих домовленостей та визначення подальших форматних майданчиків може відбутися скоординовано з партнерами та підтримана міжнародною спільнотою, – каже радник Банкової. – Росія має знати, що саме вона була і залишається стороною конфлікту. І більше того – саме РФ є єдиним ініціатором ескалації та руйнування переговорних майданчиків, що існували».

«Позиції росіян не змінилися, потрібна нова стратегія»

«Росіяни вважають, що вони ні від чого не відмовлялися, – каже «Главкому» колишній глава МЗС Павло Клімкін, за часів роботи якого і були прийняті Мінські угоди. – Вони впевнені, що навпаки зміцнили логіку необхідності змусити Україну говорити з «Донецьком» та «Луганськом». Зараз вони просто вийшли з цього процесу і всі питання безпеки, звільнення заручників, на їхню думку, ми маємо вирішувати з визнаними ними «республіками». Тому у росіян позиції особливо не змінилися».

Клімкін вважає, що від відмови від Мінського процесу при всій його недосконалості Україна нічого не виграє.

«У Москві будуть продовжувати казати, що розмовляйте з цими сепаратистами напряму, але тепер там ще й буде російська армія, – нагадує він. – Тож потрібна нова стратегія поведінки. Росія чітко сказала, що подальші дії обговорюватиме тільки зі Сполученими Штатами, а нам будуть казати – розмовляйте з «республіками».

«Патологічна ненависть Путіна до України є головним ризиком ескалації»

Політолог Володимир Фесенко стверджує, що питання наслідків для України від руйнації Мінських угод треба поділити на дві складові – політичну та безпекову.

«В політичному сенсі – це, скоріше, добре, бо в цих угодах були закладені міни, які створювали великі проблеми для України. Багато хто це називав зашморгом, від якого нам важливо було позбутися, – вважає експерт, проте згадує і про ризики. – Але при цьому руйнується й та частина «Мінську», що стосується безпеки. Досі це була війна малої інтенсивності. У Мінських угодах були такі важливі пункти, як відведення важкого та середнього озброєння, яке за всі ці роки використовувалося лише в окремі моменти. І цей режим більшою частиною виконувався. А зараз є великий ризик інтенсифікації конфлікту не тільки у зв’язку з веденням російських військ, а й тому, що ці обмеження припинять працювати. Тобто на поле бою може повернутися важке озброєння, використання якого було заборонене «Мінськом».

Проте головну проблему для України політолог вбачає зовсім в іншому: «Стан Путіна – це жах. Його патологічна ненависть щодо України є головним ризиком ескалації. Європейські лідери відзначають, що він зациклений на якихось фобіях з минулого, і з його виступу було помітно, як він всіма фібрами ненавидить Україну. Це така внутрішня ментальна сила для подальшого розвитку конфлікту. І, може, найнебезпечніша. Хоча, з іншого боку, він дещо побоюється, тому що конфлікт може розвиватися непередбачувано.

На думку Фесенка, стратегічна ціль Росії не змінилася – це руйнування української державності. І зараз вона буде робити це не через просування Мінських угод, а через примус України до визнання «ЛДНР» і перемовин про мир з «республіками».

«Все – «Мінську» вже нема, а розмова може йти лише про те, як не допустити воєнної ескалації та її виходу за межі Донбасу, – малює межі можливого компромісу Фесенко. – Меншим злом може стати замороження конфлікту – сценарій Абхазії та Південної Осетії. Це те, що могло б влаштувати усіх».

Павло Вуєць, Наталія Сокирчук, «Главком»