Ярослав Юрчишин: Вакарчук не відмовиться від безкоштовних концертів

Поточні соціологічні заміри демонструють, що серед фаворитів виборів є тільки одна сила, яка демонструє чітку позитивну динаміку – «Голос» Святослава Вакарчука. Цей абсолютно новий проект (хоч і традиційно створений на базі раніше зареєстрованої партії) активно «пилососить» електорат одразу кількох політичних сил. Для декого з них цей факт стане фатальним, оскільки не дозволить подолати прохідний бар’єр – серед потенційних постраждалих через ріст «Голосу» називають навіть партію експрезидента «Європейська солідарність». Втім відверто критикувати популярного Вакарчука його конкуренти не наважуються. Хоча є за що – пафосні абстрактні заяви «за все хороше, проти всього поганого» з вуст співака-політика вже стали мемом, як і його безкінечні вагання щодо участі в президентських виборах. Це лише тепер ті метання подаються як продуманий стратегічний хід.

Попри це у команді «Голосу» – культ Вакарчука. Стіни та двері центрального партійного штабу на вулиці Жилянській обклеєні його стилізованими зображеннями, є навіть своєрідна «стіна Слави». До штабу на розмову «Главком» запросив Ярослав Юрчишин – колишній виконавчий директор та голова правління антикорупційної організації Transparency International Україна. Навесні, коли стало відомо, що Юрчишин приєднується до команди Вакарчука, він призупинив своє членство в правлінні організації і занурився у партійну роботу. Серед завдань Юрчишина, який займає високе сьоме місце у списку «Голосу», формування команди і виборчих списків, до яких партія-неофіт ставиться дуже прискіпливо. Заступник голови партії розповідає «Главкому», за якими критеріями відбирались кандидати, нарікає на швидкоплинність виборчої кампанії та пояснює, чим же «Голос», який очолює співак, відрізняється від «Слуги народу», партії вчорашнього коміка.

«Ми думали оголосити про створення «Голосу» в Ботсаду»

Почнемо з того, як ви опинились у команді Вакарчука?

Ми співпрацювали зі Святославом, коли я був в Transparency International. Тоді ми адвокатували створення вищого Антикорупційного суду і застопорилися після того, коли Порошенко прямим текстом сказав, що не будемо створювати Антикорупційний суд, а будемо вимагати щоб кожен наш суд був антикорупційним. В принципі, у довгостроковій перспективі це правильно, а от в короткостроковій, якщо справи проти корупції буксують в судах, потрібно вживати термінові заходи. Неочікувано допомога прийшла з боку Святослава, який зібрав нас, представників Реанімаційного пакету реформ, Центру протидії корупції. Він сказав, що навряд чи сам зможе вичитувати закон чи пропонувати якісь механізми, але може залучити, аби вплинути на президента та його команду, людей, які є лідерами громадської думки – від церковників до правозахисників і міжнародних авторитетів. Насправді він організував для президента зустріч з представниками ініціативи «Перше грудня» і було спілкування про те, наскільки важливо питання справедливості і наскільки ми провисаємо в цьому напрямку. Навряд чи можна сказати, що це був ключовий момент впливу, але поруч з громадським тиском та тиском міжнародних партнерів це був дуже важливий момент адвокаційної кампанії.

Коли ж почалися дискусії, чи йде Святослав в президенти чи ні, ми ще раз зустрілися і розмовляли про те, як найкраще використати той потенціал лідерів думок, які є у Святослава, щоб змінити політичну ситуацію і привести в політику нових людей з новими цінностями. Дійшли до того, що, напевно, кращим механізмом є не персональне висування кандидата в президенти, бо президент в парламентсько-президентській республіці має достатньо обмежений вплив. Більшість питань вирішується у парламенті, тому і виникло питання створення партії. Святослав сказав, що прийняв це рішення і закликав нас з Юлією Клименко приєднатися.

Зрештою для мене ключовою мотивацією брати участь в «Голосі» стало те, що я розумів: поки в політиці будуть домінувати люди, які пов’язані з олігархами, які зі своїм оточенням живуть зі схем, дуже важко від них чекати щирості у втіленні антикорупційних ініціатив. Для мене це в деякому сенсі вихід із зони комфорту, бо як громадський активіст ти відповідаєш тільки за те, що радиш, і не несеш персональної відповідальності. У «Голосі» я не бачу людей, які пов’язані з олігархами. Є тільки розповіді про якісь впливи Пінчука чи ще когось. В програмі немає положень, в яких були б зацікавлені конкретні олігархи, відповідно ми не беремо грошей у людей, пов’язаних з олігархічним бізнесом. Люди, які паразитували на доступі до державної влади і бюджету, мають бути відсторонені від політики. Ми зараз шукаємо шляхи, як це зробити ефективніше.

Ще за тиждень до першого з’їзду «Голосу» на Старокиївській горі ви казали, що не в курсі планів Вакарчука щодо створення партії. Тобто фактично це було рішення Славка, яке він тримав у таємниці від усіх?

Було дуже багато факторів, які могли би вплинути на дату з’їзду, – рішення про розпуск Ради, інші. Тримати інтригу нас зобов’язувало не лише привернення уваги до самої події, а якраз оці багато факторів. Бо могло щось таке статися і увага від події повністю б нівелювалася. Старт нової політичної сили – це дуже відповідально, тому до останнього моменту було питання стосовно дати та форми. Тому коли колеги дзвонили і питалися, так буде з’їзд чи ні, ми щиро говорили, що остаточної інформації немає. Але те що він мав відбутися, було відомо. Святослав фактично між першим та другим туром остаточно прийняв рішення, що у нього буде політична сила. Єдине – ми сподівалися, що у нас буде трішки більше часу, бо ми планували строкові вибори в жовтні.

Строкові вибори вам вигідніші?

Однозначно, бо у нас зараз все відбудовується з коліс. У нас була невелика команда, яка зараз шаленими темпами розгортається. Зараз у нас 1600 заявок щодо вступу в партію. Але паралельно йде виборчий процес і те, що традиційні політичні сили роблять впродовж тривалого часу, нам треба робити швидко. Ми можемо помилятися в тих, кого делегуємо кандидатом в депутати, і щиро запрошуємо журналістів-розслідувачів, активістів надавати інформацію про подвійне дно у кандидатів. На такі випадки ми будемо реагувати. Вже зараз ми відкликали двох кандидатів у мажоритарних округах: одного – за співпрацю з «Українським вибором» Медведчука, а другого – за співпрацю з Опозиційним блоком і Партією регіонів (вже після запису інтерв’ю стало відомо про третього відкликаного – Дмитра Огньова, сестра якого залучена у бізнес одіозного фармацевтичного магната Глеба Загорія – «Главком»)

Хто обирав оригінальну локацію, де оголошувалося про створення партії «Голос»?

Насправді це символічна локація. Як історик я б напевно посперечався, що саме з цього місця, але починалася Київська Русь, тобто прототип української держави, яку ми маємо зараз. До того ж поруч Музей історії, куди ми хочемо здати старий формат української політики з її олігархічними зв’язками і кулуарними прийняттями рішень. Плюс попри те, що останнім часом Київ шалено забудовується, це чи не єдине місце, яке дає такий вигляд на справжні київські пейзажі, пагорби.

Це було спільне рішення, хоча близькість до фундаментів Десятинної церкви запропонував Слава. Але було кілька варіантів локацій – ми ще думали про Володимирську гірку, про Ботанічний сад, де потім всі свої події робив Зеленський. Тобто це місце мало бути прив’язане історично і максимально відкрите, щоб символізувати, що політика перестала бути закритим процесом.

Скільки людей наразі працює у виборчому штабі?

У нас насправді величезна кількість людей – волонтери приходять у вільний від роботи час. Тут можна проводити аналоги зі «Слугою народу», але на відміну від них у нас справді є офіційні працівники на зарплаті. Їх невелика кількість – кілька десятків. Наші регіональні координатори теж працюють офіційно в регіонах. У нас є такий кадровий скелет, але значна частина людей просто інвестує свій час в таку коротку кампанію.

Хтось бере відпустку на роботі, хтось, маючи свій бізнес, відкладає його і працює з нами. Дуже багато молоді, випускників старших курсів, у яких просто зараз сесія закінчується і вони їздять в тури. У нас є навіть представники юридичних фірм, які ввечері, після основної роботи, приходять і допомагають перевіряти документи, зараз допомагають у формуванні представництва партії в окружних комісіях. Їхня робота не потребує 100% залучення, вони можуть собі це дозволити. Тому тут таке поєднання класичної партійної бюрократії з мережевою волонтерською діяльністю.

Сам Вакарчук часто з’являється в штабі?

Коли він не в турі, проводить тут мінімум півдня. А в турі він мінімум чотири-п’ять днів в тижні. Його функція – зразок для наслідування. Людина, яка повністю склалася, яка вже є успішною в певній сфері, готова пожертвувати собою і піти в сферу, яка вважається тотально брудною, щоб запропонувати кращу якість. Він завжди любить згадувати створення «Океану Ельзи» як першої групи, яка поза конкурсними форматами, не беручи участі ні в «Таврійських іграх», ні в «Території А», сама себе розкручувала до того рівня, який зараз має. Ми намагаємося робити «Голос» за тим самим принципом. «Океан Ельзи» допомагав людям в критичних моментах, надихав і вів. Так і в «Голосі» він веде. А для щоденної роботи є я, Юля Клименко, Ярослав Железняк.

«Дострокових виборів можна було уникнути, але в них зацікавлені старі еліти»

Зоною саме вашої відповідальності в партії було саме формування списків?

Зараз я в команді є заступником голови партії з політичних питань і відповідно політичним директором. Тому логічно, що мені було делеговано організувати процес підготовки списків. Я особисто їх не формував, це робив номінаційний комітет – керівництво партії плюс троє запрошених експертів, загалом сім людей. Я тільки опрацьовував комунікацію з кандидатами і організовував процес. А відповідав за все комітет, потім рішення затверджувалося з’їздом партії.

А хто формував власне номінаційний комітет?

Це було рішення керівництва партії. Ми також дуже хотіли залучити незалежних експертів, які взагалі не мають жодного стосунку до партії і яких ми в подальшому хочемо використовувати як певний елемент фільтрації. Ми розглядали кілька варіантів. Якщо брати демократичні підходи формування партійних списків, то для стабільних партій більше використовується принцип «праймеріз». Щоправда, це не той «праймеріз», який зараз проводять в «фейсбуці», а внутрішньопартійний, коли партійні члени визначають хто з партії та прихильників партії достойні того, щоб бути в списках. Але для цього потрібна нормальна кількість людей, яка при тому ж рівно представлена в різних регіонах. Для того, щоб зібрати пропозиції і пропустити їх через партійні фільтри, нам за приблизними розрахунками потрібно було б мінімум півтора, а реально три місяці. Якщо б мова йшла про жовтень, то ми б обрали процедуру «праймеріз». Оскільки ж у нас цього часу, на жаль, нема і через те, що старі політичні еліти вирішили скоротити виборчий процес, ми пішли за іншою процедурою.

Так це не старі еліти вирішили скоротити, а якраз нові.

Нова політична еліта запропонувала, але Верховна Рада, маючи всі можливості провести інавгурацію в терміни, які б не дозволяли запускати виборчий процес, все-таки пішла на домовленості і запустила його раніше. Тому на початковому етапі ми маємо класичний «договорняк». Люди, які зараз звинувачують Зеленського в тому, що він діє не по закону, насправді пішли на те, щоб дати йому можливість це робити. Тому в даному випадку дострокові вибори, які суспільство реально хоче, але яких можна було б уникнути, були запущені старими елітами. Побачивши, що рейтинг їхніх політичних сил поступово знижується, вони були зацікавлені у тому, щоб провести вибори швидше. Звісно, це їх не врятує, тому що на запит суспільства на нове у них поки відповіді немає.

Повернемось до відбору – у номінаційному комітеті було сім людей, як вони чисто фізично могли відсіяти майже тисячу заявок?

Відсіювали не вони. Ми проводили кілька етапів аналізу, один з яких – відповідність критеріям. Люди, які не відповідали люстраційним критеріям, співпрацювали з олігархами чи мають бізнес в Росії, автоматично відпадали. Нам дуже полегшило роботу те, що ми відразу заявили, що в списку не буде діючих депутатів.

Багато хто з них, мабуть, образився через це.

Наша позиція дуже проста – колеги, ви обіцяли дуже багато, а коаліційна угода виконана менше, ніж на 30%. Ви маєте піти до людей і вони мають дати оцінку, чи вірять вони вам далі чи ні. Ви ж не ліквідували мажоритарку, тому ось вам цей механізм. Якщо хочете, ми готові підтримати вас на мажоритарці.

А як міг умовний Мустафа Найєм взяти і ліквідувати мажоритарку чи виконати коаліційну угоду? Він, наскільки ми розуміємо, розраховував бути у вашій команді?

Ми з самого початку визначили, що об’єднуємо не бренди, а людей – до нас подавалося дуже багато людей з ініціатив «Дій з нами», «Люди важливі». Хтось пішов по мажоритарці, хтось потрапив у список. Віка Пташник не побоялася піти на мажоритарку, хоча зараз отримує дуже багато негативу, проти неї розгорнута чорна кампанія. Дехто з народних депутатів обрав для себе суто соціологічно обґрунтований похід самовисуванцем зі сподіванням, що далі його підтримають не лише «Голос», а й інші демократичні нові політичні сили. І зараз такі переговори ведуться з багатьма. Якщо взяти пост Мустафи…

Ярослав Юрчишин

«У нас не «Слуга народу» і ми не можемо пропонувати всім все»

Він написав, що в нього були певні сподівання на якісь об’єднавчі процеси, але вони не справдилися, тому він не буде балотуватись. Вочевидь він мав на увазі процеси під егідою Вакарчука?

Це, напевно, треба його питати, я можу тільки припускати, що він очікував якихось великих об’єднань політичних сил. Це не є логічним з двох банальних причин. По-перше, у нас немає блоків, тобто об’єднатися можна на базі якоїсь однієї політичної сили.

Націоналісти так і зробили.

Вони не об’єдналися, а всі представники Дмитра Яроша, «Нацкорпусу» зараз позапартійні і пішли за спискаом «Свободи». Ми теж пропонували цей варіант і багато хто цим скористався. Наприклад, у нас є представники «Української галицької партії», «Сили народу», «Сили людей», «Самопомочі», які, розуміють, що зараз не час мірятися брендами чи строками існування, а час консолідуватися. Хтось обрав інший шлях. Тому я не бачу тут великої проблеми. Знову ж таки, політика не обмежується парламентом – у нас попереду наступні місцеві вибори, де люди теж можуть себе показати. Навколо партій будується велика кількість аналітичних експертних груп, куди ми будемо залучати людей. Якщо для людини участь в політиці, я не маю на увазі Мустафу, обмежується тільки кріслом в парламенті, то, напевно, у неї більше грають амбіції, ніж насправді бажання щось змінити. У нас невеликий список, ми розуміємо, що з динамікою, яку ми зберігаємо, зможемо провести 40 з копійками депутатів, якщо зіграємо оптимально.

Це разом з мажоритаркою?

Якщо динаміка буде зберігатися, цього можна буде досягти і лише по списку. У нас за перший місяць було зростання підтримки з 0,9% до 8,1% – тобто у дев’ять разів. Якщо ця динаміка збережеться, то 40 з лишнім людей по списку – цілком реально.

Це скільки ж вам треба набрати?

До 20%, десь 15–17%. Притому стільки можна взяти в різних регіонах, консолідуючи тих людей, які попередньо підтримували різні політичні сили, але зараз шукають ту силу, яка максимально близька до них. У нас не «Слуга народу» і ми не можемо пропонувати всім все. Але в той же час ми максимально намагалися балансувати наш список. Пройшла інформаційна перевірка, безпекова перевірка, наші спеціалісти з НR дали висновки, наскільки людина здатна грати в команді.

«Нам важливо не повторити помилку «Самопомочі»

Ви і «Самопоміч» дещо схожі в тому плані, що в 2014 році вони уособлювали запит на нові обличчя. А тепер ви і «Слуга народу» його уособлюєте. Досвід «Самопомочі» не дуже надихає – фракція «нових облич» просто розвалилась і тепер не має шансів пройти до Ради. Які запобіжники маєте, аби «Голос» не повторив цей шлях?

Ми хочемо формувати команду не методами підкорення лінії партії, а сформувати її ще на етапі походу до парламенту через розподіл експертності – тобто у нас кожен член фракції закріплений за темою, яку він буде вести. У нас є Олег Макаров –  юрист, який курує систему правосуддя. У нас є Інна Совсун –  напрямок освіти. У нас є Ольга Стефанишина –  медицина. Роман Костенко – безпека і спеціальні служби. Відповідно кожна людина має свою сферу відповідальності, де вона разом із командою експертів як зі списку, так і поза нього, виробляє свої пропозиції. У нас достатньо молодий список, середній вік менше 37 років, але при цьому ми орієнтувалися на людей, які вже чогось досягли в бізнесі чи громадській діяльності. Зараз ми постійно дискутуємо, час від часу збираємося вечорами просто поспілкуватися без якоїсь конкретної теми. Нам важливо не повторити помилку «Самопомочі», де достатньо сильні і цікаві гравці в перший раз зібралися разом ледь не в переддень парламенту.

Садовий сам хвалився, що особисто знав тільки 10% списку.

Той самий челендж зараз у «Слуги народу». Коли зустрічаєшся з їхніми представниками на ефірах і запитуєш про когось зі списку чи з мажоритарки, вони кажуть, що їх не знають. Бо у них іде поділ: 30% – це експерти, 30% – прихильники, 30% – регіональні представники.

Тобто кожен знає тільки якусь свою групку?

І навіть в групі не всі знають один одного. Ми зараз інвестуємо дуже багато часу в створення команди. Іде важко, з притираннями, бо у кожної людини свої бачення. Наші спікери їздять разом із Святославом в тури, виступають і спілкуються з людьми. Це, до речі, дуже цікавий тренінг, бо проблеми з «київських пагорбів» виглядають зовсім по-іншому, ніж з умовних Погребищ чи Теребовлі. З 30 червня ми поїдемо на Східну Україну і там буде, думаю, ще більше інсайдів. В нашому списку представлені люди зі всіх регіонів, але переважна більшість – з Києва. І тестувати наші ідеї на простих людях, легко та зрозуміло їм пояснювати – найбільший виклик. Наприклад, як зміна системи судочинства вплине на інтереси кожного окремо взятого українця.

Ви зараз кажете, що треба в Погребищах пояснювати про зміни судочинства. Але ви ж розумієте, що в умовах такої стислої кампанії ви все одно не встигнете це толком зробити. І, по суті, вам нічого не лишається, як клонувати кампанію Зеленського, який їздив з безкоштовними виступами «Кварталу». Треба просто щоб Слава співав, казав красиві слова про мир в усьому світі, а про проблеми судочинства якось вже після виборів.

І так, і ні. Ми не зможемо пояснити всі 20 сторінок нашої програми, це логічно. Але можна сконцентруватись на тому, що треба зробити для обмеження влади олігархів, що можна зробити в системі судочинства, що можна зробити, щоб змінити парламент? Це достатньо прості речі, які можна пояснювати людям. Притому пояснювати з позиції, що від цього отримають конкретні люди. Чому доцільно обмежувати депутатську недоторканність, особливо в сфері корупційних злочинів? Чому варто зробити, щоб депутат не міг ховатися за мандатом, коли проти нього йде розслідування кримінальних чи корупційних справ? Люди це розуміють. Так, легше просто говорити про мир в усьому мирі, але це не наше покликання.

На вході в парламент у нас є кілька чітких вимог. Колеги, ви маєте змінити систему добору суддів, щоб корумповані схематозники не сиділи на суддівських посадах, ви обмежите депутатську недоторканість, введете персональне голосування, щоб люди бачили, як голосують їхні депутати і мали механізми зворотного зв’язку з ними. Якщо депутати не ходять на роботу, то за 25% прогулів – штраф, а за 50% – включається система відкликання. Так, для цього треба змінити Конституцію, але якщо люди цього будуть вимагати, зокрема, і від «Слуги народу», яка, скоріш за все, буде найбільшою фракцію, це цілком реально.

«Слуга народу» вимагає покарання за «кнопкодавство». Ви будете з ними в цьому солідарні?

Однозначно. Ми зараз бачимо, що парламент живе паралельним життям. Найбільш ефективні реформи у нас приймалися через вплив вулиці або міжнародних партнерів. Коли в парламенті люди можуть не ходити на засідання, але при цьому отримувати зарплату і ще розповідати, що зарплата депутатів невисока, це нонсенс. На практиці ми маємо коремих депутатів, які були десь на трьох засіданнях. Вони з’являлися для складання депутатської присяги, у бюджетну ніч, тому що там треба «порішати» за свій округ, ну і на інавгурацію.

У вашій команді підняли ідею щодо підвищення депутатських зарплат. Ви розумієте, що це не надто популярний хід?

Ні, у нас трошки інший підхід. Зарплата депутата прив’язана до мінімальної зарплати. Тобто найлегший шлях депутата підняти собі заробітну плату – це посприяти, щоб економіка працювала краще і відповідно стандартів життя українців росли. Існує фонд депутатської зарплати, він достатньо великий. Зараз в парламенті є 426 депутатів, з яких дві третини не виконують свої обов’язки адекватно. Вони не ходять на роботу, не реєструють законопроекти або реєструють для проформи, як законопроект про «е-декларування», просто насміхаючись з процесу нормотворчості. Вони не подають правок, не відвідують комітетів. Можна прив’язати зарплату депутата до ефективності, до відвідування, до подачі законопроектів, які будуть прийняті, і знімати зарплату з тих, хто бойкотує роботу, бо прийшов в парламент, щоб сховатися за депутатською недоторканістю. Фонд депутатської зарплати можна розподілити, і депутати, які нормально працюють, зможуть отримувати гідну зарплату. Таким чином у нас через кілька каденцій не буде тих, хто працює погано, і якість роботи парламенту підвищиться.

Ярослав Юрчишин

«Ми маємо доступ до телеканалів Пінчука, Ахметова, Коломойського»

Список мажоритарників «Слуги народу» багатьох обурив великою кількістю забудовників. Ви ж таких персон одразу відсіюювали?

Так склалося, що забудовників у нас в списках нема. Але не через те, що у нас є пересторога до самої сфери діяльності, а тому що до переважної більшості цих людей є дуже багато питань щодо доброчесності.

А вони просилися до вас в команду?

Звісно. Коли я переглядаю списки інших політичних сил, то можу назвати багатьох тих, хто наші критерії не пройшов, але спокійно потрапив в інший список. Наприклад, до нас подавалися люди Балоги з Закарпаття не першої літерації, але коли ми почали аналізувати, зрозуміли, хто вони. Ми, звісно, таких людей не пропускали, а потім вони опинились в списках «Української стратегії Гройсмана». Притому що вони обіцяли повністю забезпечити кампанію в області і все профінансувати. Коли люди в дискусії про потрапляння в список починають говорити про кошти, це одразу «стоп». Малий та середній бізнес ніколи не пропонує кошти наперед. Наші донори спочатку побачили список, програму і після того сказали, що готові допомагати. А корумпований олігархічний бізнес спочатку питає «куди гроші заносити», а потім починаються пред’яви, чи можна, щоб на 25 місці в списку був ось такий кадр. У нас позиція така: якщо ви в нас вірите і якщо ми йдемо створювати нові правила, то ми готові отримувати ваші кошти.

Нові правила – це добре, але ж ви розумієте, що нересурсні мажоритарники зіштовхуються з багатьма проблемами.

Цілком погоджуюсь.

Ваші уже з якими зіштовхнулися?

Дуже багато персональних атак, брудних кампаній, намагання прив’язати до якихось олігархічних кіл. Бракує доступу до місцевих інформаційних ресурсів. На національному рівні через те, що у нас різні медіахолдинги різні контролюють фінансові групи, є певна конкуренція. Багато власників цих холдингів страшенно переживають за те, щоб влада вчергове не була монополізована. Ми, наприклад, не взявши на себе зобов’язань перед Пінчуком, Ахметовим, Коломойським, маємо доступ до їхніх телеканалів. А от для мажоритарників доступ до місцевих медіа переважно закритий.

Є приклад вашої висуванки по Ірпеню Михайлини Скорик, у якої навіть офісу нема, її конкурент мер Володимир Карплюк повністю перекрив доступ до ЗМІ. Як ви як партія можете допомогти в такій ситуації?

Я гадаю, що найближчим часом і у випадку Скорик ми знайдемо механізм, як її включити в комунікацію. У нас є ключовий ресурс: це пізнаваність окремих членів нашого списку – Слава, Сергій Притула. У нас зараз за рівнем довіри громадські активісти та лідери думок моментами більш впливові, ніж телебачення і представники влади, які тотально відстають за цим принципом. Ми взагалі довго вагалися, чи варто в принципі висувати мажоритарників, бо критикували мажоритарку як таку, – перемогти «гречку» дуже складно. Хоча 2014-й і навіть 2012 роки показують, що можливо. Але втрачати більше, ніж половину місць, просто через те, що ми не підтримуємо мажоритарку, було б наївно.

Знову ж таки повертаючись до Михайлини Скорик, її пізнаваність на окрузі дуже висока. Питання в тому, щоб донести, що вона справді бере участь у виборах, бо не всі це знають. Друге завдання – консолідувати людей навколо протистояння ось цим нібито «новим обличчям» Карплюка, які де-факто є просто старими олігархічними силами.

Мій персональний смуток, що ми не змогли якісно організувати процес відбору мажоритарників на Сході. Це дуже складно, бо значна частина людей, до кого ми зверталися, відмовилися з аргументацією, що шансів у них нема в проросійських регіонах. Кандидати з проросійських сил будуть там зі старту мати перевагу плюс там сильні позиції «Слуги народу». Тому зараз ми в цих регіонах шукаємо самовисуванців чи представників інших політичних сил, які гідно можуть конкурувати з олігархами-гречкосіями, і будемо їх підтримувати. Ми для себе залишили таку можливість.

«Главком» аналізував списки ваших мажоритарників, але в фінальному варіанті, який був поданий до ЦВК, відбулися певні зміни. З чим вони пов’язані? Можливо, з тим, що ви домовилися, що не будете конкурувати з якимись силами на певних округах?

Ми не домовлялися з іншими політичними силами. Насправді частина мажоритарників, проаналізувавши свої можливості, просто сказали, що, напевно, краще допоможуть партії в іншому форматі. Частину людей, щодо яких знайшли негатив, ми відкликали. Плюс частина, розуміючи, що в їхній біографії є певні речі, які можна негативно підсвітити, самі вирішили не йти, щоб не нести загрози партії. На жаль, у нас навіть остання президентська кампанія показує, наскільки легко політики старої формації намагаються використовувати всі ці чорні фейки та негативну пропаганду. А мажоритарка більш відкрита для негативних кампаній, бо дуже персоналізована.

Так звані «порохоботи» зараз помітно активізувалися щодо критики Вакарчука та нових облич як таких…

Притому що у штабі Порошенка були такі чутки, що вони не будуть критикувати «Слугу народу» і «Голос».

Юрій Андрухович взагалі казав, що Вакарчук розколює весь демократичний табір своїм походом на вибори.

Я не буду коментувати слова видатного письменника, але його політичні прогнози ще жодного разу не здійснилися і, думаю, що цього разу буде те ж саме.

У вас є окремий підрозділ, який займається інформаційними провокаціями?

Ми маємо дуже непогану команду комунікаційників на чолі з Яриною Ключковською. Є відділ, який збирає ці фейки. В загальному потоці інформації рівень негативу коливається до 5%. Зараз ми бачимо, що вони не впливають критично на сприйняття нас громадянами, бо люди змучилися від негативу. І зараз такі сили, як ми чи «Слуга народу», мають переваги над старими, бо люди змучилися від того, що їх лякають і розповідають негатив. Якщо зараз дивитися соціологію, то вперше з часів Помаранчевої революції кількість людей, які вважають, що країна розвивається правильним шляхом, приблизно дорівнює рівню людей, які вважають, що це не так. Це означає, що є запит на тих, хто насправді щось може зробити.

Був цікавий момент, коли на «1+1» ведучий просто заявив, що Святослав Вакарчук, будучи депутатом попереднього скликання, пропустив 90% засідань. Хоча насправді він був на 90% засідань до того моменту, поки не написав заяву на складання депутатських повноважень. Хоча він забрав карточку, але його фракція «Наша Україна» намагалась зробити дублікат. Так вони його протримали у фракції ще майже три місяці, протягом яких він вже не брав участі в засіданнях.

Але ми не приділяємо додаткової уваги фейкам, бо розуміємо, що вони спрямовані на те, щоб витягувати нашу енергію. У нас партія будується з коліс, обмежені людський, часовий потенціали. Вони не дочекаються, що ми почнемо виправдовуватись. Тому там, де це має сенс, ми реагуємо, а де не має – то хай собі говорять.

Офіс партії Голос

Поки лише соціологічна група «Рейтинг» дала вам оптимістичні прогнози у 8%, всі інші – в районі 5–6%.

Раніше ті соціологічні агентства, які критично до нас відносяться, намагалися показати нас поза межею проходження. Тепер, як би там не було, вони показують зростання рейтингу. Ми не дуже орієнтуємося на ці показники з однієї банальної причини – зараз ніхто не може чітко спрогнозувати явку. Кінець липня – сезон відпусток.

Це для вашого електорату критично?

Це для всіх електоратів, крім Юлії Володимирівни, критично. Хоча люди готові йти на вибори. Багато з тих, хто запланував собі відпустки на цей період, вже готуються брати відкріпні талони. Але тут велика проблема – в зонах відпочинку небагато консульських точок, де можна б було проголосувати. Та й не впевнений, що люди будуть готові стояти в черзі в спекотному Єгипті годинами. Тому зараз наш ключовий момент – це динаміка. На відміну від «Європейської солідарності», «Батьківщини» чи «Сили і честі» Смешка ми маємо висхідний тренд. По внутрішній соціології до 20% людей припускають можливість голосування за «Голос» вже зараз. Ми перша партія, яка є «другим варіантом», хоча раніше ним була «Слуга народу».  

Вам не здається, що ви з «Голосом» влізли на фланг, де і так забагато гравців?

Ми не вважаємо, що ми є на фланзі якихось консервативних націоналістичних партій. Ми насправді всі наші посили вибудовуємо так, щоб вони були зрозумілі всюди. Звісно, проукраїнський образ Святослава, який створив першу україномовну групу, що стала популярною не лише на пострадянському просторі, а й у Східній Європі, грає нам на руку, тому що зараз переважна більшість українців чітко визначилися в геополітичних орієнтирах. У нас менше третини людей підтримує відновлення дружби з Росією.

Тобто ці вибори не про геополітичні орієнтири, а про щось інше.

Ці вибори про заміну тих, кому за 28 років не вдалося. Це заміна старого політичного класу новим. Ми маємо унікальні випадки, коли, наприклад, Юхим Звягільський, який всі скликання, починаючи з першого, сидить в парламенті. Ми б не хотіли, щоб люди народжувалися і помирали в парламенті, тому одна з наших ініціатив, яка, може, не настільки популярна в Європі, але надзвичайно ефективна зараз в Латинській Америці – це скорочення термінів перебування поспіль в парламенті до двох. У Латинській Америці це запобіжник від впливів наркокартелів, а у нас – запобігання, щоб, умовно кажучи, Юлія Володимирівна, яка шість разів була депутатом і двічі прем’єром, не виходила з новим політичним курсом. Вже ж було достатньо часу продемонструвати свою якість і напевно вже варто зробити перерву, зайнятися чимось іншим. Ми заміряли, що 73% населення готові ризикнути і поставити на людину, яка не пов’язана зі старими політичними елітами і демонструє нові підходи. Наше завдання зараз наповнити цей запит змістом.

У вас був заочний обмін думками зі «Слугою народу» щодо вашого об’єднання в коаліцію. Якщо ж у вас таки буде певна коаліція, то ваша сила, мабуть, поставить не тільки якісь ідеологічні умови, а й кадрові?

Це насправді буде залежати від результатів виборів. Ми б не хотіли квотного принципу в старому розумінні, коли за політичною силою закріпляється міністерство чи комітет в незалежності від того, чи є в неї професіонали в цій сфері. Відповідно тоді відбувається політизація інституції як, наприклад, з вийшло з Міністерством внутрішніх справ. Відповідно у нас є бажання випрацювати не таку коаліційну угоду як в 2014 році, де намагались втиснути в п’ять років те, що інші країни робили десятиліттями. Ми б воліли це бачити як документ, де будуть визначені пріоритети – наприклад, перший рік ми актуалізуємося на питаннях судочинства або на питаннях виборчої системи. Якщо ми визначимо адекватно пріоритети, то визначимо і хто з нашої команди може якісно відповідати за їхнє втілення. Аж до того, що уряд фактично буде персонально відповідати за виконання коаліційної угоди, як це і має бути.

Вакарчуку дорікають безкоштовними концертами – це прихований метод агітації не для політика нової генерації. Ви не збираєтесь від них відмовлятись?

Зараз вже відкритий виборчий фонд і це вже буде оформлене як агітаційна кампанія, повністю відповідно до закону. Нам же дорікали, що ми агітуємо ще до реєстрації виборчого фонду і цим ніби порушуємо законодавство. Ми не закликали голосувати за «Голос», а презентували наші позиції. Так, це дуже тонка грань, але я сподіваюся, що за нами їздять представники «Опори», інших моніторингових організацій. Вони дадуть свою оцінку, і ми з нею погодимося. Якщо будуть якісь позови, ми готові відповідати. Ми не відмовимося від концертів, тому що в діючому законодавстві є механізми, як їх можна використовувати легально. Нічого, що заборонено законом, ми робити не будемо.

Ви можете визнати, що ці концерти, по суті, є політичною агітацією?

Я можу визнати, що це один з найкращих механізмів залучення людей, щоб з ними комунікувати. Святослав спеціально перед тим, як розпочати концерт, чітко заявляє, що зараз починається концерт і політика до музики не має жодного відношення, тому ми з вами припиняємо говорити про партію, наші заклики і так далі. Якщо хтось вважає, що це агітація, то ми готові з цього приводу дискутувати.

Павло Вуєць, «Главком»