На фронті опікав молодих бійців, за що отримав позивний Батя. Згадаймо Дмитра Корбутяка
25 лютого 2022 року захисник відправив родину за кордон, а вже наступного дня був у рідній частині
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Дмитра Корбутяка.
У цивільному житті він мав золоті руки, любив техніку та понад усе дбав про добробут своєї родини. Але з початком великої війни Дмитро Корбутяк без вагань повернувся до війська, щоб захистити тих, кого любив. Життя мужнього прикордонника, справжнього командира і світлої людини обірвалося після важких боїв під Бахмутом. Йому назавжди 39 років. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на Чернівецьку обласну раду.
Народився Дмитро Володимирович Корбутяк 18 червня 1983 року у Чернівцях. Навчався у Чернівецькій загальноосвітній школі №3. Дуже гарно малював, тож вступив до Вищого професійного художнього училища №5. Однак навчання не завершив, його призвали до війська.
Служив кінологом у 31-му Чернівецькому прикордонному загоні імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича. У його лавах залишався до 2008 року – після строкової служби уклав контракт. Прикордонником був дід Дмитра, тож він тішився, що продовжив сімейну традицію.
Повернувшись до цивільного життя, одружився, займався підприємництвом. У 2019 році закінчив Міжнародну академію управління персоналом.
«Дмитро любив машини, техніку. Міг годинами лагодити і перебирати щось у гаражі. Загалом мав золоті руки, умів і ремонт зробити, і електропроводку змонтувати, смачно готував. Працював завжди багато, за все брався, щоб родина була забезпечена», – пригадує мати захисника Тетяна Корбутяк.
Повномасштабне вторгнення повернуло Дмитра у військо. 25 лютого 2022 року він відправив дружину та дітей за кордон, а вже наступного дня був у рідній частині. Воював спершу у 31-му, а згодом – 7-му прикордонному загоні, служив у так званому прикордонному спецназі – комендатурі швидкого реагування. Ці підрозділи призначені для виконання бойових завдань у гарячих точках.
«Із Дімою ми познайомилися влітку 2022 року у Слов’янську. Тоді разом із волонтерами привезли гуманітарну допомогу бригаді, у якій він служив. Неможливо було не помітити його відмінне почуття гумору та хорошу фізичну форму. Із часом ми почали спілкуватися та потоваришували. Він не любив публічність. Я завжди говорила: «Давай запишемо інтерв’ю. Про таких, як ти, мають знати люди!». На це Діма постійно відповідав: «Та нема чого про мене писати! Є набагато кращі! Запишемо після перемоги, якщо буду живий!» – ділиться подруга військового, журналістка газети «Молодий буковинець» Анна Семьонова.
Цілеспрямований, енергійний, професійно підготовлений, він завжди дбав про побратимів, навчав усьому, що знав сам.
«Хлопці, які з ним служили, розповідали, що Дмитро був і душею, і мозком, і настроєм компанії. Він ніколи не падав духом, усіх підбадьорював. Опікав молодих хлопців, ділився досвідом, не дарма мав позивний Батя. На знак подяки побратими створили на сайті президента України петицію із проханням присвоїти йому звання Героя України», – каже Тетяна Корбутяк.
«Дмитро був дуже світлою людиною. Завжди шукав можливість для того, щоби вирішити будь-яку проблему. Для нього ніколи не існувало жодних перешкод, не було неможливих речей. Він завжди виконував дуже складні завдання. І навіть їх він вирішував із внутрішньою легкістю та позитивним ставленням. Якою б не була ситуація. Мав безмежне терпіння, завжди міг підтримати рідних, близьких, друзів та побратимів. Діма – це опора для всіх, хто його знав і був біля нього. За ним йшли бійці. У нього були якості справжнього командира», – розповів виданню «Молодий буковинець» волонтер Ігор Логвінов.
У квітні 2023 року Дмитро Корбутяк виконував бойове розпорядження на позиції спостережного поста «Очі» в районі міста Бахмут Донецької області. Протягом декількох годин противник обстрілював позиції зі ствольної артилерії та реактивної системи залпового вогню. У цьому нерівному протистоянні головний сержант Дмитро Корбутяк отримав важке поранення. Переніс 13 операцій, однак медикам не вдалося врятувати його життя. 4 травня 2023 року захисник помер.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі захисника України нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
У Дмитра Корбутяка залишилися батьки, дружина та двоє дітей – донька Дарія та син Микола.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0