Ярослав Юрчишин: Татаров отримав гарантії, що його справу поховають
Кадровий землетрус у силовому блоці. Причини та наслідки
Правоохоронна система на тижні, що минає пережила, без перебільшення, землетрус. Президент відсторонив керівника СБУ Івана Баканова та керівника Офіса генпрокурора Ірину Венедіктову. Верховна Рада їх миттєво звільнила, проте їхніх наступників так само оперативно не призначила.
Обов’язки голів СБУ та Офісу генпрокурора виконуватимуть заступники відставлених керівників – відповідно Василь Малюк та Олексій Симоненко. Обидва вважаються близькими до заступника голови Офісу президента Олега Татарова, який робив успішну кар’єру ще за часів Януковича, а зараз його доволі неоднозначний досвід став у нагоді нинішній владі. Татаров курує на Банковій правоохоронний напрямок.
Пертурбації у Службі безпеки та Генпрокуратурі «збіглися» з ще однією знаковою подією. Комісія з обрання голови Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) нарешті затвердила результати конкурсу, чого під різними приводами не робила місяцями. Новим головою САП має стати детектив НАБУ Олександр Клименко, а він не дуже дружній Татарову та його шефу Андрію Єрмаку.
Свою версію останніх подій у правоохоронному блоці та їхнього подальшого розвитку «Главкому» виклав нардеп, перший заступник голови антикорупційного комітету Верховної Ради Ярослав Юрчишин.
«Татаров – мегакрутий менеджер у своїй безпринципності»
Чим, на вашу думку, всі ці останні перестановки викликані? Публічно було озвучено одну причину – велика кількість зрадників у рядах СБУ та прокуратури. Але ж ми всі добре знаємо, у системі МВС це явище геть не менше…
Насправді, тут цілий комплекс причин. Ці відставки готувалися давно, але як у Баканова, так і у Венедіктової були свої впливові групи у парламенті. Ахметов був вдячний за розвалену справу «Роттердам+», у Коломойського також були причини бути вдячним цим органам. Тому протягом тривалого часу на ці відставки банально не вистачало голосів.
За логікою Офісу президента, Венедіктова проявляла недостатню активність у політичних справах, зокрема, проти Порошенка. Фактично вона саботувала ці справи і коли треба було ставити якісь підписи, йшла у відпустку чи їхала у відрядження, а підписував все нинішній в.о. Симоненко, який орієнтується на Офіс президента.
З Бакановим конфліктна ситуація склалася через невдалу боротьбу з контрабандою, жодного «чорта», про яких говорив президент, він так і не зловив. А потім додалася історія зі зрадою представників СБУ на півдні вже після активної війни.
Фото: ДБР
Ці відставки затягнулися: в Офісі президента намагалися переконати різні групи у парламенті. Тому вирішили піти з козирів – хто ж буде підтримувати посадовців, які «прогавили зрадників» у власних лавах. І стало зрозуміло, що у цьому випадку Банкова готова йти «по бєзпрєдєлу», порушуючи закони і прикриваючись умовними фактами. У законі написано, що президент може міняти людей, яких призначає, – голів обладміністрацій та інших. Але він не призначає генпрокурора і голову СБУ. Їм все одно була потрібна для цього Верховна Рада. Тому, наскільки я розумію, з Бакановим та Венедіктовою домовились, що вони не казатимуть зайвого. Якщо стосовно Баканова було рішення комітету і на його звільнення були голоси, то у випадку з Венедіктовою голосів не було. Через це вирішили з нею помиритися і пообіцяли дипломатичну посаду, але це стало відомо вже у вівторок. Тому замість якоїсь викривальної заяви вона сказала, що є солдатом президента і працюватиме там, де їй скажуть.
В Офісі вимагають керованості цих структур. Для них є зручними структури на кшталт Державного бюро розслідувань, керівників яких навіть не всі можуть назвати, але які за потреби працюють по політичних опонентах влади.
Паралельно розвивалася історія з конкурсом на керівника САП, кандидатуру якого комісія нарешті затвердила, хоча дуже довго затягувала цей процес. Ми ж розуміємо, що ці процеси взаємопов’язані.
Нагадаю, що детектив НАБУ Клименко, який виграв цей конкурс, відкривав кримінальну справу щодо заступника голови Офісу президента Олега Татарова, лояльні якому люди тепер, по суті, очолюють СБУ та Офіс генпрокурора. І Симоненко, і Малюк були задіяні у тому, аби ця справа була спущена на гальмах. Тобто Татаров отримав гарантії, що навіть якщо його справа буде відновлена, її поховають. Бо Клименко змушений буде погоджувати багато процесуальних дій з керівником Офісу генпрокурора. І у Татарова будуть додаткові механізми захисту.
Чим Татаров такий важливий для цієї влади? У Зеленського на початку показово дистанціювалися від осіб зі старої влади, тим більше тих, хто працював ще за часів Януковича. Олег Татаров розрулює для них усі питання, до яких у верхівки просто руки зараз не доходять?
Він, дійсно, – мегакрутий менеджер у своїй безпринципності. У нових людей, що ми побачили на прикладі тієї ж Венедіктової, є певна межа, яку вони не перейдуть. Коли генпрокурор отримувала документи у черговій справі Порошенка і бачила всі лажі, які там є, вона не підставляла себе, підписуючи підозри. А Банковій потрібні люди, які на будь-яке питання скажуть «так», але поцікавляться, що їм за це буде. Татаров саме з таких. Він – дуже ефективний менеджер з дуже низьким рівнем ціннісних установок, якому можна доручити будь-яке питання.
Фото: Громадське
Тому інформаційні атаки на Татарова і згадки про те, що він служив колишньому голові МВС Захарченку і казав, що майданівці самі себе перестріляли, для нинішньої влади не мають жодного значення. Куратором правоохоронних органів вони обрали людину, яка може дати необхідний результат і підбирає аналогічний типаж виконавців – Сухачов (нинішній голова ДБР, – «Главком»), Симоненко, Малюк…
«Комісія залишила можливість оголосити обрання голови САП незаконним»
Але Клименко, м’яко кажучи, – не друг Татарова. Як після його призначення зміняться баланси у правоохоронній та антикорупційній системах?
У конкурсній комісії щодо відбору керівника САП влада контролювала дві третини членів, але не контролювала міжнародників, які заблокували призначення людини Єрмака – голови комітету з правової політики Андрія Костіна. Його було дуже легко збити через очевидну політичну ангажованість. Потім вони взагалі намагались конкурс зірвати і у результаті довели ситуацію до патової, коли переможець є, але комісія його не оголошує.
Є версія, що звільненням голів СБУ та Офісу генпрокурора і призначенням голови САП Заходу демонструють, що Банкова не концентрує всю владу у своїх руках.
Ця версія правильна. САП та НАБУ – це своєрідна вітрина, і хай на САП потрапила не людина Татарова, він отримав двох своїх людей у інших ключових відомствах. Але, насправді, навіть тут питання вирішено не до кінця. Комісія зробила кілька закладок, які дають можливість у будь-який момент поставити під сумнів обрання чи призначення Клименка.
Перша – вона досі не оголосила його переможцем, а рекомендувала призначити, коли він пройде спецперевірку. Хоча законом така вимога не передбачена і під час воєнного стану провести її просто нема можливості. Керівника САП остаточно має призначити генпрокурор, а він може цього довгий час не робити, оскільки у спецперевірки немає термінів проходження.
Друга закладка – це, власне, те, хто має призначити Клименка. У законі чітко прописано, що призначає генпрокурор. У принципі, закон можна читати так, що в.о. генпрокурора має ті самі повноваження. Але чітко це не сказано. І коли САП, скажімо, почне процедуру стягнення активів якогось олігарха, його адвокати можуть на це послатися.
фото з відкритих джерел
І третя закладка – є рішення Окружного адміністративного суду Києва про скасування порядку роботи конкурсної комісії. Апеляційний суд взяв його до розгляду. Але досі не ухвалив рішення. Тобто в апеляції висить ще одна зачіпка, яку можна витягти у будь-який момент вже після призначення нового керівника САП, якщо сам конкурс з його обрання буде визнаний незаконним. Наші джерела казали, що на суддів Апеляційного суду чинився шалений тиск, аби вони винесли відповідне рішення. Вони його всіляко намагалися не приймати, але і хоробрості винести протилежне рішення у них нема. Тому судді просто самоусунулись.
«Главком» нещодавно розмовляв з ексгенпрокурором Юрієм Луценком. Він вважає, що це ненормально, коли генпрокурор не може контролювати та мати доступ до матеріалів, які є у розпорядженні НАБУ та САП. При цьому керівників цих відомств обирали комісії з громадських діячів, умовно кажучи, по десять осіб, а генпрокурора – мінімум 226 депутатів. Чи варто якось змінити цю модель?
Тут все поставлено з ніг на голову. Генпрокурора пропонує президент і номінально обирає парламент. І у нас ніколи не було такого, щоби пропозицію президента відхилили. Бо людина, яку пропонує президент, у нашій системі влади є тотально політично залежною. Тобто навпаки генпрокурора краще було би обирати за тією процедурою, за якою обирається керівник САП. Тоді гіпотетично з’явилася б можливість, аби керівника САП обирали якісь внутрішні комісії у генпрокуратурі.
Чому, власне, коли приймався закон про САП, у генпрокурора залишились лише церемоніальні функції? Аби стовідсоткова людина президента, якою є генпрокурор, не обрала керівником САП також стовідсотково свою людину. Тоді розслідування кримінальних справ стосовно оточення президента було би просто неможливим. Тому й створювався конкретний підрозділ прокурорів, який займався би топ-корупцією і був максимально політично незалежним. Коли ексгенпрокурори кажуть, що їх обирали 226 голосами, а керівника САП – десятьма, то вони просто шкодують про те, що не отримали ще одного вірного бійця президентської раті. І забувають, що конкурсну комісію формує Верховна Рада, тими ж 226 голосами, а потім фінальний результат затверджує генпрокуратура.
«З новим головою НАБУ може отримати нове дихання»
Наскільки, на вашу думку, може затягнутися призначення голів Офісу генпрокурора та САП? Бо колишніх Рада звільнила миттєво, а коли з’являться нові без приставок в.о.?
Як показує приклад Державного бюро розслідувань, у статусі в.о. їх можуть тримати достатньо довго. Але не факт, що це будуть ті самі люди, які зараз виконують обов’язки. Привабливість цієї схеми, ще й у тому, що їх можна легко міняти. Не виконав якесь завдання – залучаємо наступного. Посилатися можуть на те, що йде війна. До того ж, і Симоненко, і Малюк, думаю, зараз будуть усіляко показувати свою ефективність. Просто є розуміння, що якщо їхні кандидатури винесуть у зал, їх можуть провалити. Вони не є стовідсотковими людьми президента, а яскравих персонажів у його команді я поки не бачу.
При цьому до осені парламент засідати мегаактивно не буде. Думаю, буде, дай Бог, два-три засідання. А восени почнуться процеси з опалювальним сезоном, ймовірною активізацією на Сході тощо. Буде вже не до керівників генпрокуратури та СБУ. От багато хто переймався тим, що у нас півтора року не було повноцінного голови ДБР?
Зараз очікується конкурс з обрання нового директора НАБУ. Чи не вийде така ж тяганина, як із керівником САП? І чи щось зміниться у роботі Бюро з новим керівником, бо до попереднього Артема Ситника, який фактично запускав його роботу, були персональні претензії?
Організаційно це забезпечує Кабмін, і, думаю, найближчим часом буде оголошений конкурс. Десь у межах максимум кварталу ми матимемо його результати. А от чи ми отримаємо повноцінного директора НАБУ, залежить від того, хто переможе на цьому конкурсі. Сама комісія там адекватна.
Чи є хороші кандидати? У НАБУ вже виросла ціла категорія детективів, керівників детективів, у Ситника були непогані заступники. Представники САП, Нацполіції цілком можуть подаватися на цей конкурс. Тому я прогнозую, що конкурс на цю посаду буде активним і конкуренція належною. У влади тут буде менше можливостей для маніпуляцій, бо міжнародні експерти матимуть вирішальний голос, а не блокуючий, як у комісії щодо САП.
І ще одна відмінність полягає у тому, що затверджувати нового голову НАБУ буде Кабмін. З цим новим головою Бюро потенційно може отримати нове дихання. Основним завданням Ситника було створити структуру, і він досить довго пристосовувався, намагався зрозуміти політичні конфігурації. Проблема Ситника була у тому, що він не зупиняв багато політичних справ, і на нього злилися багато політичних сил. Зараз на цю посаду прийде людина, до якої, скоріш за все, не буде такого негативу. Новий керівник може взяти весь цей арсенал і зарядити його додатковою ефективністю. Але не можна виключати, що це буде людина, яка просто захоче пересидіти на цій посаді, нікому не заважаючи, але при цьому особливо нічому не сприяючи.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0