Мати впізнала безвісти зниклого сина-військового на відео серед полонених
Лариса Задолянська домоглася для сина статусу військовополоненого
Пів року Лариса Задолянська з села Вікторівка на Одещині шукала сина, який зник безвісти під Бахмутом. Зрештою жінка натрапила на відео, де його беруть у полон. Як інформує «Главком», про це йдеться у сюжеті «Суспільного».
Ігорю Решетинському було 27 років, коли у 2023 році його мобілізували до лав Збройних сил України. Він служив у 57-й окремій мотопіхотній бригаді. До повномасштабного вторгнення чоловік кілька років працював за кордоном. Після початку війни повернувся в Україну і пішов служити. Мати намагалася його відмовити, але він наполіг на своєму.
«Коли його мобілізували, пробув десь 28 днів в окремому батальйоні, де готували штурмовиків. Тут він мені дзвонить і говорить: «Мам, я тобі перешлю цивільні речі, тому що вони мені не потрібні». Їх відправили відразу в Бахмутський район, населений пункт Богданівка», – розповідає Лариса Задолянська.
За її словами, син понад місяць перебував у Бахмуті та брав участь у вуличних боях. Після чергового зіткнення з ворогом більшість підрозділу загинула – серед живих залишилися лише Ігор і ще один побратим.
Після контузії Ігор потрапив до госпіталю. Через три доби загинув його побратим, який доправив його туди. Попри важкий стан, військовий попросився повернутися на позиції – хотів забрати тіло товариша з поля бою і передати його батькам. Згодом він знову повернувся на передову.
«І після того його почали постійно із госпіталю брати на позицію. 18 травня він мені подзвонив і сказав: «Післязавтра або завтра я вже їду на роботу. Я дзвонити не буду. Можливо, три дні, може чотири. Не переживай». І я чекала його чотири дні. Потім прийшов старший син і сказав, що Ігор зник», – пригадує Лариса Задолянська.
20 травня 2023 року військовий зник безвісти.
Відтоді Лариса разом із родиною щодня шукала сина. Вони переглядали сайти, соціальні мережі та різні ресурси з інформацією про полонених. Жінка каже: довгий час не могла отримати жодного підтвердження, тому самостійно збирала будь-які зачіпки та докази. І тоді вона знайшла відео.
На ньому чоловіка, схожого на її сина, із зав’язаними скотчем очима беруть у полон. Це стало першим реальним підтвердженням, що він може бути живим.
Жінка каже: вона одразу впізнала сина по обличчю.
Лариса почала збирати докази та шукати інформацію про місце перебування сина. Під час пошуків, каже, зіткнулася з труднощами в розслідуванні. Згодом вона отримала анонімне повідомлення, що Ігор може перебувати в одному з СІЗО на території Росії.
«Він зник 20.05.2023. А відео ми знайшли приблизно десь до Нового року. Та врешті нам сказали, що в нас немає слідчого. Буде справа передана іншому слідчому. Так перекидали нас зліва направо, справа наліво. Допоки нам не прийшов анонімний лист, що він перебуває в Алахінському СІЗО №1 Смоленської області», – каже жінка.
Також Лариса знайшла інші підтвердження – фото сина в місці утримання, зокрема в їдальні, а також разом з іншими українськими військовополоненими.
За її словами, у витягу з координаційного штабу зазначено, що Ігор має статус військовополоненого. Водночас у територіальному центрі комплектування їй повідомили, що офіційних даних про це немає.
«Наразі я брала витяг з координаційного штабу, щоб ЦНАП дав пільги. І там написано, що він вважається військовополоненим. А коли я написала заяву в РТЦК на заміну статусу, мені відповіли, що за нього жодних даних немає. Україна умовно прийняла його військовополоненим, так як у вас дуже багато доказів», – пояснила Лариса Задолянська.
Попри всі труднощі, мати каже: найважливіше – знати, що син живий. І чекати.
«Тішить те, що я знаю – він там. Усе підтверджує те, що він саме там. А коли я дала це відео, де його беруть у полон, мені сказали, що ми навіть не знаємо такого сайту. У нас такого сайту немає. Але ми, живемо сподіваючись, що ми його зустрінемо і все буде добре», – підсумовує Лариса Задолянська.
Нагадаємо, Юрій Микитенчук пройшов через пекло російських тюрем у Горлівці, Торецьку та на далекому Алтаї. Побиття, шокери та пронизливий холод підірвали здоров’я міцного чоловіка – після повернення додому його серце працювало лише на 10%. Ветеран провів 33 дні на апараті ЕКМО (екстракорпоральної мембранної оксигенації), чекаючи на донорський орган, і отримав його як подарунок на ювілей.
Раніше на Львівщину у село Великий Дорошів Куликівської громади повернувся військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади Назар Далецький. Захисник перебував у російському полоні, водночас на батьківщині його певний час вважали загиблим.
Також український захисник Віктор Дмитренко з Маріуполя повернувся додому в межах 71-го обміну полоненими 5 лютого. Цей полон став другим для військового, а вдома його чекали дружина і п’ятеро дітей.
Коментарі — 0