Його безпосередність – дивина для політика. Цим він дуже нагадує Трампа і Зеленського
Велика Британія отримала нового очільника уряду, який успадкував стару проблему – Brexit. Як через три роки після референдуму вивести країну із ЄС із найменшими втратами? Ця тема вже поставила хрест на політичній кар’єрі Терези Мей. Чи пройде цей тест Боріс Джонсон?
23 липня стало відомо, що більшість членів Консервативної партії (92 із 160 тисяч) вирішили доручити долю країни Борісу Джонсону. Він отримав класичну освіту в Ітоні і Оксфорді, працював 14 років журналістом, вісім керував Лондоном і два був шефом МЗС. Джонсон відомий своїми численними сексистськими і расистськими заявами, які не раз викликали збурення. Проте така щирість дозволила йому стати не лише суперечливим, але й дуже популярним політиком. Боріс Джонсон проявив себе вмілим агітатором під час кампанії за вихід Великої Британії із ЄС у 2016 році. Проте чи допоможе йому цей колорит на посаді – велике питання.
Ранні роки. Освіта. Перші мрії про портфель прем’єр-міністра
Александр Боріс де Пфеффель-Джонсон народився в 1964 році в Нью-Йорку, де його батько на той час вчив економіку в Колумбійському університеті. За наступні 14 років родина змінювала своє місце проживання 32 рази через стрімку кар’єру глави сімейства.
У 1974 році в сім’ї Джонсонів сталася подія, яка була однією із переломних для майбутнього британського політика. У матері стався нервовий зрив через часті переїзди і через те, що піклування за чотирьох дітей лягало повністю на неї. Внаслідок цього малий Александр, як його тоді називали, залишився сам на сам із своїми дитячими проблемами і переживаннями. І із тихого хлопця, головною розвагою якого було читання, він почав перетворюватися на енергійного Боріса.
Із 13 років Боріс Джонсон відвідував відому школу Ітон, як і багато дітей британської еліти. Іще там, як стверджують його біографи, у нього з’явилися амбіції прем’єр-міністра. У 1983 році майбутній глава уряду вивчав класичну літературу в Оксфорді, де він очолював відомий дебатний клуб Oxford Union. Свого часу у ньому головували такі політики-консерватори як Едвард Хіт і Вільям Хейг.
Свою кар’єру Джосон почав у журналістиці. У 1987 році він недовго працював в виданні The Times, але після використання вигаданої цитати Джонсона звільнили із впливового британського видання. Після цього майбутній прем’єр почав працювати в іншому відомому виданні – The Daily Telegraph. Впродовж 1989-94 років Джонсон працював кореспондентом видання у Брюсселі. На цій посаді він відзначився тим, що став одним із улюблених журналістів Маргарет Тетчер і при цьому був помічений в поширенні різних євроскептичних міфів. У 1997 році Боріс Джонсон вперше спробував стати членом Палати громад, але набрав 23% голосів і програв лейбористу. У 1999-му він став редактором видання The Spectator. У цей же час майбутній політик з’являвся у розважальній телепередачі Have I Got News for You на ВВС. Все це збільшувало пізнаваність і популярність його персони.
Девід Кемерон (стоїть другий зліва) в Булінгдонському клубі. Його члени клубу були відомі активною пиятикою і хуліганством" width="636" height="386" itemprop="image" />
Політична зиґзаґи – депутат, мер Лондона, очільник МЗС
Впродовж 2001-2008 років Боріс Джонсон представляв у Палаті громад британського парламенту округ Хенлі графства Оксфорд. У 2005 році під час кампанії з обрання нового лідера Консервативної партії підтримав Девіда Кемерона, за що отримав посаду міністра освіти тіньового кабінету. У 2008 році Боріс Джонсон захотів балотувався на посаду мера Лондона від Консервативної партії. Спочатку однопартійці не ставилися серйозно до такої пропозиції, проте їм не залишилося нічого іншого після того, як партійний фаворит Нік Болес відмовився балотуватися.
Свою кампанію Боріс Джонсон будував в тому числі на протиставленні багатого центрального Лондона і бідніших окраїн, які підтримували Консервативну партію на противагу лейбористам. І йому вперше вдалося те, чого не вдалося консерваторам, – стати мером Лондона, який більше віддавав перевагу лейбористам. Іще одним досягненням стало переобрання на посаді мера у 2012 році. Критики Боріса Джонсона звинувачують його в тому, що хоча він і провів вдало літню олімпіаду 2012 року у британській столиці, проте не відзначився якимось масштабними ініціативами, а лише використав час на посаді для просування своєї політичної персони.
У 2015 році Боріс Джонсон повернувся до парламенту, хоча до цього заперечував подібні плани. У лютому 2016 року він чітко заявив, що підтримує вихід Великої Британії із ЄС. Так політик-консерватор поряд із Нейлом Фараджем став одним із головних облич табору прихильників виходу. І саме позиція Боріса Джонсона стала одним із головних факторів того, що британці таки проголосували за вихід із ЄС 23 червня 2016 року.
Вважається, що прем’єр-міністром Боріс Джонсон міг стати іще три роки тому – серед політиків-консерваторів він був найпопулярнішим і випереджав Девіда Кемерона на 13%. Проте тоді дорогу Джонсону перейшов інший важковаговик – Майкл Гоув, який спочатку заявив про претензії на посаду глави уряду, а потім знявся. Після формування кабінету міністрів Терези Мей Боріс Джонсон отримав посаду шефа британської дипломатії.
Мей вирішила тримати Джонсона поближче до себе пори те, що в багатьох питаннях, включно із виходом із ЄС, два політики мали абсолютно різне бачення. Саме це і змусило Боріса Джонсона піти в відставку в липні 2018 року. Після цього він став одним із головних критиків угоди про вихід, яку розробив уряд Терези Мей. Тричі Палата громад виступала проти угоди. У січні 2019 року був встановлений антирекорд британського парламентаризму щодо відхилення урядового законопроекту: під час першої спроби ратифікувати угоду проти проголосувало 230 депутатів. Все це врешті змусило Терезу Мей піти у відставку, що і відкрило дорогу до омріяної посади для Боріса Джонсона.
Прем’єр без особливої боротьби
Отримати перемогу в боротьбі за посаду керівника Консервативної партії і за сумісництвом прем’єр-міністра Великої Британії не коштувало Борісу Джонсону значних зусиль. Із самого початку перегонів він домінував над рештою дев’яти конкурентами. 20 червня залишилося лише двоє претендентів на посаду – колишній глава МЗС Боріс Джонсон і його наступник Джеремі Хант. Хоча вже тоді перевага була на боці першого. У рамках останнього голосування, коли остаточно відсіяли решту кандидатів, Боріса Джонсона підтримали 160 депутатів-консерваторів із 310, а Джеремі Ханта лише 77. Розрив більший, ніж удвічі. Це ж зафіксувало голосування рядових членів партії – Джонсон отримав 92 153 голоси, Хант – 46 656.
Джонсону допомогла його популярність як серед рядових членів партії так і серед ключових донорів. Роками цей британський політик займався просуванням своєї персони у медіа, не боячись іти на екстравагантні кроки, які не прийнятні для типового британського політика.
У 2002 році він назвав населення Африки негренятами, за що пізніше вибачився.
Під час передвиборчої кампанії 2005 року Боріс Джонсон обіцяв, що в тих чоловіків, які підтримають консерваторів, буде машина BMW M3, а в їх жінок будуть більші груди.
Того ж року британський політик назвав жінок більшими плаксами за чоловіків, що спричинено, на його думку, наявністю гормону пролактину.
Окрім того в статті для видання The Spectator депутат-консерватор Джонсон заявив про те, що читання Корану призводить до природнього страху перед Ісламом і до ісламофобії.
У колонці від 2007 року британський політик заявив, що тодішній кандидат на посаду президента США Хіларі Клінтон виглядає, як сестра-садистка із психіатричної лікарні.
Боріс Джонсон пообіцяв особисто лягти під бульдозер, щоб не допустити створення третьої злітно-посадкової смуги в аеропорту Хітроу. Але в день голосування щодо цього питання він полетів в Афганістан.
У 2012 році в честь першої золотої медалі, яку отримала британська командна на Олімпіаді, мер Лондона вирішив проїхатися підвішеним на тросах, тримаючи британські прапори, але завис і чекав поки його знімуть
Наступного року Боріс Джонсон заявив про те, що жінки йдуть в університети, щоб знайти собі гарну пару.
Такими витівками Борісу Джонсону вдалося встановити емоційний зв'язок із виборцем – його відкритість і безпосередність контрастує із звичною поведінкою політика. А здатність говорити прямо те, що він думає, налаштовує на певний рівень довіри. Цим він дуже нагадує американського лідера Дональда Трампа і до певної міри шостого президента України Володимира Зеленського. Але ключовим донорам Боріс Джонсон також подобається. У 2018 році він зібрав рекордні 702 тис. фунтів пожертвувань, побивши рекорд Девіда Мілібенда – в 627 тис. в 2009 році.
Цікавим є і те, що обидва претенденти на посаду глави Консервативної партії пропагували приблизно однакові позиції з багатьох питань. Тобто не залежно від того, хто став би очільником уряду Великої Британії, політика була б схожою. І це стосується не лише питання виходу із ЄС, де і Джонсон, і Хант обіцяли завершити процес до 31 жовтня. Обидва кандидати зобов’язувалися зменшити податки для багатих і збільшити соціальні витрати. За підрахунками, обіцянки Боріса Джонсона мали б коштувати бюджету кожного року додатково 31 млрд. фунтів стерлінгів.
Перевірка Brexit. Загроза найкоротшого прем’єрства?
Зрозуміло, що головним викликом, який стоятиме перед новим очільником уряду Великої Британії, стане завершення епопеї виходу із ЄС. Неспроможність Терези Мей досягнути у цьому питанні успіхів знищило її як політика. Проте на Боріса Джонсона чекають ті ж самі проблеми, які надокучали його попередниці. Консервативна партія розколота на прихильників радикального розриву із ЄС, до яких належить і сам Боріс Джонсон, і більш поміркованих, яких неформально очолює міністр фінансів Філіп Хаммонд. Окрім того, уряд Консервативної партії спирається на підтримку 10 депутатів Демократичної юніоністської партії із Північної Ірландії (Ольстеру), які допомагають підтримувати хитку більшість. Це також ускладнює процес.
Боріс Джонсон під час перегонів за лідерство в Консервативній партії пообіцяв вивести Велику Британію із ЄС 31 жовтня 2019 року незалежно від того, чи це відбудеться без угоди із Брюсселем, чи із угодою. Новий прем’єр хоче готувати країну до виходу. Це, на його думку, змусить Брюссель іти на поступки, оскільки такі країни, як Нідерланди, ФРН і Ірландія справді сильно постраждають від хаотичного виходу Великої Британії. Вихід без угоди несе і самій Британії страшні економічні наслідки. Щорічний дефіцит бюджету збільшиться на 30 млрд. фунтів, а ВВП до кінця 2020 року може скоротитися на 2%.
Вихід із угодою як це бачить ЄС в нинішньому вигляді є неприйнятним як для частини консерваторів, так і для згаданих демократичних юніоністів. ЄС за згоду зберегти торгівельні преференції для Великої Британії після виходу і до того моменту, коли буде розроблена всеосяжна угода про взаємодію в економічних питаннях між Брюсселем і Лондоном, вимагає, щоб режим кордону між Республікою Ірландія і британською Північною Ірландією був відкритим. І навіть якщо не вдасться досягнути згоди по всеосяжній угоді режим кордону має бути відкритим – для підтримання миру на Ірландському острові на основі домовленостей 1998 року. Цей механізм дістав назву Irish backstop. Проте якщо Ольстер перебуватиме в іншому торгівельному режимі, ніж решта Британії, це означатиме поділ країни. Проти цього виступають демократичні юніоністи. Для того, щоб цього не сталося, передбачається, що вся Велика Британія буде тимчасово членом митного союзу ЄС. Проте це вже неприйнятно для прихильників радикального розриву із ЄС. Вони побоюються, що таким чином Брюссель спробує вічно тримати Велику Британію у митному союзі, граючи на страхах демократичних юніоністів. Це є анафемою для таких політиків, як Боріс Джонсон, адже Brexit мав би дати право вільно укладати торгівельні угоди із третіми країнами, чого Велика Британія, перебуваючи і далі в митному союзі із ЄС, зробити не зможе.
Крило поміркованих консерваторів погрожує Борісу Джонсону масовими відставками, якщо він спробує вивести країну із ЄС без угоди до 31 жовтня. Вже звільнилися молодший міністр закордонних справ Алан Данкан і Маргот Джеймс із Міністерства культури. Погрожують піти на подібний і вже згаданий Філіп Хаммонд, міністри Грег Кларк (міністерство бізнесу) і Девід Гаук (мін’юст).
Зі свого боку Боріс Джонсон натякнув на те, що в жовтні може припинити роботу Палати громад, щоб та не завадила йому вивести країну із ЄС без угоди. На це Палата громад відповіла резолюцією 18 липня (315 за проти 274), надавши собі право збиратися для обговорення питань Північної Ірландії у вересні і жовтні, навіть якщо Боріс Джонсон призупинить роботу парламенту.
В Євросоюзі категорично виступають проти внесення поправок в угоду, яка була розроблена восени 2018 року. Під час переговорів в середині цього місяця в Брюсселі представники ЄС натякнули, що їх не залякати виходом Великої Британії без угоди. Тим самим стратегія Боріса Джонсона щодо залякування окремих європейських столиць може не спрацювати. Врешті-решт британська економіка у рази менша чим економіка решти 27 країн ЄС, а тому британцям буде важче пристосуватися, особливо, якщо доведеться торгувати на умовах СОТ із своїм головним торговим партнером. Європейці натякають на можливість змінити політичну декларацію до угоди про вихід Великої Британії із ЄС і ввести часові рамки на вже згаданий механізм Irish backstop. Проте для цього Велика Британія мала б сама погодитися на збереження в рамках митного союзу із ЄС. Це могло б підійти головним опонентам консерваторів лейбористами, але не таким політикам, як Боріс Джонсон.
Новий британський прем’єр може спробувати розіграти американську карту, аби підсолодити можливий вихід із ЄС без угоди. Дональд Трамп неодноразово позитивно відгукувався про Боріса Джонсона, а тому новий лідер Консервативної партії натякав на можливість зустрічі в наступні два місяці і початку переговорів щодо угоди про зону вільної торгівлі із США. Але така угода може мати свою ціну. Перш за все, Вашингтон може почати вимагати від Великої Британії іти в фарватері своєї зовнішньої політики, у тому числі щодо Ірану і КНР. Це може створити додаткові проблеми для Лондона, як показує ситуація із захопленням британського танкера в Перській затоці іранцями минулого тижня. Окрім того угода про ЗВТ із США може змусити Велику Британію зменшувати стандарти в сфері якості продуктів і спростити доступ до закупівель Національної системи охорони здоров’я.
Також Боріс Джонсон під час боротьби за посаду прем’єра натякав про можливість використання технологічних рішень для того, щоб гарантувати максимально вільний режим кордону між Республікою Ірландія і Північною Ірландією. Це, на думку нового глави британського уряду, має зняти необхідність у формулі Irish backstop і збереження в митному союзі із ЄС. Саме ці ідеї Боріс Джонсон просував під час внутрішньоурядових дискусій навесні 2018 року. Проте Брюссель іще тоді виступив проти них. Малоймовірно, що і цього разу керівництво ЄС змінить свою думку.
Все це заганяє Боріса Джонсона в дуже непросту ситуацію. Неспроможність вивести країну із ЄС до 31 жовтня означає можливість бунту радикалів-консерваторів. Вони виступають проти нового відтермінування виходу із ЄС. Хоча сам Боріс Джонсон під час дебатів із Джеремі Хантом відмовився гарантувати, що піде у відставку, якщо не виконає відповідну обіцянку. Спробувати вивести ж країну із ЄС без угоди означає бунт поміркованого крила консерваторів. Окремі депутати з цього флангу вже відкрито говорять, що за такого сценарію підтримають ідею уряду національної єдності із лейбористами, жертвуючи єдністю Консервативної партії. А це для Боріса Джонсона означає перспективу втрати посади вже восени цього року.
Що відомо на сьогодні напевне, так це те, що нового британського прем’єра чекає непростий вибір – спробувати реалізувати радикальну обіцянку і втратити посаду чи іти на компроміси та, як наслідок, пройти тернистою стежкою Терези Мей і теж втратити посаду. Об’єктивно на сьогодні більше факторів грають проти довгого прем’єрства Боріса Джонсона. А тому його дитяча мрія хоч і стала реальністю, але може виявитися дуже недовговічною.
Микола Бєлєсков, Інститут світової політики для «Главкома»
Коментарі — 0