Хто буде встановлювати новий світовий порядок?

Іран достаньо довго реалізовував хитру тактику і створював для ісламістів ворога, аби ісламісти не знайшли ворога у власних лавах.

Загалом десь 100 мільонів шиїтів (плюс там алавіти) живуть в оточенні мінімум 500 млн сунітів. Серед сунітських держав є достатньо розвинені, наприклад Туреччина, яка самостійно виготовляє гарні БПЛА і свого часу виробляла (не повністю і по ліцензії звісно) F-16. Союзник Туреччини Азербайджан має також непогану армію, хоча претензії Азербайджану до Ірану не релігійні, а скоріше етнічні та територіальні. У Ірану великий кордон з Пакистаном, армія якого дуже велика, бо в Пакистану конфлікт з Індією (і саме тому Іран для Пакістану не ворог). З Афганістаном та Іраком все складно, а Туркменістану у військовому плані нема чим похизуватися. Талібан навіть домовлявся з аятолами під час захоплення влади, але це були тактичні домовленості. А в Іраку Іран підтримує союзників шиїтів, проводячи повзучу окупацію, тому Ірак у теперішньому вигляді скоріш союзник Ірану, ніж ворог. Але так було не завжди. І не факт, що так буде у майбутньому. Крім того через Оманську та Перські затоки від Ірану Сауди, Кувейт та ОАЄ з американськими військовими базами.

У Ірану є величезні проблеми стосовно позиціонування на Близькому Сході. По-перше вони перси серед арабів та нащадків тюрків, по-друге, шиїти серед сунітів. Звідси і така направленість іранського режиму на клепання танчиків, мопедів, ракет і т.і. Влада аятол сидить на штиках, тому вкладається у КВІР та у армію.

Прикладів сунітсько-шиїтськіх конфліктів за останні півсторіччя так багато (Ірано-Іракська війна, громадянська в Сирії, чистки Саддама в Іраку, частково операції ІДІЛ, повзуча окупація Іраку), що всім зрозуміло, що у випадку відсутності зовнішньої загрози суніти займуться шиїтами в першу чергу, а проблем конфлікту додасть етнічний розподіл. В принципі Іран на захоплених територіях у Сирії системно займається геноцидом сунітів (та всіх інших), насильно зганяючи їх з земель (в тому числі вбивствами) і переселяючи на захоплені території єдиновірців з інших етносів. Так вони розселяли в Сирії афганців-шиїтів з власної проксі-організації Фатіміюн (там не тільки афганці, але для них переселення через перемогу Талібану достатньо актуальне) та пакистанців-шиїтів з власної проксі-організації Зайнабіюн (там також не тільки пакистанці). Ну і загалом підтримка близького Ірану алавіта Асада розглядається сирійцями-сунітами як релігійна окупація (алавіти не шиїти, це скоріше секта, хоча і близька до шиїзму).

Тому аби суніти не сильно питали з шиїтів і конкретно іранського КВІР, який задовбав весь регіон, Іран завжди голосніше всіх кричав про необхідність святої війни всіх мусульман проти Ізраїлю. І показував, що готується саме до цієї війни, при тому що кордону спільного у Ізраїлю з Іраном нема. Тобто для проведення наземної операції проти Ізраїлю Ірану б довелося взяти під частковий контроль щонайменше дві країни – лінія Ірак-Сирія або Ірак-Йорданія. Але піарно це норм тема для аятол, і Іран постійно зображував з себе найбільшого борця з Ізраїлем, який аятоли бажали бачити основним союзником США та глобального Заходу в регіоні.

Карочі типове тримайте мене семеро. Дуже зручна теза про святу війну проти сіоністів, бо інакше може початися свята війна проти шиїтів.

І ось ХАМАС (суніти) провів дуже криваву і на жаль дуже ефективну атаку проти Ізраїлю. До штабів ізраїльських дивізій ворог не добирався вже дуже давно. Весь мусульманський світ (переважно сунітський) незадоволений діями Ізраїлю у відповідь, при тому, що Ізраїль просто не має іншого виходу. І вимушений вирішувати проблему швидко та рішуче.

І що ми бачимо. Голова шиїтської ліванської організації Хізболла Насралла, фактично відмовився відкривати другий фронт проти Ізраїлю. Дії Хізболли на кордоні з Ізраїлем не виходять за межі локальних нападів (і відповідно обмежених ударів Ізраїлю). Навіть участь Хізбалли в сирійському конфлікті була більшою. Проіранські хусити з Йемену звісно об’явили війну Ізраїлю і кудись там пуляють іранськими ракетами (або їх копіями), але це ніщо. Хізболла і раніше організовувала напади на кордоні з Ізраїлем. Було навіть дві Ліванських війни (1982 та 2006). Війна 2006 року була не дуже простою для Ізраїля. Хусіти також постійно пуляли ракетами, але переважно у Саудів.

Тобто нічого нового, принаймні нічого, що може бути співставним з діями ХАМАС.

Окрім риторики нічого нема. Сам Іран у суто прямому військовому плані нічого не робить. При тому, що Іран об’єктивно може створити Ізраїлю величезні проблеми.

Чому так?

Можливі три варіанти.

Перший варіант. Риторика Ірану про Ізраїль завжди була просто риторикою. Приводом проводити розробку ядерної зброї та натравлювати всіх ісламістів на Ізраїль, але починати війну Іран ніколи насправді і не бажав. Коли настав час відповісти за шмот, Іран просто тупо злився. Як і його проксі.

Другий варіант. Риторика Ірану про Ізраїль була не просто риторикою, але у теперішній ситуації Іран все ще не вважає себе готовим почати операцію про Ізраїлю, яка викличе відповідь від США. Тобто Іран вирішив подивитися прикуп, а вирішувати буде вже потім. Запустити зараз тисячі іранських Шахедів та сотні ракет з Іраку та Сирії по Ізраїлю можна, але що робити коли у відповідь США вибомблять виробництва та логістику до базальту? Відповіді у Ірану поки що нема, а екмономіка вже дохла, і можливо аятоли чекають нападу Китаю на Тайвань, або ще чогось.

Третій варіант. Іран грає у ту саму гру, що і ХАМАС. ХАМАС також дуже довго показував Ізраїлю, що агресивна риторика, то просто риторика. ХАМАС дуже довго показував, що зосереджений на збагачені (це було правдою) та утримані власного режиму (і це було правдою), і тому не припуститься справді агресивних кроків (а ось це було вже дезінформацією). І ХАМАСу вірили, в тому числі союзники ХАМАСу з Ісламського Джихаду. ХАМАС тупо обтікав від критики союзників і казав, що ну так заробляємо бабки і нічого більше не цікаво, ну от такі ми соглашатєлі з сіонистами. Ріал політик. А потім ХАМАС завдав неочікуваного вдару. Можливо Іран зараз робить так само. Показує фейкову миролюбність. І просто чекаю зручного моменту, який насправді може настати і завтра. А може настати через багато років.

Будь який варіант або комбінація пари варіантів, насправді показують головну проблему політики Заходу в регіоні. Невирішені проблеми вилізають потім, у самий незручний момент. Щоб щось з цим зробити треба підгоняти дві групи авіаносців. Але ж їх не так вже й багато, тих груп. А що буде, якщо їх не вистачить?

Вже давно кажуть про те, що напад Китаю на Тайвань буде синхронізований з нападом КНДР Кимів на Південну Корею (саме тому Японія відкрито декларує, що буде діяти в конфлікті Китаю проти Тайваню незалежно від того будуть діяти США чи ні). У випадку, якщо війна ХАМАС проти Ізраїлю чи війна росії проти України буде в тому чи іншому вигляд заморожена, США повинні зважувати на вірогідність коли всі ці незакінчені війни в майбутньому будуть синхронізовані з вторгненням Китаю на Тайвань.

Простий напад Китаю на Тайвань для Китаю буде дуже складним випробуванням, я про це писав. Але уявімо собі ситуацію, коли вторгнення Китаю у 2025-2028 буде синхронізовано з нападом КНДР (яка зараз нарощує ВПК завдяки союзу з рф) на Південну Корею. Це дуже просто уявити, здається це і є магістральний план. А що буде якщо буде синхронізація також нападу Ірану на на Ірак та Сирію (з створенням загрози для Ізраїлю), ісламістських угрупувань на Ізраїль, хуситів Йемену на Саудів, другого повномасштабного вторгнення росії до нас з залученням Білорусі, вторгненням Талібану до Туркменістану, та деякими іншими конфліктами (наприклад в Африці)?

Причому треба зважувати, що для створення такої ситуації не потрібно буде насправді формальної прокитайської коаліції, бо більшість акторів буде діяти заради власної вигоди. Уявити таку ситуацію насправді дуже не складно, і Китай під час підготовки до вторгнення буде лобіювати створення саме такої ситуації. Щось можна зробити напряму, наприклад, в КНДР чи в Африці. Десь пообіцяти підтримку. Десь просто розповісти власні плани, і порекомендувати не прогавити момент.

Це каже нам про те, що настав час для США вирішити хоча б деякі питання, щоб під час нападу Китаю на Тайвань не потрапити у ідеальний шторм.

Здається, що США в такий ситуації потрібно ослабити росію в тому числі і до дезінтеграції, провести обмежену операцію проти ВПК Ірану та його проксі в регіоні, дозволити Ізраїлю знайти політичне рішення з ХАМАСом на умовах Ізраїлю, примусити вже зараз Туреччину обрати сторону у майбутньому конфлікті і багато чого ще. Звісно до виборів у США цього статися не може, але після виборів будь-яка влада в США буде змушена буде зважувати необхідність складних рішень.

Чи будуть такі рішення? Сказати складно. Американці завжди чесно кажуть, що їх електоральні цикли заважають плануванню довгих стратегій. Підвішувати ситуації, заради того аби тактично (а ось тут американці чемпіони) в критичний момент отримувати переваги – це дуже хороша для США стратегія. Але не у випадку, коли на всі тактичні рішення може просто не вистачити ресурсів. Авіаносець буде прикривати Ізраїль чи буде ганятися за вантажами Китаю? Скільки груп в морі треба буде тримати проти Китаю під час загострення на Тайвані? Скільки наземних військ треба буде тримати у ЄС? Який рівень допомоги Україні зможуть дозволити собі США, у випадку коли треба буде прикривати Ізраїль, Тайвань, Японію, Південну Корею чи може Туркменістан? Може постати питання чи витягне все це США.

Чи розуміють це в США? Розуміють. Ми бачимо дипломатичні рішення по створення альтернативи Новому Шовковому Шляху Китаю та реанімацію американського ВПК. Ми бачимо нові авіаносці на стапелях та переоснащення американської ядерної зброї. Ми бачимо, як ЄС поступово відв’язують від енергетичної залежності від рф. Ми бачимо заяви Байдена. Це підготовка, США нарощує ресурси. Але чи будуть щось робити США в плані вирішення проблем системно і чи зможуть взагалі? Велике питання.

У розрізі такого майбутнього, можливо в США плани по дезінтеграції рф і не будуть зустрічати таке заперечення, як раніше. Китай вже має росію, як власну ресурсну колонію, але зараз ця колонія утримується за гроші і на ресурсах самої росії. Це для Китаю дуже зручно. І пристосовується до війни росія з мінімальною, насправді, допомогою Китаю. У випадку, якщо у росії почнеться хаос, вже самому Китаю доведеться утримувати росію за допомогою можливо навіть інтервенції. Це не рф буде союзником для Китаю у створенні хаосу у світі, це вже хаос в рф створить для Китаю проблеми.

Якщо Іран буде потерпати від внутрішніх заворушень, можливо плани по системній інтервенції у сусідні країни не будуть здаватися Ірану гарним рішенням, бо КВІР та Басідж будуть зайняти самим іранцями?

Якщо Ізраїль буде тримати ситуації з палестинцями під політичним контролем, то може Близький Схід і не буде потребувати так багато уваги від США?

Все це вірогідності. Перетворити їх у якесь прийнятне для США рішення не так вже й просто, і це в США також розуміють. Це гарний привід нічого не робити. Завжди можна поставити незручні питання. Чи вдасться Ізраїлю знайти прийнятне політичне рішення взагалі і чи не буде це черговою заморозкою конфлікту? Що робити з ядерною зброєю рф, навіть у випадку якщо рф погрузиться у хаос? Чи вдасться погрузити Іран у вирій внутрішніх проблем остаточно, і чи не спровокує операція в США в Ірані той самий ідеальний шторм, якого бажано уникнути? Таких питань багато.

Задавати їх можна. Не робити нічого можна. Але ситуація погіршується. І як показує практика, суб’єктності США у контролі рівня погіршення не так вже й багато.

Байден вже сказав, що США будуть арсеналом демократії і бажають встановити новий світовий порядок. Тому в США вже розуміють куди котиться світ. Тут іншого трактування бути не може.

А от як будуть США встановлювати новий світовий порядок і на що він буде схожий – велике питання.