Для чого Росія втратила Залужного

25 травня Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний на переконливі прохання російської пропаганди («Україна не може довести, що він живий!»), все ж таки помахав їй рукою.

Почалося все з «воєнкора» Руденка, який ще 20 травня ініціював пошуки Залужного повідомленням: «живий, але перебуває у критичному стані». А закінчилося коментарем цілого очільника Служби зовнішньої розвідки РФ Наришкіна, який 24 травня заявив, що «достовірної інформації про це немає».

Насправді, активне просування теми «Залужний вийшов з чату і навряд чи повернеться» саме в ці дні мало інформаційно прикрити поразку у «героїчній «обороні Бєлгородської області».

«Втрата Залужного» – це спроба посіяти паніку в ЗСУ, серед українців та країн-партнерів. Про те, що українська армія – це система, яка продовжить успішно функціонувати, навіть якщо щось трапиться з головнокомандувачем, пропаганда не в курсі, бо пропаганда працює у радянській парадигмі: «наш командир бойовий, веди у бій за собою». 

«Втрата Залужного» – знаходиться у тій же пачці кремлівських рятівних соломинок, як і «Китай, Іран, Трамп нам допоможе». Усе це – прямі психологічні ознаки поведінки тих, хто програє.

«Втрата Залужного» – це свідчення загального страху перед ЗСУ і конкретно – перед українським контрнаступом.

«Втрата Залужного» – це чергова спроба вкинути дезінформацію про розбрат у військово-політичному керівництві України (як натякала пропаганда: «ракета наша по ньому вдарила, а цілевказання з Києва надали».

«Втрата Залужного» стала настільки ідеєю фікс для пропаганди, що заради цього вона навіть трохи прикрутила тумблер «усім керує НАТО, а українці – лише м’ясо» і нехай опосередковано, але визнала значущість особистості головкома ЗСУ.

«Втрата Залужного» – це ще й свідчення звичайної заздрості. Своїх генералів-героїв у Росії немає (хіба що актори-регулювальники на кшталт Лапіна).

А на питання «Чому ж Залужний увесь цей час не з’явився на публіці?», відповідь проста: «Хто такі «воєнкори, щоб цілий головнокомандувач ЗСУ мав би на них реагувати?».

Тому зберігаємо спокій, віримо в ЗСУ та особисто в Залужного. І не звертаємо уваги на подальші «вкиди» пропаганди. Цю інформаційно-психологічну спецоперацію Росія (як і попередні) програла. З огляду на поразку в рамках усієї «СВО», до цього пора вже звикнути.

Другу інформаційно-психологічну поразку 25 травня росіяни отримали вже у військово-морському вигляді. Ще напередодні «прес-генерал» МО РФ Конашенков зухвало заявив про знищення усіх трьох надводних БПЛА (нібито ЗСУ), які о 05:30 ранку 24 травня атакували корабель ВМФ РФ «Иван Хурс». Як «доказ» він показав відео якогось переможного морського бою.

Насправді, як мінімум один дрон невідомого походження все ж досяг цілі. Про те, що ураження корабля було – свідчить той факт, що окупанти негайно перекрили рух на Кримському мосту (нібито через «навчання»).

З приводу цього морського інформаційного бою цікава його хронологія, яка наочно доводить те, як Україна в чисту переграє Росію.

Тут, як і в історії з Залужним. Звісно, він міг передати привіт пропаганді значно раніше, але зробив це тоді, коли на арену московського інформаційного цирку вийшла офіційна особа – головний розвідник Наришкін.

Так само і з морським розвідником «Іваном Хурсом». Спочатку дочекалися, коли з’явиться офіційна особа від Шойгу і доповість про «перемогу». 

І лише після того було оприлюднено відео, яке вчергове змусило реготати над російським Міноборони та його фільмами на переможну військово-морську тематику.