Європа має готуватись до війни проти Росії? Німецькі аналітики шокували своєю доповіддю

Це трохи дивно на тлі розгублених і фінансово песимістичних заяв союзників останніми місяцями, але, тим не менш.

***

В Німеччині опритомніли і оцінили перспективи нападу Росії на НАТО, якщо дати їй перемир'ям час на мобілізацію і виробництво зброї. Єдиним варіантом протидії планам Кремля назвали нищення армії РФ в Україні.

***

Це насправді дуже неочікувана заява. Ми вже встигли змиритись з прикрими перспективами підтримки, з тим, що в союзників так і лишається росієцентрична оцінка глобальних перспектив. Аж тут раптом.

Доповідь за аналітичним дослідженням Німецького товариства зовнішньої політики (DGAP) – державного, не якоїсь приватної войовничої ініціативи: в країн-членів НАТО в Європі лишається 6-9 років до нападу Росії.

Точніше, 6-9 років РФ знадобиться для відновлення своєї армії і збройного потенціалу настільки, щоб вона ризикнула напасти на НАТО. «Мортал каунт даун» почнеться з моменту припинення інтенсивних бойових дій в Україні – тобто, з настання того самого перемир'я, до якого схиляє нас кожен з союзників і нейтралів.

Щойно не буде потреби відбиватись від ЗСУ, Росія негайно скерує все доступне виробництво на військову продукцію для максимального накопичення (щоб більше в розпал бойових дій не позичати в Кім Чен Ина і не обмінювати в Ірану).

Автори Крістіан Мьоллінґ (Christian Mölling) з DGAP та Торбен Шютц (Torben Schütz) з Центру безпеки та оборони в Берліні обрахували, що Росія може готувати близько 280 000 новобранців на рік. За 6 років це буде 1,7 мільйона (вони не роблять знижки на постійне виздихування від побутового п'янства), за 10 років – 2,8 млн росіян відповідного віку, що пройдуть військову підготовку, в тому числі з урахуванням реального бойового досвіду в Україні, деякі – в Сирії та інших країнах.

Відповідно, НАТО має бути готовим до війни мінімум за 5-8 років – хоча би на рік раніше від дедлайну ВПК і війська Росії. В сенсі, щоб були знов заповнені всі склади, щоб антикваріат на зберіганні було утилізовано для нищення росіян і замінено сучасними аналогами, щоб було знято теперішні питання «ми не встигаємо виробляти потрібну кількість снарядів/ зброї/ техніки». Тільки цей варіант може якоюсь мірою забезпечити стримування очікуваної військової агресії Росії.

Німецькі аналітики визначили п'ять критично важливих кроків НАТО для виживання.

1. Посилити підтримку ЗСУ – щоб ті мали шанс наступним наступом завдати поразки Росії на території України.
2. Інтегрувати Україну до європейського оборонного сектору. Враховуючи, що конфлікт із Росією, ймовірно, триватиме десятиліттями, розташування України на кордоні з Росією та Білоруссю означає, що країна зберігає своє геостратегічне значення для європейської безпеки.
3. Досягти більш збалансованих відносин із США та докласти необхідних зусиль для досягнення власної військової потужності.
4. Перешкодити російському ВПК за допомогою жорсткіших санкцій.
5. Німеччині необхідно збільшити сили Бундесверу та проголосити десятиліття інвестицій в оборонний сектор.

***

Кроки очевидні, при тому стратегічно дуже вигідні ЄС, НАТО і Україні.

Це, фактично, квінтесенція наших оборонних і безпекових мрій.

Варто визнати, що аналітика настільки позитивна для нас, ми чогось такого дуже чекали від початку великої війни, – що аж не віриться. Так, це просто висновок профільної державної структури.

Навіть як його візьмуть за фундамент всієї безпекової політики Німеччини, ЄС і НАТО в цілому, це ще має бути підтверджене рішеннями національних урядів і парламентів (де купа ліваків і російських лобістів), системними змінами в економіці і соціальній сфері (система підготовки призовників, комплекс пільг тощо).

Але те, що про таке взагалі заговорили в Європі, при тому заговорили достатньо офіційно, – це, фактично, прорив в регіональній геополітиці і стратегії колективної безпеки.

Очевидно, Україна мала би всіма силами підтримати ці висновки і рекомендації, побудувати на них оновлену міжнародну політику і принцип взаємин з союзниками. Бо це єдиний реальний варіант нашої перемоги і відновлення як держави. Але хто би то робив, на жаль...