Чого боїться Лукашенко. Аналіз його виступу

У Білорусі розпочали роботу Всебілоруські народні збори. З цього року як один з органів влади, чия президія (яку буде сформовано найближчими днями) стоятиме дещо вище за інші гілки влади, зокрема й президента.

Для тих, хто не надто уважно слідкує за білоруськими подіями, наведу найближчу паралель – «Рада експертів Ірану», що обирає Факіха (вищого керівника, якого помилково називають аятолою) держави.

Таким чином, завершується перший етап трансформації політичної системи Білорусі. І логічно, що перший виступ на такому хуралі (як презирливо називають ВНС частина білорусів) відведено саме Лукашенку. Його виступ був, м'яко кажучи, нетиповим, враховуючи попередні виходи на публіку. Коротко пройдуся основними тезами.

1. Виступ більше схожий на підбиття підсумків

Але не за рік, як це було б логічно, а з умовного приходу Лукашенка до влади. Чимось нагадує радянський підхід, коли школярам у підручниках давали порівнювати обсяги виробництва 1913 і умовно 1985 років. Проте тема економіки та якості життя проходила «червоною ниткою». Промовець переконував і аудиторію, і себе особисто, що «білоруси ніколи так добре не жили» (цитата).

2. Регулярні звернення до теми геополітичної трансформації

Тут, природно, відводилася роль «помилкової політики Заходу», але головним було інше. Ще 5-6, та навіть рік тому, говорячи про геополітику, Лукашенко наголошував на ролі Росії і, відповідно, на «історично правильній» своїй політиці щодо орієнтації на РФ. Сьогодні Російській Федерації було відведено умовну роль «другого порядку». Натомість багато і докладно говорилося про Китай, його геополітичні амбіції та активності. Про «Союзну державу РФ і Білорусі» побіжно, про ЄАЕС одним реченням, зате багато, барвисто і з натхненням про ШОС, Брікс, ініціативу «Пояс і Шлях».

3. Говорячи про ворогів, куди ж без них, явно проступає зміщення акцентів

Умовний «Захід» перестав бути «породженням пекла». Добрим він не став. Мовляв, країни ЄС і США керуються своїми інтересами (часто помилковими) і примушують до цього інших. Зокрема, стимулюючи розвиток конфліктів. Тобто замість ворога вже умовний «конкурент». Дійшло до нечуваного для білоруських чиновників (особливо останніми роками) початку промови: «ми спокійно ставимося до неприйняття західними лібералами політичної моделі нашого розвитку (звертаю увагу – вже не “заходу”, а якихось “лібералів”), водночас не заперечуємо прогресивних форм західноєвропейської демократії – ми їх інтегруємо, якщо вони не суперечать нашим традиціям».

4. Внутрішні вороги або опозиція

Тут промова Лукашенка набагато м'якша, можливо, найближча до нейтральної за останні три роки. Згадок відносно не багато. Тема політичного протистояння пішла на четвертий план після економіки, геополітики і «якості життя». Проте чітко видно, що його тригеррить тема протестів і несприйняття його персони значною частиною суспільства. Але опозиціонерам відведено дві ролі: або тих, хто ненавидить країну (буквально кілька прикладів, один з яких, вигаданий, відсилає до 90-х), або тих, хто «заблукав», і хто повірив тим самим «західним лібералам». Окремо проступає підсвідомий чи то страх, чи то ненависть до носіїв білоруської культури. Білоруська мова з вуст Лукашенка звучала тричі, щоразу нібито ілюструючи тему антинародної позиції опонентів Лукашенка. При цьому вкрай важливо, що не були згадані ні Варшавський, ні Віленський центри білоруської опозиції.

5. Україна

О диво, Зеленський уже не «ополоумел» і вже не «фашист». (до речі, така трансформація відбулася дещо раніше – приблизно з січня 2024 року). Просто Україна нібито стала полем протистояння геополітичних гравців і, цитата «полем битви ядерних держав». Помітно так само, що тема війни підміняється темою безпеки для білорусів. Як негативний приклад наводяться регулярні повітряні тривоги, що «лякають дітей», і як позитив «у нас цього немає».

Лукашенко явно продавав себе як «необхідну умову мирного життя».

6. Тема безпеки країни та силового блоку

У виступі згадані лише побіжно. Причому у зв'язці з боротьбою зі злочинністю в 90-ті та зростанням авторитету армії в останні роки. Звичного брязкання зброєю не було. Точніше, воно буде – ВНС затверджуватиме нову військову доктрину. Однак спічрайтери Лукашенка свідомо розвели ці теми. І я не здивуюся, якщо доповідачами за темою доктрини, крім ПапиКолі, будуть й інші особи. Примітно, що лише побіжно згадано роль силовиків у придушенні протестів 20-21 років.

7. Вкрай багато посилань на «експерти стверджують», «експерти кажуть»

Явна спроба демонстрації чи то обізнаності, чи то готовності сприймати інформацію. І, нарешті, практично нічого (крім згадок побіжно) про події останніх двох-трьох років у Білорусі. Зате у фіналі виступу слова про те, що «створило наше покоління» і «як важливо це зберегти».

У тих, хто прочитав ці пункти або прослухав виступ, може скластися враження, що це була ледве не перша із серії прощальних промов Лукашенка. Аж ніяк. З одного боку, вся трансформація політичної системи відбувається, щоб цей персонаж міг «піти, не йдучи». Саме під нього створюється пост «голови президії ВНС» із функціоналом іранського Факіха. Але йти з президентської посади до 2025 року, тобто достроково, Лукашенко навряд чи буде. Та й щодо 2025-го року перспективи неясні. З одного боку, є тиск частини його власного оточення, що, мовляв, «пора», є напруга системи і є навіть натяки з Москви. Але є невгамовна жага влади і поки немає прохання «звільнити місце» з Китаю. Тому Лукашенко з оргромною часткою ймовірності піде на вибори в 2025 і йому намалюють 90+ %. Але, повторю свій прогноз, який дав 8 серпня 2020 року (до початку протестів) – це його останній електоральний термін. Обратися знову він може, досидіти буде вкрай складно.

Лукашенко відчуває проблему (що-що а політичне чуття у нього є) і тому для нього вкрай важливим є впровадження іранської моделі. Щоб була ймовірність піти з посади президента, але зберегти владу. Але, на відміну від Ірану, де є релігійно-ідеологічний стрижень у вигляді ісламу, оточення Лукашенка так і не змогло «народити» ідеологію білоруської влади (не кажучи про державну). Тому з'являються і будуть з'являтися таки виступи. Де старий автократ переконуватиме, навіть не аудиторію (навіть супер лояльну), а передусім себе самого, що він молодець, що він великий політик і великий лідер.