Пандемія та війна. Наші діти ризикують через проблеми з освітою

Наші діти втратили в шкільних знаннях спочатку через ковід, а потім через повномасштабне вторгнення. Але щоб почати розв'язувати цю проблему, спочатку треба зрозуміти, наскільки вона серйозна.

Тож я була дуже втішена новиною, що Міносвіти має намір системно оцінити прогалини у знаннях та навичках учнів.

Краще пізно ніж ніколи. Зараз важливо заміряти різницю, розрив між очікуваними результатами навчання відповідно до держстандартів та тим, що діти по факту вміють і знають.

А цей розрив неминучий, адже шкільне навчання в Україні переривалося та змінювало формат – від очного до дистанційного/змішаного. Діти потрапляли в соціальну ізоляцію через карантин.

Зазнавали психоемоційних страждань, зіштовхнулися з жахами війни: були змушені покидати рідні домівки, терпіти стрес через обстріли, повітряні тривоги й блекаути.

Спираючись на дослідження західних країн, можна припустити, що втрати у знаннях та навичках дітей точно були.

А от заходів, щоб компенсувати ці втрати, дозволити оговтатися після цих трьох років, підтримати дітей емоційно та в досягнення освітніх результатів, – не було жодних.

Це засмучує і злить. Бісить. У вересні 2021 року я виступала перед міністром освіти Шкарлетом та депутатами Освітнього комітету – з ініціативою провести оцінку освітніх втрат через пандемію і виділити гроші, докласти зусиль для компенсації цих втрат.

На жаль, цю постанову не підтримали.

У Шкарлета відповіли, що вони «не мають методології для оцінки таких втрат» та грошей для цього. Тож робити нічого не будуть.

І от ця ідея нарешті проросла в головах працівників Міносвіти, не пройшло і трьох років.

Світовий банк вирішив підтримати дослідження освітніх втрат фінансово. Сподіваюся, цього року воно нарешті відбудеться.