Чи готовий Захід до українського плану Перемоги?

Протягом цього тижня увага була прикута до візиту Президента Володимира Зеленського до Вашингтону, зокрема до результатів презентації американському керівництву українського Плану перемоги.

Чуда не трапилося. Ми не почули з боку Президента США Джо Байдена та кандидатів у президенти Камали Гарріс і Дональда Трампа однозначної публічної підтримки українського документа. Це й не дивно, оскільки він виходить за межі теперішнього рівня військової допомоги з боку США і містить розширений перелік необхідного американського озброєння, який, за словами американських журналістів WSJ, є максималістським. З акцентом на далекобійні можливості і дозвіл на їх використання проти військових об’єктів на території РФ, що ще вчора Вашингтоном відкидалося як з безпекових причин (не допустити ескалації), так і з електоральних (не дати Трампу нових аргументів для критики).

Не відбулося прориву і у баченні Байденом майбутнього членства України в НАТО. Хоча, навіть якби він і підтримав ідею запрошення нашої держави до Альянсу, зараз це було б важливо швидше для історії. Жодних гарантій, що під час подальших дискусій на цю тему його наступником таке рішення буде також підтримане, немає.

Разом з тим, не можна сказати, що візит не дав результатів. Байден озвучив абсолютно реалістичне, однак, ще вчора зовсім не гарантоване рішення передати Україні протягом наступних декількох місяців військову допомогу на всю суму, передбачену Конгресом на час перебування його на посаді Президента. А це доволі серйозні кошти – близько 8 млрд. дол. США. До переліку входять багато видів озброєнь, які так потрібні Україні, зокрема боєприпаси великої дальності JSOW, батарея ППО Patriot і ракети до неї, а також підготовка пілотів для F-16.

Звичайно, краще було б, щоб ці кошти рівномірніше освоювалися адміністрацією, не очікуючи останніх днів фінансового року. Це позитивно вплинуло б на ситуацію на полі бою. Однак добре, що не реалізувався значно гірший сценарій, коли б ці кошти чи їх частина були б просто втрачені з формальних адміністративних причин.

Нові позитивні сигнали, поряд з традиційними запевненнями у незмінності американської підтримки, прозвучали і у виступах Президента Байдена на ГА ООН та Камали Гарріс під час спільної прес-конференції з Президентом Зеленським. Здається, ми вперше так чітко почули про готовність США надавати Україні допомогу не лише так довго, як це буде потрібно, а конкретно – до її перемоги над агресором. Представники американської адміністрації врахували критику, яка лунала на їх адресу у зв’язку з браком визначеності Вашингтону щодо його кінцевої мети в Україні.

Можливо, така конкретизація мети була викликана й електоральними резонами, які вимагають чіткості, ясності і простоти формулювань щодо цілей і завдань кандидатів. План завершення війни Трампа-Венса, який зводиться до відмови України від значних національних територій, згоди на нейтральний статус і припинення військової співпраці з партнерами, Гарріс назвала пропозиціями до капітуляції України, які є неприйнятними. На цьому фоні її та Байдена підхід, що війна має завершитися перемогою України, звучить чітко і виграшно.

Чи є якісь перспективи для позитивної динаміки у позиції Дональда Трампа – сказати складно. Його останні скандальні публічні висловлювання дають мало підстав для оптимізму. Ідеї, як закінчити війну «за 24 години», озвучені під час одного з останніх передвиборчих мітингів, дійсно зводяться до готовності натиснути на Київ, у т.ч. шляхом припинення військової допомоги, з вимогою капітулювати перед Путіним.

І хоча цей його план базується на абсолютно викривленій реальності (чого варті лише ремарки про мільйони вбитих українців, про те, що України вже не існує, що вона ніколи вже не зможе відновитися, що на фронт ідуть діти і пенсіонери), навряд чи це відчують його виборці. Тому сумнівно, що він до кінця кампанії радикально змінить свою позицію.

Безумовно, скандальність заяв Трампа викликана не лише відсутністю у нього елементарного розуміння реалій. Тут простежується і його бажання якнайповніше використати питання України для критики опонентів. Але, оскільки об’єктивних підстав бракує, в рух пішли спеціально створені для цієї мети міфи, перекручення та перебільшення. І це доволі характерно для передвиборчої боротьби Трампа, і не лише в питаннях війни Росії проти нашої держави.

Обговорення питань посилення військової підтримки України, зокрема у контексті українського Плану перемоги, візитом Зеленського до Вашингтону не вичерпується. В жовтні вони будуть в центрі уваги ще одного важливого заходу, який організовує Вашингтон – саміту Контактної групи з оборони України у форматі «Рамштайн».

Продовжиться і тиск на Байдена з боку його союзників щодо надання дозволу бити по Росії ракетами Storm Shadow та Atacms. Позитивного результату зараз ніхто гарантувати не може, хоча британці й висловлюють оптимізм з цього приводу. Зокрема міністр закордонних справ Великої Британії Девід Леммі припускає, що рішення щодо зняття обмежень для України на застосування західної далекобійної зброї по військових цілях на території Росії може бути прийняте до початку зими. Залишається сподіватися, що новий виток ядерного шантажу Москви у зв’язку з нещодавнім анонсом внесення змін до російської ядерної доктрини не стане додатковим стримуючим фактором.