«Трамп 2.0», або Хто такий Джеймс Венс

Вибір Джеймса Венса як віце-президента Трампа говорить про кілька речей.

1

Це потенційний політико-ідеологічний спадкоємець. Йому 39. Дуже молодий за мірками американської політики. Він лояльний, який увірував в ідеї MAGA, і добре підходить під наступне покоління трампівського руху «нових правих», якому можна буде передати факел. Якщо він добре проявить себе на другорядній ролі, то до 2028 року з нього можна буде зробити «Трампа 2.0» та змагатись із молодим поколінням демократів. Не здивуюся, якщо виявиться, що Трамп вирішив взяти Венса лише після замаху на своє життя в останні 2 дні.

2

Трамп вирішив не ризикувати вибором не 100% лояльного віце для розширення електоральної бази та залучення інших соціальних груп, і пішов перевіреною надійною доріжкою, обравши по суті дуже схожого на нього правого консерватора, який лише зацементує ядерний електорат Трампа та посилить його меседжі, пов'язані з анти -елітним бунтом та хрестовим походом проти істеблішменту. Можливо, Венс приверне частину молоді та голоси «іржавого поясу».

3

Вибір Венса показує, що Трамп зацікавлений перехопити контроль над партійним мейнстримом, зміщуючи його у бік джексонівської демократії, з упором на внутрішні питання, антиелітаризм, реструктуризацію державних структур тощо. Вони намагатимуться підім'яти партійну повістку під себе, щоб застовбити умовний «трампізм» на роки вперед і здолати традиційних республіканців, якраз, коли в партії починається боротьба за нових лідерів.

4

Для зовнішньої політики вибір Венса означає прихильність Трампа до політики обережного залучення до міжнародних справ з пріоритезацією Китаю, вузьким розумінням національних інтересів, перекладенням відповідальності на союзників і скороченням зовнішньої допомоги. Для нас це не найкращий сигнал, оскільки Венс відомий своїми скептичними висловлюваннями щодо подальшої допомоги Україні, критикою президента Зеленського та прихильністю до ідей Трампа швидко закінчити війну переговорами.

5

У середньо- та довгостроковій перспективі, на мій погляд, усе це означає, що нам у нашій зовнішній політиці треба буде зміщуватись у бік європоцентричного західного вектора, а не ставити США у пріоритет №1.

Вибір Венса показує, що Трамп не має наміру шукати широкого компромісу щодо подальшого розвитку національного проекту в Штатах, а навпаки, пробиватиме свій порядок денний і намагатиметься нав'язати його через політичну перебудову, навіть якщо це означатиме ескалацію боротьби з опонентами.

Це означає, що США не вийдуть із внутрішньої кризи найближчими роками, і їхня залученість до наших справ буде все такою ж обмеженою та умовною, а залежність від електоральних циклів та ідеологічних гойдалок залишиться високою.

Тому нам варто орієнтуватися на пріоритетність Європи над США на нашому західному напрямку. Зрозуміло, це не означає відмови від партнерства з Вашингтоном, але Європа для нас ближчий, природніший і зрозуміліший союзник, з яким можна розвивати різні формати взаємин, а не бути весь час у моделі обмеженого асиметричного партнерства без чітких гарантій вирішення наших стратегічних завдань.