Конфлікт між Польщею та Україною. Що робити зараз?

Після того, як Павелу Ковалю вдалося домовитися з українською владою про проведення ексгумацій, а я брав у цьому надзвичайно активну участь, один із головних козирів було вибито з рук Кремля.

Відносини між Україною і Польщею почали поступово налагоджуватися, адже саме відсутність ексгумацій Москва роками використовувала для загострення протистояння між нашими народами.

Коли цей інструмент перестав діяти, почали шукати новий привід для конфлікту. Втім, ще до того, як такий привід знайшовся, ми й самі зробили кілька кроків, які не надто сприяли покращенню двосторонніх відносин.

З одного боку, проведення польсько-українського конгресу істориків, безумовно, було корисною ініціативою. Але водночас я від самого початку пропонував зосереджуватися не на минулому, а на майбутньому.

Проводити форуми розвитку, європейської інтеграції, відбудови України за участі польських компаній. Тому що історична тематика в будь-якому разі й надалі використовуватиметься антиукраїнськими силами в Польщі. Беручи участь у заходах, присвячених цій темі, ми фактично легалізуємо їхній порядок денний, але при цьому не змінюємо їхніх поглядів.

Наступною помилкою став сам підхід української сторони до проведення ексгумацій. Перш за все ми мали б проводити їх там, де справді на території Польщі поховано багато українців і де ми достеменно знаємо про наявність поховань.

Одним із таких місць є концтабір Явожно. Натомість українська сторона почала проводити ексгумації в місцях, де не було знайдено жодних жертв, і цим лише надала додаткові аргументи польській пропаганді.

Коли ж нарешті з’явився привід для нового загострення, Росія руками польських правих сил скористалася ним, щоб розбурхати незадоволення в українському суспільстві.

Що робити зараз? Насамперед – зберігати спокій.

Я цілком розумію міністра закордонних справ Андрія Сибігу, який відмовився від свого польського ордена. Можливо, навіть краще, що це зробив саме він, а не Президент України, що неминуче призвело б до ще більшого загострення ситуації.

Водночас я не вважаю, що зараз потрібен масовий «орденопад». Зрештою, не Кароль Навроцький вручав ці нагороди українським політикам, посадовцям та іншим відомим особам. Ці відзнаки надавалися від імені польської держави та польського народу.

Так само, як ми не хочемо, щоб український народ ображали через рішення позбавити ордена Володимира Зеленського, з такою ж повагою маємо ставитися і до польського народу.

Я вже неодноразово писав, що це далеко не перше загострення в українсько-польських відносинах. Ми переживали подібні кризи раніше і переживемо цю. Але пережити її потрібно так, щоб не дати Росії приводу радіти й ділити нас, використовуючи історичні суперечки у власних інтересах.

«Прощаємо і просимо пробачення». Ця формула Івана Павла Другого актуальна і зараз.