Багатьом лідерам громадської думки потрібно прослухати хоча б тижневі курси про демографію

Все частіше в Україні можна почути пропозиції щодо мобілізації «18-річних» і, навіть, жінок.

Я вже не кажу про те, що глибокі «людожерські» історичні алюзії у нас йдуть далеко в минуле, особливо в честі зараз став чомусь досвід Другої світової війни.

Дивовижний факт, суспільство, яке аплодувало декомунізації, перегляду формату Дня Перемоги в День Пам'яті, знімало меморіальні таблички та перейменовувало вулиці, названі за часів СРСР на честь маршала Жукова (якого називали у нас «м'ясником»), у результаті дійшло того самого формату – «баби ще народять».

З тією різницею, що «баби» вже не хочуть народжувати, що цілком закономірно.

Я думаю, що в усьому винна топологія нашого суспільства.

Нагадаю, топологія – це здатність геометричних фігур до трансформації не змінюючи своїх якісних властивостей.

Згладжуючи кути трикутника, можна деформувати його в коло, а потім, загострюючи краї кола, – в п'ятикутник.

З погляду топології трикутник, коло та п'ятикутник будуть еквівалентні.

Це властивість гомеоморфності.

Кухоль з ручкою і бублик – гомеоморфні по відношенню один до одного.

Стосовно свого минулого, наше суспільство має таку ж гомеоморфність, тобто знаходиться в процесі поки що оборотної, безперервної деформації.

Радянський «бублик» виявився гомеоморфним з нашим сучасним «кухлем», привезеним як сувенір з відпочинку all inclusive.

У контексті ставлення до людей – ми далеко не європейці і чи станемо незрозуміло.

З 2017 року народжуваність в Україні скоротилася з 364 тис дітей на рік до 187 тис у 2023-му. Тобто на 177 тис. або на 48%.

Якщо брати довоєнний рівень (2021 рік), то падіння за два роки війни склало 33% (мінус 92 тис дітей).

Цілком можливо, що до фінішу війни народжуваність скоротиться до 150 тис. дітей на рік.

До речі, на зорі незалежності народжуваність перевищувала 500 тис. дітей щорічно.

Тобто за 33 роки незалежності ми скоротили свою динаміку відтворення нації утричі!

Що це означає?

За тридцять найближчих років в Україні з'явиться лише 4,5 млн нових українців.

Це якщо народжуваність не далі падатиме (а вона буде) і всі вони доживуть до дорослого віку або не поїдуть за кордон (а частина не доживе або поїде).

Тобто через тридцять років основу країни становитиме менше ніж 4 млн молодих громадян. Насправді, цей показник складе 2-3 млн.

Це і є безодня національної катастрофи, в яку ми дивилися всі ці роки до війни і сміялися з неї.

А як відомо, якщо дивитися довго в прірву, то якось вона гляне на тебе.

Схоже, у нас марно говорити про людиноцентричну політику. Активна частина суспільства не сприймає ці слова, занурюючись у вир некрополітики.

Ми й самі не помітили, як наш внутрішній діалог з дискурсу про Життя перетворився на дискурс про Смерть.

А частина еліт, що заробляють на війні, краде на військових закупівлях, трансформувалася у справжніх некрофагів.

Я думаю, багатьом нашим лідерам громадської думки потрібно прочитати хоча б тижневі курси з демографії.

Може, тоді вони зрозуміють, що алюзії до Другої світової війни, як кажуть у статистиці, зараз не релевантні.

Оскільки коефіцієнт народжуваності СРСР напередодні війни становив 4,3, а після війни відновився лише на рівні 3.

При цьому коефіцієнт народжуваності близько 2,1 народження на жінку протягом життя є мінімально допустимим для простого відтворення нації на тому самому рівні чисельності.

Сумарний коефіцієнт народжуваності або коефіцієнт фертильності – коефіцієнт, що показує скільки в середньому народила б одна жінка протягом всього репродуктивного періоду (тобто від 15 до 50 років).

В Україні перед війною цей показник опустився до 1,2, а зараз і зовсім звалився до 0,7.

І жодних передумов для його відновлення хоча б рівня 2 немає і не передбачається.