Чому в складі ЄС немає Норвегії і чи приймуть туди Україну?

Питання надважливе, враховуючи, що для нас вступ до ЄС, по суті, вже безальтернативний варіант.

Протягом тридцяти років ми звужували свій геополітичний простір і врешті він таки звузився до вузького коридору можливостей.

Це коли лізеш у вузькому тунелі, він поступово звужується і наступає момент, коли рухатись можна тільки вперед, незважаючи на те, що простір цього тунелю все вужче і вужче.

Невступ України до ЄС після подій 2013-2014 років і подальшої війни 2014-2021 і 2022 – ?, стане тотальною національною катастрофою.

Адже почергово були анульовані всі інші альтернативи: формат країни-мосту, країни хабу, нейтралітет, пострадянський простір (СНД), китайсько-азійський вектор.

Якщо нас не приймуть до ЄС – це буде означати геополітичне банкрутство, географічний лімб, ближчий до пекланіж до раю.

Я тут не даю жодних оцінок, просто констатація.

Але як буде «входити» до ЄС сировинна Україна? Або «сировинна база», як сказав наш прем'єр.

Хочу вас розчарувати: країна у форматі «елеватор + металобаза» у складі ЄС нікому не потрібна.

ЄС – це умовно кажучи, зручний житловий масив та офісний центр.

І ніхто не хоче включати у житловий масив металобазу чи елеватор.

Якщо тобі потрібен метал – ти просто їдеш за місто на базу металу і купуєш його.

Якщо тобі потрібне зерно – ти їдеш ще далі і купуєш його на елеваторі.

При чому береш стільки, скільки потрібно, а не стільки, скільки мешканці елеватору хочуть «насипати».

Тобі не потрібно включати ці споруди ї їх мешканців у свій життєвий простір.

«Україна – сировинна база Європи» і одночасно блокада нашої аграрної сировини з боку ЄС – виглядають досить суперечливо, не вважаєте?

Я розумію наших політиків.

Бути «завгоспом» на «овочевій базі» – це мрія багатьох людей з рівнем мислення середнього управлінського класу за радянських часів.

Ментальні коди дуже важко перекодовуються.

Але ж подібне об'єднується з подібним.

Є ще таке поняття як «гомогенність», тобто однорідність певних структур.

Щоб стати членом ЄС, потрібно бути «гомогенними» у правильному розумінні цього слова.

Не тільки адаптувати національне законодавство до європейського, здійснити політичні реформи, подолати корупцію та переосмислити гендерну антропологію.

Потрібно бути подібними до європейців економічно, а не тільки політично, ментально та юридично.

А з першим у нас якраз проблеми.

Останні роки наші уряди збирали угоди про вільну торгівлю як папуаси людські скальпи.

У підсумку маємо погіршення торгівельного балансу з усіма країнами, з якими були укладені ці угоди про ЗВТ: як за обсягом, так і за структурою.

Країна, яка виробляє метал на експорт не вміє продукувати навіть канцелярські скріпки.

Але парадокс полягає у тому, що для торгівлі сировиною зони вільної торгівлі не потрібні.

Адже сировина (комодітіс) – це біржові товари, які продаються відповідно до котирувань на біржі і продавати ці товари можна де завгодно: нафту, газ, зерно, залізну руду, тощо.

Саме тому, наші ключові ринки на цей час – у Азії та Африці (які сукупно перевищували ЄС у нашому товарному балансі), а торгівельний партнер номер один до війни – це Китай.

У ЄС вже давно прийняті системні програми щодо стимулювання розвитку промисловості.

Курс Європейської комісії ставить за кінцеву мету поліпшення підприємницької діяльності, в тому числі для малого і середнього бізнесу (МСБ), який формує 2/3 зайнятості в промисловості.

Базові промислові тренди в ЄС:

• циркуляційна економіка (вторинна переробка відходів);
• зелені інвестиції (біопаливо);
• постпродажний сервіс (синергія промисловості та сектору послуг);
• розвиток конгломератів МСБ навколо великих промислових центрів;
• диверсифікація ризиків поставок з Китаю та решоринг (повернення компаній у ЄС з Азії).

Все це відбувається у рамках комплексного підходу до промислової політики, який був викладений у липні 2005 р. у документі «Реалізація Ліссабонської програми Союзу: політичні рамки для укріплення виробництва в ЕС – до більш інтегрованого підходу промислової політики».

Для цього у ЄС був прийнятий Акт для малого бізнесу (Small Business Act) і План дій розвитку підприємства (Enterpreneurship Action Plan).

Тобто, якщо ми хочемо стати членами ЄС, нам потрібно гармонізувати свою економічну модель розвитку та структуру економіки до європейських умов.

А структура ця відповідає постіндустріальному світу, в якому сектор послуг складає більше 70%, промисловість – 25%, а сільське господарство – лише 1,5% у середньому (звісно є певні регіональні відмінності).

Але первинну роль у формуванні початкового накопичення капіталу, інвестицій, інновацій, науково-дослідних та конструкторських робіт і доходів, відіграє саме промисловий сектор.

Як ядро у структурі планета Земля. До якого кріпиться вже потужний сектор послуг.

Хочемо бути економічно гомогенними з ЄС – маємо спромогтися на власну промислову політику.

А саме:

• Розробити модель циркуляційної економіки (утилізація відходів).
• Вбудуватись у зелений курс (біопаливо, рослинний білок).
• Навчитись постпродажному сервісу.
• Сформувати потужну «малу індустріалізацію» у вигляді розвитку тисяч одно-двоцехових виробництв з персоналом 30-50 осіб.

Паростки такої «малої індустріалізації» сформувались у 2016-2019 роках (запчастини, полімери, побутова хімія, електротовари, легка промисловість, взуттєва), яка була знищена під час каденції Гончарука бездумною економічною політикою.

Або включитись у напівпровідникову революцію у ЄС.

Європейські автомобілебудівники зіткнулись із дефіцитом мікросхем і напівпровідників.

Адже Китай випускає готову продукцію з напівпровідниками і не хоче ділитись.

У зв'язку з цим ЄС терміново оновлює власну промислову політику. Як заявив єврокомісар з внутрішнього ринку:

«Для автомобільної індустрії в наступні 2,3,4,5 роки підключені напівпровідники формуватимуть 35% від вартості машини.

Ось чому це стратегічно важливо. Це відбувається тому, що ланцюжки наших поставок розкидані по всьому світу, але більша їх частина йде з Китаю.

20 років тому Європа покривала 40% глобальних потреб у напівпровідниках, а сьогодні лише 9%».

Саме тому, в Європі заговорили про створення «напівпровідникового альянсу Євросоюзу», щоб налагодити внутрішнє виробництво напівпровідників у країнах-членах.

Для прикладу: схожий проект з випуску акумуляторів EU Battery Alliance, який був активовано у 2017 році дозволив залучити інвестиції на суму більше 100 млрд євро.

Україна могла включити такі свої міста як Київ, Харків, Дніпро та Львів у європейський напівпровідниковий альянс.

До речі, Єврокомісія сформувала перелік з 34 стратегічно важливих товарів та 137 матеріалів, які є надважливими для європейською економіки і які, наразі, виробляються за межами Союзу, переважно імпортуються з Китаю.

Стати виробником хоча б деякий з них – це також можлива ціль нашого промислового розвитку.

Приклад таких країн як Польща чи Румунія наочно демонструє, що після того як ЄС стерла ластиком стару соціалістичну промисловість – там була побудована нова, більш сучасна, в межах національних промислових політик.

Ані Болгарія, Румунія, Польща, Чехія чи Словаччина не стали «огородом» ЄС.

Взагалі, всі оці базікання про сировинну базу дуже схожі на план Моргентау для Німеччини після Другої світової війни, який на щастя не був реалізований.

Тоді німців хотіли перетворити на «ресурсну базу».

Як написав у 1947 році екс-президент США Герберт Гувер після поїздки до зруйнованої та деіндустріалізованої Німеччини:

«Це ілюзія, що анексована нова Німеччина може бути перетворена в аграрну державу. Це недосяжно, поки ми не знищимо або не вивеземо з неї 25 мільйонів людей».

Так само, план у вигляді «Україна – сировинна база» є недосяжним, поки населення не скоротиться до 10-15 млн осіб...

І наостанок.

Норвегія не є членом ЄС. Виглядає це досить парадоксально, враховуючи той факт, що історично, географічно та ментально – це саме європейське ядро.

Але до 40% ВВП цієї країни – це ресурсні галузі: нафта, газ, руда.

Сировинна Норвегія не хоче бути членом ЄС через своє багатство.

А сировинна Україна не стане членом ЄС – через свою бідність.

Ситуація з нашим зерном у Польщі, Угорщині, Словаччині та Болгарії, показала, що наш економічний профіль не монтується з європейською структурою економіки.

Мова не про рівень життя, а саме про подібність структур.

І у мене є дуже великі сумніви, що ЄС буде перебудовуватись під нас і відкривати глибинні соціальні ризики у дотованому нею власному аграрному виробництві у вигляді мільйонів фермерів.

Тому, поки у нас не зміниться стратегічна економічна парадигма і до влади не прийдуть носії цих змін, про Європу годі й мріяти.

Хочемо у ЄС – підвищуймо економічну складність своєї економіки.

Поляки ввели торгівельну блокаду проти нас навіть під час війни. Не думаю, що вони стануть більш поблажливими, коли запанує мир...