Історичний документ: що передбачає нова угода між Україною та США?

Отже, щодо підписаної угоди між Україною та США, то вона, загалом, є продовженням того, що було закладено у попередніх угодах України з Великобританією, Францією, Німеччиною та іншими державами. Водночас, саме угода з США є найбільш об'ємною та найбільш пропрацьованою у плані деталей.

Фактично, це перша фіксація того, що можна назвати союзницькими відносинами між Україною та США. Раніше термін «союзник» можна було вживати хіба що як метафору. Підтвердження цього на рівні документів не було.

Звісно, будуть ті, хто захоче порівнювати її з сумновідомим «Будапештським меморандумом», але тут просто варто прочитати один документ, а потім – інший. Між ними прірва. Прірва у тому числі і у плані підходів української дипломатії теж. Чому аналогічні до сьогоднішньої угоди Україна не змогла підписати раніше? Не змогла, не захотіла, не знаходила підтримки у США? Дуже цікаве, як на мене, питання.

По конкретиці. Звісно, зараз усі будуть чіплятися до формулювання про «консультації», але це стандартна мова дипломатії. Якщо ви прочитаєте легендарну «5 статтю» НАТО, то там теж про консультації. Зрозуміло, що зараз нам ніхто не гарантує війну за нас. До речі, не гарантують цього Штати і Ізраїлю з Тайванем. Офіційно. Але якби нам дійти до такого рівня співпраці, то це уже було б непоганою гарантією майбутнього.

При цьому сам документ – геть не «порожній». Там є багато важливих моментів. Наприклад, про підтримку членства України у НАТО. Про те, що лише справедливий мир на основі засадничих принципів ООН може бути завершенням війни. Що підтримка має відбуватися протягом 10 років – як за умов війни, так і за часів миру.

Є згадки про посилення української ППО (у т.ч. і з конкретним посиланням на системи «Петріот»), про розвиток української авіації (знову ж таки, зі згадкою про F-16, але «не виключно» з ними, що відкриває шлях і до інших літаків теж). Є там і про наземні збройні сили, про кооперацію у виробництві зброї і ще багато інших важливих положень.

Тепер про «обов'язковість» документу. Мовляв, він не ратифікується, тому може бути скасований. Так, це правда. Але я б хотів подивитися на американського президента, який це зробить. У рамках американської політичної парадигми. І підставиться під люту критику та обвинувачення. США – це не диктаторський режим, це складна демократія, у якій багато гравців взаємодіють одночасно.

Нарешті остаточно спростована улюблена теза антиукраїнських сил США – «Штати не мають жодних зобов'язань перед Україною, нічого не обіцяли, нічого не мають робити» і т.д. Ні, обіцяли, і навіть не «підтримувати взагалі», а по конкретним пунктам. На це можна спиратися під час будь-яких розмов з американськими конгресменами чи урядовцями. Це факт, який неможливо відкинути, ігнорувати, робити вигляд, що його не було.

Зрозуміло, що це певна відправна точка, яка, є надія, приведе до чогось іншого. Але для початку було б непогано втілити те, що уже прописано – це уже було б дуже і дуже немало. І база для цього є, є на що спиратися, до чого апелювати. Все інше – справа зусиль та дій конкретних людей.