Останній етап війни за Карабах

Останній етап війни за Карабах тривав добу. Багаторічне протистояння завершилось за невелику кількість годин через радикальне переважання збройних сил Азербайджану над військовими групуваннями сепаратистів. Останнім не лишалося нічого іншого, аніж капітулювати.

Показово, що влада Вірменії підкреслила, що не воює з Азербайджаном. Ще більш показова реакція кремля у вигляди виступу «вус пєскова». Вуса сказали, що оскільки Карабах – територія Азербайджану, то все, що там відбувається, не має стосунку до ОДКБ.

Цікавао, що останнім часом сепаратистська «влада» Карабаху мала не найкращі стосунки з офіційною владою Вірменії, і намагалася заручитися підтримкою російського керівництва. Але останнє не демонструвало до всього жодного інтересу, і російські миротворці просто спокійно спостерігали за розпадом створеного за прямої участі московських керівників сепаратистського утворення та його капітуляцією.

Москва змушена забиратися з південної частини Кавказького регіону. Звісно, роблячи вигляд, що «все йде за планом», однак це вже нікого не введе в оману.

Факти є наступними. Найближчий партнер Туреччини Азербайджан суттєво посилюється, і це посилення Анкари. Не московитів. Вірменія, саме існування якої ставиться під сумнів, шукає нових партнерів на Заході. Залишається вплив у Грузії, але скільки йому лишилося існувати?

Численні західні аналітики люблять розказувати про «зони впливу» московитів, які ті, мовляв, ніколи не віддадуть. Ну от, вони на наших очах спокійно віддають «зону впливу». І що? І нічого не відбувається.

ОДКБ, з якого старанно намагалися ліпити «альтернативне НАТО», взагалі виявилося непридатним ні для чого, окрім придушення протестів. Фактично «анти-НАТО» виявилося не військовим, а карально-поліцейським альянсом. Якщо «дружньому режиму» треба придушити виступи власних громадян, то вони можуть допомогти, а у разі реальної військової загрози – уже самі.

Коротше кажучи, ситуація украй показова.