Китаю вдалось немислиме – посадити російського звіра на ланцюг

Дві теми, які ще не так явно, але уже проглядаються – це:

1. Політика Європи щодо Китаю, в якій є три опції сприйняття Пекіну – партнер, конкурент, противник.
2. Позиція частини американського політістеблішменту, які кажуть, що надаючи значну військову допомогу Україні, США можуть пропустити момент, пов’язаний з Тайванем.

Я чому виокремила ці дві теми? Тому що чим далі, тим більше стає зрозумілим, що це частина однієї і тієї ж проблеми: війна Росіі; заявка Китаю на роль посередника, але при цьому зростаюча економічна співпраця з РФ; питання, хто кого переграє – Путін чи Сі, у тому сенсі, чи Москва скористається Пекіном для продовження війни, чи Пекін – зростаючою слабкістю та залежністю РФ від Китаю для майбутніх геополітичних амбіцій.

Китаю вдалось немислиме – образно кажучи, посадити російського звіра на цеп (через економічний вплив). Але Путін на це пішов свідомо, очевидно, виходячи з того, що йому потім все вдасться відіграти і переграти, з огляду на досвід гібридних тактик.

Так само як і не можна виключати, що у разі критичної поразки Росія закличе Китай допомогти утримати ситуацію від внутрішніх процесів. Як до речі, і Захід в якийсь момент може розглядати Китай як функцію миротворця задля упередження хаосу та ядерних ризиків з боку РФ. Ну а Китай може зайти, і залишитись там надовше, і тоді вже Росія стане частиною китайської стратегії по отриманню впливу над Євразією.

За будь-якого варіанту ситуація не спрощується. У цьому сенсі єдність та чіткість позиції Заходу (у тому числі у питанні членства України в НАТО), як ніколи, важлива не лише з точки зору війни проти України та тієї ціни, яку ми платимо, а з точки зору інтересів самого Заходу та упередження ризиків у поствоєнні роки геополітичної турбулентності.