Російська драма стала українською. Театр Лесі Українки завершує сезон знаковою прем’єрою
культурний фронт
Національний театр, який у минулому році прибрав зі своєї назви словосполучення «російська драма», представив п'єсу-суперхіт Івана Франка
Одна з найпопулярніших п'єс української літератури – «Украдене щастя» Івана Франка – тепер на сцені столичного Національного театру ім. Лесі Українки. Прем’єра відбулася 16 липня.
Одвічна драма любовного трикутника розгортається на камерній сцені «під дахом». Глядач буквально поринає у вир пристрастей: любовні страждання і муки життєвого вибору – на відстані витягнутої руки.
Тут кожен має право на щастя. Але це щастя крадуть. Життя у селі, суворі звичаї, безглузді забобони, бездушний натовп, якому є діло до усього… Це все заганяє головних героїв у тупик. Вихід є лише один… Третій – зайвий.
Цікавий факт: сьогодні на афішах столичних театрів можна знайти пів десятка версій «Украденого щастя». У цьому, мабуть, і є феномен твору Франка. Кожен з режисерів має свою інтерпретацію боротьби Миколи та Михайла за Анну, кожен шукає свої відповіді на надскладні питання, що постають перед героями.
Хтось з постановників переносить своїх героїв в іншу епоху (Молодий театр), хтось робить виставу пластичною («Золоті ворота»). В одній із найсвіжіших постановок «Украденого» театру «Маланка» (прем'єра відбулася у «Сузір’ї») Миколу та Михайла, наприклад, грають жінки.
Проте молодий режисер театру Лесі Українки Євген Храмцов не став вдаватися до несподіваних експериментів. Його подача класичного твору – пряма і, без перебільшення, чесна.
«Це історія не лише про кохання, інакше Михайло з Анною переїхали б жити в інше село, і – happy end! Але ж у Франка все набагато глибше. Мені здається, тут більше про внутрішню боротьбу – про зведення рахунків з собою та з Богом… Мабуть, усі ми з початком війни, переживаючи страшні трагедії, читаючи про загибель дітей, ставили собі запитання: якщо він – Бог – є, де він? Як міг таке допустити?..», – говорить Храмцов про постановку.
Дійсно, тема Бога, який «таке допускає», присутня у виставі з першої до останньої хвилини. Події на камерній сцені розвиваються на тлі величезної ікони Божої матері. Така декорація може дивувати, навіть лякати, нинішнього глядача. Проте, чи декорація це? Образ – живий: він плаче. Ці сльози – про біль, про гірку долю, про безвихідь, про втрачене життя.
Трагічний фінал пристрастей – краплі крові, які стікають іконою. Люди, які переступили мирські закони, забули Божі заповіді, щастя так і не здобули.
Головні ролі у виставі зіграли актори нової хвилі театру Лесі Українки: Анна – Марія Гончарова, Михайло – Олександр Крючков, Микола – Заслужений артист В’ячеслав Ніколенко.
Нагадаємо, через російську агресію проти України в кінці лютого 2022 року колектив вирішив прибрати з назви Національного театру ім. Лесі Українки слова «російської драми». Із липня 2022 року всі вистави театру перекладені й демонструються українською мовою.
Навесні 2022 року театр де-факто (а з 30 грудня 2022 року офіційно) театр очолив Народний артист України Кирило Кашліков.
Попередній керівник театру Михайло Резнікович систематично критикує нове керівництво. Резнікович наполягає, що саме його майже 30-річне керівництво було епохою розквіту театру Лесі Українки, до і після нього – суцільний занепад. Режисер, який отримав звання Героя України з рук президента Януковича, засуджує перехід театру на державну мову та сподівається, що російська мова та російська класика повернуться на сцену. При цьому сам 85-річний Резнікович перебуває за кордоном і судиться за посаду.
Микола Підвезяний, «Главком»
Коментарі — 0