Лікування ігроманії: куди бігти і що пропонує новий протокол МОЗ (документ)

Міністерство охорони здоров'я опублікувало протокол лікування лудоманії. Загалом держава за останні три місяці системно запроваджує низку обмежень для операторів грального бізнесу і його клієнтів. Наприклад, з 22 червня 2024 року Нацбанк наклав табу на проведення платіжних операцій клієнтів на рахунки організаторів азартних ігор для участі в азартних іграх за рахунок коштів, отриманих на умовах кредиту.

Влада фактично визнала: ігроманія стала національною хворобою, а особливо під час війни, коли занурення «паралельний світ» замінює жахи реальності.

З’ясувалося, що особлива пристрасть до азартних ігор у ґаджетах охопила військових. 29 березня сержант 59-ї бригади Павло Петриченко надав розголосу проблемі лудоманії в Збройних Силах. На сайті Офісу президента він зареєстрував петицію про обмеження роботи онлайн-казино на час воєнного стану. «Це величезна проблема. Військові потрапляють в стресові умови, в тяжку ситуацію – війна, обстріли, бої. І телефон стає єдиною розрадою, швидким доступом до розваги, яка може викликати залежність», – констатував Петриченко.

Оскільки петиція за дуже короткий термін зібрала необхідні для розгляду 25 тис. голосів, президент Володимир Зеленський доручив вивчити проблему поширення азартних онлайн-платформ на українське суспільство, а також запропонувати рішення. Можливо, на глибокій аналітиці історія б закінчилась, якби 15 квітня Павло Петирченко не загинув на фронті. Через цю трагедію проблема, порушена в петиції, набула нової хвилі розголосу.

20 квітня Рада національної безпеки і оборони на виконання указу президента №234 ухвалила низку рішень щодо обмежень роботи онлайн-казино в Україні, а також щодо лікуванні залежності від лудоманії.

Отож, чи можна вилікуватися від лудоманії і який алгоритм дій тепер пропонує Міністерство охорони здоров’я?

Анатомія лудоманії

Якщо у вас є близька людина з алко- чи наркозалежністю, ви поведете її до нарколога чи психіатра. Куди ж звернутися родичам людини, яка страждає на ігроманію?

Саме зі звернення до психіатра «Главком» почав свій шлях. У Львівському психоневрологічному диспансері, повідомили: лікуванням ігроманії не займаються і дали пораду звернутися до невролога. Диспетчер одного з медичних об’єднань припустила, що треба йти до психотерапевтів в один з Центрів ментального здоров’я. Слухавку підняли лише в одному з восьми таких центрів, які працюють у Львові, і також розвели руками: мовляв, ігроманію не лікуємо, це, напевно, поле діяльності психіатрів... Коло замкнулося.

Тому далі «Главком» вирішив піти іншим шляхом: просто у рядку пошуку Google ввів запит «лудоманія лікування» плюс «місто» чи «область». На такий запит ви отримаєте чимало пропозицій від приватних реабілітаційних клінік – в основному, закритого типу. Однак є нюанс: усі вони платні, держава вартість лікування не компенсує. Виходить, що з моменту рішення РНБО про вирішення проблеми ігроманії доступнішим лікування від цієї залежності для українців не стало.

Тож де родичам лудоманів шукати допомоги і чому з цим існує така велика проблема?

Дмитро Миколишин, куратор реабілітаційного центру «Мапа», психотерапевт-адиктолог (фахівець, який вивчає стани залежності та допомагає з ними боротися – «Главком»), зазначає, що основна проблема – відсутність універсального алгоритму терапії. І, на жаль, запроваджений МОЗ протокол, про який піде нижче, такого алгоритму теж не пропонує.

«Якщо людина із ігровою залежністю потрапить до психіатра, то лікар поставить діагноз: межовий розлад, обсесивно-компульсивний розлад або нарцисичний розлад, випише фармакологію, і має направити на психотерапію. Якщо ігроман потрапить до нарколога, то він так само проведе певні дослідження і зробить висновок, що перед ним – наркоман, для якого доза – це гра, і випише препарати, які знімуть абстиненцію, виведуть з депресії, але психологічну проблему не усунуть. Якщо людина потрапить до психотерапевта, який акцентується на суто ігровому узалежненні, але який далекий від психіатрії і не знає, де рівень розладу, а де – структурна особливість людини, то він лікуватиме суто від узалежнення. При тому не розумітиме, що за тим узалежненням є глибший розлад», – пояснює проблему Миколишин.

Людина має прожити певний досвід у грі, у неї формуються якісь власні переконання, які можуть бути навіть підкріплені певними фактами і дуже сильними емоційними афективними станами, які у реальному житті «зловити» дуже важко, розповідає фахівець. «Ці стани і є «терапевтичними мішенями» для психотерапевта, щоб зрозуміти справжні мотиви гравця. У такі моменти мозок працює, як фотоапарат: фіксує ці стани і несвідомо шукає дорогу туди знову і знову. Відповідно, у людини рівень самоконтролю падає і формується патологічна залежність, коли суто силою волі з гри вийти неможливо, тому що зміни відбуваються на рівні біохімії мозку», – пояснює Миколишин.

Проблема лудоманії полягає ще й втому, що у людини формується синдром вивченого безсилля. «З’являється надцінна ідея гри у житті. Коли людина потрапляє у стресову ситуацію, коли сума боргу для неї непідйомна, вона сприймає цю ситуацію як безвихідну. На переконання людини, гра – це єдиний спосіб вирішення проблеми, і іншого немає. Ігроманія – це не про гроші. Так, свідомо людина грає заради грошей, але несвідомо – заради стану тріумфу під час виграшу, відчуття самовизнання. Але це ілюзія», – роз’яснює психотерапевт.

Чи можна вилікувати від ігроманії

Побутує вислів про те, що колишніх алкоголіків та наркоманів не буває. Чи бувають колишні лудомани?

Лікування ігроманії лежить на межі психіатрії та психотерапії, і ліків від таких розладів немає, констатує у розмові з «Главкомом» Олег Фітькало, лікар-нарколог вищої категорії, доцент кафедри психіатрії та психотерапії Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. За його словами, медики та вчені намагаються підібрати препарати, проте поки що безуспішно.

«Чарівної пігулки», яка б поборола ігрову залежність, не існує, препаратами можна лише зменшити важкість розладу, каже фахівець і констатує: лікувати таких пацієнтів складно.

Як розповідає Олег Фітькало, в Україні донедавна панував пострадянський підхід до терапії залежностей: кінцева мета лікування – абсолютна тверезість. «Західний же підхід трохи інакший: якщо у людини покращується якість життя, але вона продовжує грати, проте менше (не так часто, менше програє грошей), тобто важкість розладу знижується, ми констатуємо, що лікування є ефективним, людина починає себе контролювати», – каже фахівець.

Це, власне, і є складовою концепції «відповідальної гри». «Сам гравець або його родичі можуть написати до Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей заяву із проханням обмежити доступ до послуги для конкретної людини на рівні надавача послуги», – каже Фітькало і додає, що далеко не всі знають про такий спосіб обмеження можливостей для лудоманів.

На думку фахівця, запровадження певних обмежень у царині азартних ігор та іншого, що спричиняє залежність, принесе безсумнівну користь. Приклади вдалих обмежень: встановлення мінімальної ціни на алкоголь, обмеження часу, коли спиртні напої можна придбати, заборона одноразових електронних сигарет, які могли приваблювати нових користувачів своїми «смачними» ароматизаторами. «Так, вживання алкоголю і паління продовжує шкодити, але лише певній частині людей», – уточнює психіатр.

 «З мого досвіду, лудоманам дуже складно пройти весь курс терапії, – каже Олег Фітькало. – На зв'язок вони виходять тільки тоді, коли стається крайній ексцес, пов'язаний або з коштами – якщо програв космічну суму, або з родичами – через брехню про гру. Тоді вони знову телефонують, і ми продовжуємо терапію. Як тільки ситуація вирівнюється, коли борги віддали і три тижні не грають, знову виходять з терапії».

Якщо хтось з членів вашої сім’ї потерпає від ігрової залежності і почав задумуватися над терапією, у вас попереду непростий шлях. Причому не лише терапевтичний.

Насамперед проблема в тому, що отримати лікування безоплатно практично неможливо. Державних лікарів такого профілю вкрай мало і безоплатних центрів лікування немає. Існують приватні центри, переважно закритого типу. Це означає, що під час лікування у пацієнта, вірогідно, заберуть мобільний і дуже обмежать комунікацію з родичами та взагалі із зовнішнім світом. До того ж, гарантії, що людина вилікується і пройде якісний курс терапії, немає. 

З безоплатних альтернатив – зібрання анонімних ігроманів, проте вони є великою рідкістю. «Спільноти анонімних гравців, певно, в Україні є. Але телефон однієї такої спільноти мені вдалося знайти тільки кілька років тому, і вони працювали лише онлайн. Я дуже давно працюю в цій сфері, але сьогодні не знаю жодної такої групи і не маю жодного контакту», – каже Олег Фітькало.

Дмитро Миколишин додає, що навіть якщо у вашому місті знайдеться така група, лише її відвідин для терапії буде недостатньо.

Протокол лікування. Безпорадні поради?

Оцінюючи протокол лікування, який оприлюднило Міністерство охорони здоров’я, експерти «Главкома» зауважили, що у документі немає жодного посилання на дослідження чи публікації, зроблені пізніше 2013 року. Загальний висновок такий: у документі констатовано, що про лікування лудоманії наразі відомо дуже мало.

Серед заснованих на доказах рекомендаціях для лікування лудоманії МОЗ наводить такі:

1. Застосування індивідуальної або групової когнітивно-поведінкової терапії;
2. Застосування мотиваційної терапії;
3. Психологічні втручання – у цьому випадку слід враховувати уподобання клієнтів, доступність послуг та наявність практикуючих фахівців з відповідною кваліфікацією;
4. Для зменшення тяжкості пристрасті до азартних ігор використання антидепресантів не рекомендовано (За словами Олега Фількала, антидепресанти можуть навіть мати додатковий мотивуючий ефект. Іншими словами, якраз підштовхуватимуть до продовження гри, – «Главком»);
5. Можливість використання налтрексону для зменшення тяжкості залежності.

З пунктів, які можуть принести практичну користь читачеві без медичної освіти, можна назвати перелічені в протоколі ознаки залежності людини від азартних ігор.

Ознаки залежності від гри

«Фактично цей протокол засвідчує, що існують методи лікування лудоманії з доведеною високою ефективністю, середньою та низькою. Тобто якоюсь, але доведеною. А є методи, ефективність яких не доведена, і які навіть можуть нашкодити», – робить висновок Олег Фітькало.

Ознайомитися повністю із протоколом можна тут:

Наталія Сокирчук, для «Главкома»