«Їхав на завдання тоді, коли інші відмовлялися». Згадаймо Вадима Тимчука
Рідні згадують Вадима Тимчука як товариського, веселого, активного та життєрадісного
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Вадима Хаммера Тимчука.
Життя захисника обірвалося 6 серпня 2026 року поблизу населеного пункту Вірівка Покровського району на Донеччині. Про це повідомляє «Главком».
Вадим Тимчук народився 10 червня 1996 року в Браїлові Вінницької області. Навчався у ліцеї імені Володимира Забаштанського, після закінчення якого вступив до Вінницького політехнічного інституту на спеціальність «Машинобудування та транспорт». Вибір професії був невипадковим – із самого дитинства Тимчук захоплювався автомобілями. Добре розбирався в машинах, знав їхні особливості та завжди цікавився всім, що було пов’язане з автотехнікою.
Певний період Вадим Тимчук їздив на заробітки до Польщі. Згодом пов’язав своє життя з професією водія та працював на міжнародних перевезеннях. Керуючи вантажним автомобілем, об’їздив усю Європу.
Опісля Тимчук повернувся в Україну. У Вінниці працював водієм на хлібозаводі, продовжуючи займатися справою, яка була йому близькою до душі.
У січні 2023 року Вадима Тимчука мобілізували до лав Сил оборони України. Він проходив військову службу на посаді водія відділення управління першого самохідного артилерійського взводу третьої самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна Національної гвардії України «Червона калина» оперативно-тактичного з’єднання першого корпусу «Азов».
«Вадим не шукав шляхів, щоб оминути систему чи уникнути служби. У нього навіть не виникало питання, чи йти. Він сказав: «Хто, як не я?». Розумів, що має бути там. І казав: «Я тут заради кого? Заради вас. Щоб окупанти не прийшли до нашого дому», – розповіла дружина військового Лілія Тимчук у коментарі «Главкому».
За роки служби Хаммер побував у найгарячіших точках Запорізького та Донецького напрямків, виконуючи бойові завдання та щодня ризикуючи власним життям заради захисту України.
Останні пів року поруч із захисником на війні був його молодший брат Віталій Тимчук. Вони служили в одній батареї, разом переживали небезпеку та підтримували один одного.
«Вадим був безстрашним. Він їхав на завдання навіть тоді, коли інші відмовлялися. Побратими його за це дуже поважали. І казали: «Якщо ми їдемо з тобою – нам немає чого боятися», – зазначив Віталій Тимчук.
Рідні згадують Вадима Тимчука як товариського, веселого, активного та життєрадісного чоловіка. Він любив людей і великі компанії, легко знаходив спільну мову з іншими, умів зібрати друзів і створити навколо себе атмосферу гарного настрою. Саме Вадим Тимчук часто був тим, хто вигадував, куди поїхати, як провести час і що нового спробувати.
Водночас Хаммера називають відповідальним і надійним – людиною, на яку завжди можна було покластися. А ще військовий був справжнім майстром на всі руки: багато чого вмів зробити сам і ніколи не відмовляв у допомозі, коли вона була потрібна.
За сумлінну службу, мужність та відвагу Вадим Тимчук неодноразово отримував подяки. «Він витягував побратимів навіть із тих місць, куди неможливо було дістатися автомобілем. Казав: «Я своїх там не залишу. Мої хлопці пішки не ходять», – додала дружина захисника.
Військовий загинув під час виконання бойового завдання 6 серпня 2026 року поблизу населеного пункту Вірівка Покровського району на Донеччині. У Вадима Тимчука залишилися дружина, батьки та брат.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0