64 роки розмінування. «Сюрпризи», які залишили росіяни на нашій землі

Звільнення українських територій від армії агресора означає, що тепер відбувається розмінування раніше окупованих населених пунктів. У Гостомелі, наприклад, запроваджено тижневу комендантську годину – для безпеки місцевих мешканців та ефективної праці саперів.

Про те, які засоби мінування застосовують окупанти (зокрема і заборонені Оттавською конвенцією про протипіхотні міни), і скільки років знадобиться для повного розмінування території нашої держави, «Главкому» розповів експерт з безпеки Асоціації саперів України, підполковник запасу Ігор Молодан.

Ігор Молодан відмовляє агресору і в логіці, і в людяності. Фото з особистого архіву

«На півдні росіяни встановлюють протитранспортні і протипіхотні міни»

Міни – це оборонна зброя. Завданням агресора був бліцкриг, захопити всю Україну планувалося за два-три дні. На якому етапі в Росії з'явилося усвідомлення, що доведеться відступати та вдаватися до такої зброї? Це ж треба було ще підготуватися – міни підвезти.

Я вважаю, що десь із середини березня, коли вони остаточно зрозуміли, що Київ, Харків, Суми не взяти і треба йти зализувати рани – інакше їх остаточно поховають.

Після цього в Гостомелі, Бучі та Ірпені стали з'являтися протитранспортні та протипіхотні міни (у тому числі ПФМ-1 «Лепесток», яка заборонена як негуманна Оттавською конвенцією 1997 року). Їх встановлювали, зокрема, на городах, де стояла рашистська техніка. Тобто, дійсно, почали цілеспрямовано витрачати ресурси на оборонну зброю – інженерні боєприпаси.

Тільки в перший день роботи в Ірпені ДСНСники виявили 643 вибухонебезпечних предмети. Фото: korrespondent.net

Але переважно при виході з Київської та Чернігівської областей агресор масово застосовував розтяжки на гранатах. Найпростіше примітивне мінування – граната Ф-1. Поставити розтяжку у посадці впоперек стежки, у кинутому будинку. Не лише на рівні ніг, а й на рівні грудей – особливо, якщо темне приміщення. Кришку підвалу замінувати і замаскувати кинутою ганчіркою. Загалом багато способів можна придумати.

У солдата в будь-якому випадку є в комплекті щонайменше дві гранати Ф-1. А може й більше – як на складі домовишся. Тож і Ф-1 ставили, і РГД-5. Для таких цілей якось байдуже – чи буде розліт уламків 15-20 метрів, чи 200.

Який у подібному мінуванні військовий сенс?

Риторичне питання. А який військовий сенс у мародерстві, мінуванні розстріляних мирних громадян, у зґвалтуванні дітей? Помста, прояви найнижчих людських почуттів та інстинктів. Все це за межею добра та зла.

Військовий сенс застосування інженерних мін – це коли армія стоїть в обороні. Власне для цього міни i призначені. І от зараз, коли наша армія контратакує, ворог змушений тримати оборону під Харковом та Сумами, а на «коридорі» в Крим вже масово використовуються справжні міни.

У глибині своєї тактичної побудови, у Херсонській та Запорізькій областях, вони можуть скільки завгодно мін пригнати. І вертольотом МІ-8 прихопити ящиків скільки треба, і що особливо погано – у них зараз залізниця є. А потім міни переправляються на лінію фронту. У південному регіоні України ворог встановлює і протитранспортні міни, і протипіхотні. І там при визволенні міст і сіл необхідно бути особливо пильними.

«У містах, що були окуповані, в парк ходити не можна»

Як поводитися жителям деокупованих населених пунктів? Що робити категорично не можна?

Насамперед, на всіх територіях, де були війська окупантів, пересуватися можна лише дорогами. Бажано – асфальтованими, або по бетонці. Ґрунтові дороги, а їх у селах багато, вже потенційно небезпечні – диверсійно-розвідувальні групи ворога можуть їх замінувати так, щоби було не видно.

Полити ділянку водою, забризкати, провести слід протектором, зробити колію – ніби тут проїхав вантажний автомобіль. А проста людина як думає – якщо машина пройшла і нічого не сталося, значить безпечно.

Потрібно бути дуже уважними. Не ходити полями та лісами, парками та газонами. Не заходити в зруйновані будівлі, де можуть навіть не міни бути, а снаряди, що просто не розірвалися. Не заходити на полишені позиції військових, а то є у нас любителі пошукати трофеї, позбирати металобрухт. У кинутих танках чи бронетехніці цілком можуть поставити розтяжку на розкриття люка. Особисто знаю такий випадок.

І дуже важливо це все пояснювати дітям. Пояснювати, нагадувати щодня – де не можна ходити і чого не можна торкатися.

Хто має першим заходити до звільненого села, сапери?

Вони ідуть серед звичайних піхотинців, які, в принципі, мають знати ази саперної справи, що і де може бути встановлено. У тих місцях, де ставили розтяжки, зачистки проходять досить швидко.

Група йде дорогами, питає у місцевих – хто тут був, де жили, де ховалися. Просто так у кожен будинок і погреб наші військові заглядати не будуть. А от якщо місцевий сказав, що ось у цьому погребі ховалися російські солдати, тоді, звичайно, перевірять.

«Всі поля, що були у зоні окупації, вважаються замінованими»

Чи багато зараз в Україні замінованих полів і чи рясно їх мінують? У нас вже посівна на повну силу.

Міни мають свою ціну і масово ставити їх будь-де, щоби тільки поля не орали, навряд чи хтось буде. Так, одну-дві для залякування, щоб зірвати посівну. Був на Донбасі випадок – трактор наїхав на протитранспортну міну і підірвався. Як потім виявилось, міна була одна на все поле.

Але абсолютно всі поля, що були у зоні окупації, перевірятимуться. Вони вже апріорі вважаються замінованими. На Донбасі поля на лінії розмежування заміновані точно. І з нашого, і з ворожого боку. І протитранспортними мінами, і протипіхотними.

Протитранспортна міна ТМ-62М. Фото: warbook.club

Тут треба розуміти, що поля практично завжди мінують у комплексі. Ставлять протитанкову міну, а поруч – кілька протипіхотних, щоб максимально утруднити розмінування. Саперу потрібно кілька десятків хвилин повозитись, щоб розібратися, яка в даному випадку використовується система, приблизно уявити, в якому порядку заміноване поле: у шаховому чи послідовному мінуванню.

Ворог може поставити міни взагалі без жодного порядку?

Як правило, цього не робиться, бо раптом прийде наказ розмінувати для широкомасштабного наступу своїх військ. Мінується ж для створення загородження від наступальних сил противника, і замінований простір не дає розвивати наступ. Тут, власне, працюють два профі – мінер і сапер, і кожен крок досить передбачуваний.

То може поки не поспішати з розмінуванням полів? Ворог піде в контрнаступ і нарветься на власні міни.

Поки що тривають бойові дії, поля та ліси перевіряти ніхто і не буде.

Український сапер за роботою у Донецькій області. Фото: unn.com.ua

«Завдання деяких мін – психологічне»

На якій відстані металодетектори, якими озброєні помічники саперів, здатні виявити міну?

Відстань від людини – півтора метра. А в глибину детектор дістає на два сантиметри від поверхні землі. Глибше, власне, міни і не ставлять. Це стосується протитранспортних мін.

Протипіхотні міни із сейсмодатчиками – наприклад ПОМ-3 (вони реагують на рух об'єкта із певною масою: бабаку чи кабану нічого не буде, а на людину зреагує), виявляються візуально. Такі міни розкидають з повітря, хоча був випадок, що закинули за допомогою гранатомета – причепили на болванку міну і вистрілили. Від удару при падінні міна приводиться в бойове становище, а навколо у вигляді сонечка, в діаметрі приблизно десяти метрів – датчики.

Асоціація саперів України" width="960" height="720" itemprop="image" class="zoomik_img" /> Протипіхотна осколкова міна ПОМ-3 «Медальйон». Фото: Асоціація саперів України

Такі міни розмінують дистанційно – просто розстрілюють і вони вибухають, але не кожен солдат про це знає. Та й нефахівцю на відстані складно визначити – що саме це за міна. Тому призначення подібних мін має скоріше моральний вплив: військові бачать, що там на полі вони є, і в той бік не ідуть.

Це як поставити табличку «Заміновано»?

Таким чином, власне, часто й роблять. А є протипіхотні міни, заборонені Оттавською конвенцією, це зовсім підла зброя. Йдеться насамперед, про пластикові протипіхотні фугасні міни ПФМ-1 «Лепесток». Вони невеликі, розміром менше долоні. Непомітні, металодетектором їх не виявиш – там немає металевих частин. Поширюються на великих територіях – їх «висівають» сотнями, а то й тисячами. Уламків від неї немає, але ступню відірве. Завдання такої зброї здебільшого психологічне – покалічити, викликати страх. Прості міни – вони для бойових дій, а ці довго лежать, можуть травою порости. І війна вже закінчилася, а люди страждають…

Пластикова протипіхотна фугасна міна ПФМ-1 «Лепесток», спрацьовує під натиском ніг. Фото з вільних джерел

Або міни-сюрпризи – це пластид. Він як пластилін, який можна помістити будь-куди – кулькова ручка, упаковка жувальної гумки, дитяча лялька. Були випадки – пластид у документах. Відкриваєш посвідчення – воно вибухає.

Агресор має такі міни?

Так. ПФМ-1 «Лепесток» ще в Афганістані застосовували, а тамтешні діти приймали їх за іграшки... Росія не є підписантом Оттавської конвенції і знаходиться поза юридичним полем її застосування. Раптом що, вони скажуть: «Ми нічого не порушували, тому що ми цей договір не визнаємо і його не підписували». А Україна Конвенцію підписала.

На вашу думку, може варто замінувати весь кордон з Росією замість рити рови та будувати стінку з колючим дротом?

Такий крок суперечить тій же Конвенції, бо можуть постраждати місцеві жителі. Нам би з замінованою лінією зіткнення на Донбасі розібратися. За статистикою, рік війни – це вісім років розмінування. Тож нам щонайменше 64 роки вирішувати цю проблему.

Андрій Кузьмін, «Главком»