«Експансія Тайванем не обмежиться». Підсумки візиту Сі Цзіньпіна до Москви: погляд з Китаю

20-22 березня китайський лідер Сі Цзіньпін відвідав Москву. Під час зустрічі з російським диктатором Володимиром Путіним Сі представив китайський план розв’язання збройного конфлікту між Росією і Україною, заявив про необхідність переходу до багатополярного світопорядку, а також погодив з Росією перехід у торгівлі між державами на юані. Міжнародні аналітики назвали візит успішним для Китаю і вимушеним для Росії. У США застерегли від зближення двох авторитарних держав, а в Європі видихнули через зниження ризику ядерної ескалації. Принаймні, таку точку зору озвучив голова зовнішньополітичного відомства Євросоюзу Жозеп Боррель.

Загалом у Європі обережно коментують результати візиту китайського лідера до російської столиці. Наприклад, іспанський прем’єр Педро Санчес закликав світ дослухатися до китайської позиції, аби знайти розв’язання війни в Україні. Щоправда, глава уряду не уточнив, до чого саме треба дослухатися.

Пікантна деталь: напередодні візиту Сі до Москви Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна. Експертне середовище в Україні одразу заявило: мовляв, це створить дискомфорт для китайського лідера, який буде змушений тиснути руку підозрюваному у злочинах. Окрім того, під час візиту до Москви глави Китаю, до Києва з неанонсованим візитом завітав японський прем’єр Фуміо Кішіда. Аналітики це розцінили як елемент тиску на Китай, оскільки Японія – запеклий суперник Китаю в регіоні.

Американська The Financial Times повідомила, що вже після повернення з Москви китайський і український лідери проведуть телефонні переговори. Після появи цієї інформації президент Володимир Зеленський заявив, що готовий до такого контакту, але темою розмови має бути реалізація українського плану завершення війни. Поки ж розмова не відбулася.

Хто здобув найбільше балів від московського вояжу Сі Цзіньпіна, чому Китай не поспішає ділитися зброєю з Росією і чого найбільше слід боятися Україні? Про це «Главком» поспілкувався з науковцем Цзилиньського університету в КНР, аналітиком Петром Шевченком. Він сім років живе у Китаї. Там же закінчив Цзилиньський університет за спеціальністю «міжнародні відносини». Нині працює у Чанчуньському технологічному університеті. Раніше закінчив Київський національний економічний університет за спеціальністю «міжнародна економіка».

Петро Шевченко (ліворуч): Переконаний на 100%, що Китай йтиме на Тайвань

«Росія починає багато чого переймати від Китаю»

Хто найбільше виграв від візиту Сі Цзіньпіна до Москви? Як ситуація бачиться з Китаю?

Безперечно, Китай. Тому що він в особі ослабленої, залежної від нього Росії отримує від цього візиту багато переваг. Найперше – підтвердження подальшої антиамериканської позиції Москви, котра допоможе просувати Китаю свої інтереси. Тобто Росія розгойдує, знищує міжнародний, ліберальний, заснований на правилах порядок.

Позиція Китаю в тому, що він приходить зі своїм альтернативним проєктом світопорядку. Він це вже продемонстрував, коли примирив Іран та Саудівську Аравію, наприклад. Тобто виступив провайдером міжнародної регіональної безпеки замість США. Такий собі «миротворець». Це перша перемога Китаю. Друга – це політична площина. Насамперед скажу, що Китай та китайське суспільство сильно страждають від того, що їх щиро ніхто не любить. Так вони сприймають дійсність. Тобто усі китайці усі свої соціальні зв’язки розглядають через економічні вигоди.

А тут у Сі Цзіньпіна з’явилася нагода продемонструвати, що дійсно є країна, еліта, з якою можна зустрітися і яка тебе вітатиме. Ви, певно, бачили ті кадри із зустрічі делегацій, де була блискуча велика зала, де вся ця еліта була, чиновники з міністерств російських. Усі вони зустрічали Сі Цзіньпіна.

Володимир Путін і Сі Цзіньпін зустрілися в Москві вперше після початку повномасштабної війни Росії в Україні

фото з відкритих джерел

Згадайте, як його модель управління Китаєм піддавали критиці після локдаунів, після антиковідної політики в країні. Але він показав, що ця модель управління добра, працює і є на належному рівні. Маючи таку модель, з ним же не тільки Лаос, КНДР зустрічаються чи якісь африканські країни, а й лідер великої країни, якою є Росія. У цьому і є політичний успіх Сі Цзіньпіна. Тобто він показав, що з тим Китаєм, який є, готова співпрацювати Росія. Він показав, що є ринок, який готовий вчитися китайській моделі управління. Бо зараз Росія починає багато чого переймати від Китаю. Це включатиме й суверенізацію інтернету, коли впроваджуватимуться цифрові стандарти, цензура. Є і економічний аспект. Китай отримає велику ресурсну базу від Росії за не дуже високими цінами. Це дозволить Китаю виграти час у контексті американо-китайської конкуренції. За рахунок цих ресурсів продовжуватиметься економічний розвиток Китаю.

Бо експорт Китаю все менше спрацьовує, інвестиції зовнішні не спрацьовують на тому рівні, на якому хоче Китай. Залишається або внутрішньо інвестувати в оборонну промисловість, або нарощувати споживання через можливості отримувати ще більше ресурсів з Росії, Африки, Ірану, а також із Саудівської Аравії.

Паралельно відбуватиметься акумулювання ресурсів і фінансів задля модернізації та індустріалізації. Думаю, за таких розкладів за п’ять-сім років Китай зможе стати повністю незалежним від американських технологій, західних ноу-хау й навіть співробітництва із США. Тоді Китай стане більш впевненим у собі і скаже, що має плани на Тайвань і Південно-Китайське море задля повного контролю над ними. Стратегічно Китай виграє час, ресурси і репутацію.

А в чому тоді вигоди для Росії, адже Росія стає просто сировинним придатком Китаю?

Співпраця з Китаєм для путінського режиму – це позитив, хоч і не панацея для Росії від усіх своїх проблем, це можливість залишатися на плаву. Але тут є і стратегія США, які самі ніби підштовхують Росію до зближення з Китаєм, а Китай – до зближення з Росією. США сподіваються, що Китай і Росія будуть як павуки у банці. Якщо банку потрусити, то павуки можуть одне одного зжерти. Бо ж насправді Росія і Китай одна одній не довіряють, кожен хоче бути лідером і бояться посилення одне одного.

Для Росії таке співробітницво полягає в простому бажанні вижити, спершись на плече Китаю, вирішити наприклад, свої проблеми з автомобілебудуванням. Натомість Китай отримає від Росії старі радянські технології, наприклад, у виробництві зброї. Протиракетна оборона, якісь космічні технології.

Пакет домовленостей, що стосується економічного розвитку, розрахований до 2030 року, про це відкрито сказав китайський лідер. Мовляв, «балотуйтеся ще на один термін», сказав він Путіну.

Але антиамериканська позиція Росії і Китаю були відомі і до цієї зустрічі. Що нового ви почули за її підсумками? 

Відомі позиції – це одне. Інше – коли позицію саме озвучує китайський лідер. Китай на такому рівні ніколи не робить заяв просто так. Під час цієї зустрічі Китай відкрито заявив про необхідність переформатування світопорядку і про те, що вони самі хочуть брати участь у зміні глобальної архітектури безпеки, економічно брати участь. Це дуже серйозно. Це означає, що Росія і Китай щось узгодили між собою, якісь довгострокові плани спільні мають. Бо перебудова світового порядку не відбувається дуже швидко, це процес. Не забувайте, що Китай – це гігант, друга економіка світу, а Росія – регіональна країна, яка зараз перебуває в кризі. Тому виходить, що Росія є молодшим партнером Китаю. І Китай такий формат влаштовує, поки це йому буде вигідно. А те, що Сі Цзіньпін є якимсь апологетом Росії, чи її великим другом – це не так. У нього свої прагматичні інтереси, зокрема і в підключенні до такого партнерства, наприклад, Білорусі.

Ви згадали Саудівську Аравію і Іран, яких Пекін посадив за один стіл, хоча відносини арабів і персів навряд чи можна назвати дружніми. За рахунок чого Китаю вдалося їх примирити, нехай тимчасово. І які дивіденди він з цього розраховує отримати сам?

Іран і Саудівська Аравія вирішили, що їм краще не ворогувати ще й тому, що Китай за таку «дружбу» може заплатити. Тобто може купувати у цих країн нафту за юані, пустити їхні товари на китайський ринок у регіоні, в якому за ці ж юані Іран і Саудівська Аравія купуватимуть китайську продукцію.  

Слід враховувати і те, що в Ірану і Китаю складна історія відносин. У Китаї в провінції Цинхай живе народність хуейцзу. Коли на територію, де вони живуть, прийшли їхні предки – перси – вони дуже багато проблем створили Китаю, особливо після революції (Китайська революція – серії великих політичних повстань у 1911–1949 рр., що призвели до початку правління Комуністичної партії і встановлення Китайської народної республіки). Сі Цзіньпін сказав Ірану, що зробить його петрократією, тобто країною, яка спиратиметься на власні енергоносії, з чим у Ірану великі проблеми через санкції. Китайці також пообіцяли прокласти труби через Пакистан до Китаю. Тому навіщо їм усім ворогувати?

«Зближення Китаю і Росії ситуативне і тимчасове»

Перед візитом Сі Цзіньпіна до Москви в Україні можна було почути думку, що Міжнародний кримінальний суд дуже вчасно ухвалив рішення про ордер на арешт Путіна, адже воно поставило у незручне становище китайського лідера. Як це вплинуло на Сі Цзіньпіна, ви помітили якісь зміни в його поведінці?

Захід вирішив натиснути на Китай не лише завдяки Міжнародному кримінальному суду. А саме як тиск Заходу у Китаї сприймають рішення цього суду. Також згадайте цілу кампанію щодо того, що можуть бути публічно розповсюджені дані про походження Covid-19. Бо досі невідомо, звідки вірус взявся. Може, в лабораторіях його розробили, а може, він виник внаслідок мутацій. Окрім цього одночасно з візитом китайського лідера до Москви до Києва приїхав прем’єр Японії Фуміо Кішіда. Це також важіль впливу на Китай. Бо Японія й Китай – тема одвічної ворожнечі, нестерпної, ненависті один до одного, де кожен вважає себе кращим за іншого.

Думаю, перед поїздкою до Москви Сі Цзіньпінь розумів, що на нього чинитиметься тиск, але для нього це не мало великого значення. Він сам у 2016 році проігнорував результати рішень західних інституцій. Згадайте рішення Постійної палати третейського суду в Гаазі щодо територіальної суперечки між Китаєм і Філіппінами (спір щодо належності акваторії та островів Південнокитайського моря), яке було на користь Філіппін. Китаю було відмовлено у претензіях на ці території. Після цього китайці випустили «байки шу», «білий папір», тобто державний указ, в якому назвали рішення суду нелегітимним. Що таке острови? Це не красиві пляжі, це насамперед військовий об’єкт. Це може бути аеродром чи військова база, з котрої Китай, наприклад, може взяти й перекрити Тайванську протоку чи почати блокаду Тайваню тощо. Тому для Китаю це рішення західної інституції не має ніякого впливу.

Зустріч Путіна і Сі Цзіньпіна у США вважають зближенням і застерігають від його поглиблення. Але ж за результатами зустрічі не повідомлялося про те, що сторони домовилися про постачання зброї, наприклад. А це для Путіна критично важливо зараз. То чи дійсно це «зближення» небезпечне для США і Європи?

Це Антанта – тобто ситуативний тимчасовий альянс, коли обидва гравці вирішили об’єднатися проти третьої сторони. Як кажуть: «об’єднайся з однією стороною, щоб побити третю». Росія і Китай саме так і діють.

Можна висловитися й так. Існує таке поняття як «стратегічний трикутник Кіссінджера». Концепція колишнього Держсекретаря США полягає в тому, що для міжнародного лідерства США Вашингтон має підтримувати таку модель впливу на Китай і Росію, щоб відносини США з кожним із учасників трикутника були кращими за відносини між Пекіном та Москвою. Але зараз ми бачимо, що якраз відбувається руйнація цього балансу, бо Пекін і Москва знайшли певні геостратегічні, політичні, економічні спільні інтереси.  

Ще один дуже важливий політичний момент. Хто приїжджав до Путіна після початку повномасштабного вторгнення? Майже ніхто. Башар аль-Асад приїжджав, але хто він такий, який у нього вплив і значення? Його влада тримається на волосині. Але от приїхав Сі Цзіньпін і це дуже серйозно, бо Китай планує стати найбільшою економікою світу після 2030 року. Тобто до Росії приїхав геоекономічний центр планети найближчого майбутнього. Але це ідеальна схема, так її собі планує Китай. Час покаже, як буде насправді.

Китайці розуміють: якщо вони хочуть стати першою економікою світу, то це можливо лише за рахунок зменшення ролі Заходу, насамперед США. Тобто Китай хоче, аби США зі світового лідерства перейшли до регіонального лідерства, чого самі американці, звісно, не бажають. Штати багато в чому не розуміють союзу РФ і Китаю. Американці попри все вважають РФ частиною Заходу. Вони кажуть, що Путін має піти. Але це тому, що він не підключається до стримування Пекіна.

Попри зростання обсягу торгівлі між Китаєм і Росією, обсяг торгівлі між Китаєм і Заходом, спільно Європи і США в рази більший. Чому Китай попри шалену різницю у економічній вигоді не боїться втратити ринок Заходу і зближується з великою, але насправді такою маленькою за обсягом ринку, Росією?

Мені здається, поява цього питання йде корінням у нерозумінні західної людиною азійської людини. Бо відповідь на нього не може бути лінійною. Китай діє стратегічно. Спробую пояснити. Насамперед він уже зараз готовий до того, що Захід перекриє свої ринки для китайських товарів. Китай розуміє, що це викличе економічне падіння. Натомість сподівається, що падіння компенсується входженням на ринки інших країн. Мова про Африку, Азію, Латинську Америку, частину Європи.

Отже, Китай розуміє, що із США буде економічний розрив, але він до нього готувався. Ви думаєте, спосіб боротьби з «ковідом», який обрав Китай – випадковість? Маю на увазі багатомісячну ізоляцію. Тоді також були економічні обвали і пристосування до нових обставин. Все це було перевіркою. Бо коли почнеться великий обвал, тоді потрібно буде зуміти контролювати суспільство. Чи це буде якась нова пандемія, чи економічний обвал, неважливо.

Європа для Китаю – це принциповий момент, її він повністю втратити не може. Європа для Китаю важлива навіть не з точки зору ринку для збуту своїх товарів, а з точки зору доступу до технологій. Візьміть Німеччину, яка тісно співпрацює з Китаєм. Пекін вважає, що санкції з боку Вашингтона, економічний розрив із США неминучий. А от Європу Китай розраховує перекупити. Навіть не потрібно всю Європу. Його цікавлять Німеччина і Франція.

Давайте зафіксуємо: фундаментальний партнер Китаю – не Росія, адже нині не Китай часів Мао. Так само нині вже інша Росія. Фундаментальний партнер сьогодні – це Америка й Захід. Це по-перше. По-друге, не можна спиратися на те, що Китай маючи короткострокову вигоду із торгівлі із Заходом відмовиться від стратегічних планів на лідерство. І по-третє, він до прийдешніх санкцій готується.

Звідки у Китаю упевненість, що ключові для себе держави Європи він зможе перекупити? Тим більше коли є яскравий приклад відносин Росії і Німеччини, де після початку повномасштабної війни Німеччина розвернулася від Росії на 180 градусів, тобто не повелася на російські гроші.

Мао Цзедун на це відповів: «Село буде оточувати місто», тобто зможе отримати відносну перевагу. Відносна перевага Китаю яка? Ринок! У перспективі населення Китаю буде потроху зменшуватися, воно старішає. Але попри це Китай – величезний ринок. Індійський ринок росте, але він ще дуже молодий, не має в Індії такого попиту, як у Китаї. Китай переконаний, що буде рости завдяки споживанню. Умовно кажучи, зараз середньостатистичний китаєць має якийсь Wolkswagen, невеличку квартиру й одну дружину. Натомість у нього є фінансова можливість купити іншу, кращу машину, гарну квартиру, мати окрім дружини ще й коханку. Тобто фінанси це дозволяють. От тому у Китаю є залізна логіка і аргумент – вам потрібен наш ринок.

««Великий шаман зустрів маленького шамана», кажуть у Китаї»

фото з відкритих джерел

«Я даю 100%, що буде дзвінок з Китаю до України»

Перед зустріччю Сі Цзіньпіна стало відомо про те, що нібито згодом має відбутися телефонна розмова між українським і китайським лідерами. Але її досі немає. Чи відбудеться контакт взагалі? Якщо так, про що свідчить затягування, хто гальмує процес?

Я даю 100% гарантію, що дзвінок з Китаю до України буде, Китай готується, як і українська сторона готується. Перед цим були перемовини між міністрами Цінь Ґан і Дмитром Кулебою. На цих перемовинах також піднімалося питання контакту лідерів держав. У сторін дійсно є дисперсія позицій.  Україна має свій принциповий план, а Китай уже пропонує свій, який він уже узгодив з Росією. Тепер він захотів повторити свій досвід узгодження з Україною. Чи можливо це? Подивимося.

«Великий шаман зустрів маленького шамана», кажуть у Китаї. Тобто на ситуацію з двох боків можемо подивитися. Якщо подивитися з маленької перспективи, то очевидно, шансів на успіх домовитися немає. Скоріш за все, Україна відмовиться, бо Китай запропонує фактичну заморозку збройного конфлікту. Тобто мир, але на умовах, узгоджених з РФ. Але якщо ми подивимось у ширшому контексті, то в Китаю є більші козирі, які він може запропонувати Україні: економіка, інвестиції, післявоєнна відбудова, відкриття китайського ринку для української сировини. Можливо, якісь інші проєкти. Тобто Китай може зробити якусь пропозицію, від якої буде складно відмовитися. Думаю, вона міститиме якийсь економічний компонент. Звісно, і в цьому випадку Україна може відмовитися.

Якби Україну можна було би купити, її політичне керівництво, то вже давно це могло би статися, Україна би не чинила так затято опір ворогові. Звідки у Китаю впевненість, що він зможе купити Україну якимись економічними пропозиціями?

Думаю, Китай враховує це, але все ж дотримується логіки, що можна вплинути економічно, хоча знає, що Україна може відмовитися. Тоді, думаю, на жаль, Китай може піти на якусь більш значну підтримку РФ. Насамперед, можливо, озброєнням. Це буде зроблено дуже непрямими шляхами. Наприклад, через КНДР, Білорусь чи через надання якихось компонентів зброї іншим країнам, де цю зброю збиратимуть, ті ж безпілотники. Тобто ми не побачимо ешелони китайської зброї, які йдуть в Україну, це буде завуальовано.

«Китайці спробують колонізувати Австралію та Нову Зеландію»

Але в чому смисл китайського плану, якщо одним із його пунктів є підтримка суверенітету країн. На це ніколи не погодиться Росія, інакше б не вона не починала війну. З іншого боку, у ньому йдеться про відмову від санкцій проти Росії, на що ніколи не погодиться Україна, яка вважає, що агресор мусить відповісти за злочини. Якщо кожна зі сторін конфлікту прямо не озвучить підтримку цього плану, чи не програє сам Китай, адже пропонував те, що завідомо не спрацює?

Старий Юґун поселився біля гори. Дуже важко і довго обійти гору, аби пройти далі. Що робити? Копати. Йому всі кажуть, що ти старий, ти не здужаєш, краще обійти. А він відповідає, що гора подобається, тому копатиму. І додає всім, що якщо ви мені допоможете, ми закінчимо роботу, і зробимо тунель. Всі почухали потилицю і визнали, що старий має рацію.

Ось це логіка Китаю. Дід знаходить момент, щоби проштовхнути саме своє вирішення проблеми, яке на початках здавалося безглуздим. Путін уже заявив, що Росія серйозно розглядає китайський план миру.

Але ця відповідь Росії просто дипломатична, відповідь з поваги, яка не має під собою практичного змісту.

Китайці щось будуть проштовхувати. Але попри все усі карти нині в руках українського президента. Але якщо він відмовиться від китайського плану, то Китай спробує вплинути на ситуацію вже на полі бою в Україні, аби її схилити до миру в китайській редакції.

Але тут є певна пастка для самого Китаю. Бо якщо ти хочеш стати глобальним лідером, арбітром, ти не можеш ставати на одну зі сторін конфлікту. Згадайте, як Сі з Путіним заявили, що обидва проти проявів гегемонізму США, які чітко стали на бік України. Тобто у Китаю складна ситуація. Якщо він потрапить у пастку, то втратить свій шлях, шанс стати регіональним або навіть глобальним лідером.

А як прості китайці сприймають війну Росії проти України? Чи для них очевидним є те, хто винен у ній?

Аби зрозуміти позицію китайців, нам потрібно розуміти бекграунд, з висоти якого вони сприймають цю війну. Бекграунд полягає у ролі Заходу у світовій історії. Тому що Китай дуже ображений на Захід. У них є концепція «сторіччя приниження». Тобто вони вважають, що коли приїхали до Китаю англійці й відкрили Китай за допомогою опіумних війн, це століття приниження і почалося.

Бо імперія Цін (імперія династії Цін існувала з 1644 р. до 1912 р.) почала потрошку «просідати» й закінчилася Синьхайською революцією (революція 1911-1913 рр., під час якої було повалено правління маньчжурської династії Цін), безладом у Китаї, громадянською війною, розділенням Китаю на різноманітні шматки. Потім Мао Цзедуну якимось дивом вдалося врятувати, зшити Китай завдяки драконівським заходам. А Китай зшитий з багатьох не китайців. Тобто в їхній свідомості Захід приніс біди і біль. Вони сприймають усю цю війну як зіткнення цивілізацій за Гантінгтоном (Самуель Гантінгтон – американський політолог, директор Інституту стратегічних досліджень у Гарвардському університеті. Автор теорії про зіткнення цивілізацій в сучасну епоху). При цьому вони кажуть, що зараз є шанс для незахідних цивілізацій на лідерство, взяти реванш у Заходу. Прості люди вважають, що Росія захищається від того, що Захід підійшов до кордонів Росії. Вони вважають, що Захід постійно намагався змінити політичний устрій в Росії за допомогою «кольорових революцій» в Росії. Згадайте Болотну площу (протести опозиції на Болотній площі у Москві у 2011 – 2013 рр..).

При цьому я їм кажу, що це російсько-українська війна. А вони заперечують, кажуть, що це війна Росії з Америкою. Я знову заперечую, мовляв, самі українські солдати воюють. А вони парирують – Америка втягнута у цю війну, вона її фінансує, заробляє на ній, бо шалені замовлення на виготовлення зброї. Прості люди кажуть, що війна закінчиться, коли між собою домовляться Америка і Росія. До речі, китайці дуже поширювали фейки від російських пропагандистів.

Наскільки великим є російський інформаційний вплив на Китай? У чому він полягає?

Цей вплив помітний. Але ґрунт для нього – цей бекграунд відносин Китаю із Заходом, про який я згадав вище. На постачання західної зброї Україні вони кажуть «але ж і на Тайвань постачають!» і критикують це постачання. Причому, сам Тайвань у китайській Конституції не просто частина Китаю, а священна територія Китаю. І вони дуже болісно реагували, коли Ненсі Пелосі (спікер Палати представників США з 2019 до 2023 року) приїздила на Тайвань.

Є ще один важливий момент. Китайці розраховують, якщо почнеться щось серйозне між Китаєм і США за Тайвань, то Росія має до кінця підтримувати Китай. Тим часом Китай хоче зробити армію світового рівня. Саме про допомогу у посиленні своєї армії Сі Цзіньпін просив Путіна на зустрічі у Москві. Також на цій зустрічі прозвучало, що «Тайвань – це частина великої китайської сім’ї».

Росія і Китай побачили, що Захід не такий слабкий, готовий воювати, що він не є таким розділеним, яким про нього думав Путін та Сі Цзіньпін. Попри це все Китай не відмовлятиметься від Тайваню. Тут дуже великі ставки, і якщо Китай втратить шанс експансії на південь, тобто на Тайвань, то це може загрожувати існуванню Китаю як такого. Бо як я говорив вище, Китай зшитий з дуже різних країн, це країна дисбалансів. Умовно кажучи, якась людина з провінції Гуандун на півдні і уйгур із Сіньцзяну – абсолютно різні люди. Тибетець та тунбеєць із півночі Китаю – взагалі люди різних стилів життя. Тобто вважаю на 100%, що Китай йтиме на Тайвань. Питання лише в тому, коли та яким чином. Йтиме максимально м’якою силою, тобто намагатиметься возз’єднатися. Але якщо це не вдаватиметься, то буде готовий до силового варіанту. Хоча мені здається, що саме силова розв’язка буде не на Тайвані, а в Південно-Китайському морі.

Статус світового лідера вимагатиме приєднання нових територій? Чи є підстави говорити, що Китай не обмежиться Тайванем?

Так, Китай хоче експансії, збільшувати свій вплив, стати регіональним лідером. Китай – імперія, а імперія – це експансія, бо потрібні ресурси і нові сфери впливу. Бо імперія – основа виживання і повернення національної гордості. Чи може Китай зовсім не влазити в російсько-українську війну? Ні, бо якщо він хоче вижити, він має рухатися. У Китаю є концепція чотирьох ліній островів, які вони хочуть контролювати. Тобто він хоче розширюватися, повторити той статус, котрий був за династії Хан (династія, що правила Китаєм після падіння династії Цінь, до розпаду імперії на три царства. Ця династія керувалася імператорами з роду Лю, першим з яких був Гао-цзу). Правління цієї династії було 2 тис. років тому і тривало понад 400 років. Це були часи імперії, яка мала вплив на південь: Індонезія, Філіппіни, Індокитай. Згадайте, чому Китай воював із В’єтнамом, чому проводив свою «спеціальну військову операцію»? Це не тому, що він хотів захопити територію В’єтнаму (війна між Китаєм і В’єтнамом у 1979 р. тривала місяць). Війна мала три причини: регіональний контроль і об’єднання національної еліти навколо Ден Сяопіна, стара червона інтернаціоналістська гвардія Мао остаточно втратила владні позиції; роззброєння В’єтнаму, накачаного грішми і зброєю з СРСР; бажання довести США, що Китай уже не співпрацює з СРСР. Ну і бажання показати В’єтнаму, що ви – маленька країна, знайте своє місце. До речі, ось ще одна причина, чому Сі Цзіньпін приїхав до Путіна. Він мав показати Путіну, що вірить йому у війні проти Заходу. Китай хоче, аби і Японія, і Корея повернулися у сферу його впливу. Також китайці спробують колонізувати Австралію та Нову Зеландію, як зараз вони колонізували Тибет, чи в минулому колонізували Маньчжурію.

«Китай – імперія, а імперія – це експансія, бо потрібні ресурси і нові сфери впливу»

фото з відкритих джерел

А як тоді Україні розмовляти з Китаєм? Чим зацікавити і упередити постачання ним озброєнь до Росії, або принаймні мінімізувати ризики цього?

Це складне питання, тому що так склалося, що маючи неймовірний потенціал для співпраці з Китаєм, ми дійсно примудрились просто звести на манівці усі позитивні бази потенційного співробітництва.

Тобто винні ми, а не китайці, які міркують імперськими категоріями і найшли союзника терористичну Росію, яка також намагається здійснювати експансію?

Ні. Я не кажу, що лише ми винні. Хоча підкреслю, що наша країна, нація, суспільство не має стратегії розвитку відносин з Китаєм. Є на це і об’єктивні причини. Згадайте часи Януковича, тоді Україна брала кредит, грала в ігри з Китаєм, потім не повертати кредит. Була історія з обіцянкою надати в оренду китайцям землю в Україні (у вересні 2013 році була підписана угода між Синьцзянським виробничо-будівельним корпусом і українською компанією KGS Agro Україна про надання китайській стороні 3 млн га землі в оренду на 50 років. Йшлося про сільгоспугіддя в Дніпропетровській, в Херсонській області та в Криму). Потім почався Євромайдан, зміна влади в країні і це нічим не завершилося. Потім історія з «Мотор Січ», яку нібито продали китайцям. Але виявилося, що не продали. Китайці на це дуже образилися. До того ж тривалий час не було посла України в Китаї. Певні джерела повідомляли, що Зеленський декілька разів намагався призначити посла після початку війни, налагодити контакт з Сі, але китайці весь час блокували процес.

Михайло Глуховський, «Главком»