«Веселий піп» Андрій Пінчук: Онуфрій – голий король, він зруйнував те, що будувалося 30 років
«В УПЦ МП вперто скрізь продовжують молитися за Гундяєва»
Кажуть, що Божі млини мелють повільно, але дрібно. З парламентськими млинами справа не краща – «шалений принтер» зламався, і деякі законодавчі ініціативи зависли. Зокрема, заборона діяльності церков, афільованих з державою-агресором. Тому Українська православна церква (та сама, до назви якої цілком правильно додавати слова «Московського патріархату») все ще функціонує. Сама ж УПЦ (МП) стверджує, що вона – більше не «МП», але це не так.
27 травня 2022 року Собор УПЦ засудив російську агресію проти України, але не розірвав зв’язків із Москвою. Так, принаймні, вважає очільник ПЦУ митрополит Епіфаній: на його переконання, УПЦ залишилася у єдності із Російської православною церквою. Аналогічної думки і Київський окружний адміністративний суд. Він, як повідомляв «Главком», розглянув позов УПЦ МП до Мінкульту, яким церква оскаржувала наказ міністерства внести зміни до статуту і закріпити канонічний зв’язок із російською церквою. Їй, мовляв, нема що змінювати, адже її зв'язок з РПЦ відсутній. Феміда визнала, що це не так.
Отож, доведено і фактично, і рішенням суду: УПЦ – це дітище Москви. Хоча є нюанси. Не всі священники та миряни цієї церкви – русофіли. Серед них є орієнтовані на Україну люди, які щиро засуджують Путіна, Гундяєва (чи то пак патріарха Кирила) та їхні злочини. У колі проукраїнських отців УПЦ МП перебуває і співрозмовник «Главкому», отець Андрій Пінчук, настоятель храму в селі Волоське на Дніпропетровщині. Чому парафія Пінчука не здійснила перехід до ПЦУ? Звісно, це питання ми поставили нашому візаві. Але спойлера не буде – відповідь у тексті.
Додамо, що за рішенням предстоятеля УПЦ МП митрополита Онуфрія Пінчука звільнили з посади настоятеля храму і заборонили його у служінні. На його місце вже призначили іншу людину – про це у своєму телеграм-каналі «Веселий піп» написав сам Пінчук. Формально причиною для заборони у служінні стали, як зазначили в УПЦ МП, «деструктивні і неканонічні дії». Але фактично старт репресіям дало звернення священика до Собору предстоятелів стародавніх східних церков з тим, аби віддати російського патріарха Кирила під церковний трибунал. Так вважає сам Пінчук, далі – його пряма мова.
Пане Андрію, за рішенням предстоятеля митрополита Онуфрія вас звільнено з посади настоятеля храму Архистратига Михаїла і заборонено у служінні. Це рішення може бути оскаржене?
Технічно тут нічого оскаржувати, бо є певний протокол того, як можуть заборонити у служінні. Зняти мене з парафії могли, а заборонити у служінні – ні. Для цього митрополиту Онуфрію треба було подати позов до церковного суду першої інстанції – єпархіального. Цей суд мав розглянути справу і запропонувати накласти якесь обмеження, в тому числі – заборону.
Після цього митрополит Іриней (від 1993 року керує Дніпропетровською єпархією – «Главком») мав таке рішення затвердити. Я особисто зауважив митрополиту Іринею, що він особисто проголосував за те, аби церковний суд працював саме так і не інакше. На це він відповів, що його примушують. Тому рішення щодо мене є незаконним і по суті, і за формою. Бо інакше мало бути по пунктах перераховане те, як я порушив церковне законодавство.
Додам, що рішення відносно мене можна було б оскаржити в церковному суді вищої інстанції. Але Вищий загальноцерковний суд УПЦ (МП) не працює і не розглядає жодних справ. Він існує тільки на папері. Це – бутафорська декорація.
У сенсі? Він де-факто не створений?
Нема суддів, нема засідань, нема місця засідань, документообігу, нема нічого… Все існує тільки на папері. Але ж так само на папері записано, у який спосіб може бути засуджений священник. І це – зовсім не те, що вони зробили. Вони просто «пошли по беспределу».
Але на ваше місце призначений інший священник?
Так. Він з нашої парафії, і його призначили настоятелем.
Тобто ви в храмі Архистратига Михаїла служити не можете?
Я можу в цьому храмі молитися, але не можу служити.
Якщо оскаржувати рішення ніде, то які ваші подальші дії?
Я консультуюсь з церковними юристами, архієреями, іншими священниками тощо. Шукаю варіант, який унеможливити розгон парафії, бо парафія мене підтримує, а я впевнений, що завдання на її розгон поставлене. Маю на увазі – її проукраїнської частини.
Парафія, напевно, може своє слово сказати на ваш захист?
Парафія загальними зборами може постановити, що рішення митрополита Іринея – це фікція, бо воно не відповідає церковним правилам і канонам. Вона може його відмовитись виконувати – аж доки рішення митрополита не набудуть законності. Саме це зараз обговорюється парафіянами. Я казав митрополиту Іринею: не підставляйте себе, хочете заборонити – зробіть все правильно.
А правильно – це як?
Треба створити єпархіальний суд, бо у нас він митрополитом Іринеєм так і не створений. Потім передати туди мою справу, і хай суд розглядає. Митрополит Іриней мене вислухав, але вирішив мої слова не брати до уваги, бо на нього тиснуть з Києва.
«Митрополит Онуфрій вважає, що він єдиний, хто правий, решті ж належить мовчати та молитися»
Тисне митрополит Онуфрій? Тоді, очевидно, вас покарано не за «деструктивні і неканонічні дії», а за те, що ви в числі інших священників звернулися до Собору предстоятелів древніх східних церков з позовом проти патріарха Кирила. Так?
Так, це перша причина. А друга – це та, що протягом року я виступаю, як вони кажуть, з нищівною критикою УПЦ. Але взагалі-то це не критика, а розмова про хвороби, які вразили УПЦ і про які керівництво УПЦ не хоче говорити.
Крім вас, проти Кирила виступили й інші священники…
Так, було 430 підписантів.
І що з ними? Їх теж покарано?
Лише двох хотіли заборонити у служінні. Щоправда, не заборонили, але санкції наклали. Одного священника хотів покарати криворізький митрополит УПЦ Єфрем, а другого – полтавський митрополит Филип. Проте зараз ці священники продовжують служити.
Давайте про Собор, який мав би покарати Кирила. Це той самий орган, який востаннє виносив рішення у 1666-му щодо московського патріарха Никона?
Ні. Тут ми говоримо про «суд п’ятьох», «суд Пентархії» (традиція, за якою деякі рішення православної церкви приймаються на основі консенсусу п’яти основних патріарших кафедр Римської імперії: Константинополя, Олександрії, Антіохії, Єрусалима та Кіпру – «Главком»).
Цей суд збирається, не так часто, але й не так рідко, аби вести відлік від 1666-го. Дійсно, 350 років тому він зібрався у справі патріарха московського, і відправив Никона на довічне каяття у монастир і позбавив його патріаршого престолу. Тобто прецедент був. І суд може зібратися, засудити Кирила і зняти його з патріаршого престолу.
У теорії.
На практиці теж. Інша річ, що Кирило не стане підкорюватися рішенню суду.
Певна річ. Не піде ж він у монастир.
Безперечно. Ми ж вже переконалися у тому, що він – людина невіруюча, і йому на все плювати.
Так а для чого тоді ви це затіяли?
Я не міг не зреагувати, це по-перше. По-друге, я переконаний у тому, що рано чи пізно цей суд відбудеться. Все може довго тягнутися, бо церква реагує повільно, але я впевнений, що суд відбудеться, і Кирила позбавлять престолу.
Зацитую ваше звернення. Рік тому в ньому було сказано, що «вже в перший день війни Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Онуфрій засудив агресію Російської Федерації проти України та звернувся до президента Росії В. В. Путіна з закликом припинити війну»… Тепер, після санкцій Онуфрія, застосованих щодо вас, ви переглянули ставлення до нього і його, так би мовити, миротворчої ролі?
Він засудив агресію – це факт. І зробив це ще тоді, коли було невідомо, як розвиватимуться події. Він набрався сміливості і про це публічно сказав. Але коли перед ним як перед очільником церкви постав вибір – залишити статус кво, тобто «порвати з московською патріархією, але не так, щоб дуже», або ж порвати повністю і взяти курс на єдність з ПЦУ, Константинополем тощо – то він не обрав другий варіант, а обрав перший.
Саме через це і забороняють проукраїнських священників, адже вони мають свою позицію. Але водночас не забороняють колаборантів, розумієте…
Усе-таки не розумію, яким є ваше ставлення до Онуфрія?
Мені його шкода.
Чому?
Бо я вважаю, що він такий собі голий король. Йому кажуть, що він – святий старець, духоносний вождь, і не бачить того, шо він – голий король. Бо своєю бездіяльністю він зруйнував те, що вибудовувалося 30 років в УПЦ. У нього – профдеформація, назвемо це так. Він нікого не бачить і нікого не чує. Вважає, що він єдиний, хто правий, решті ж належить мовчати та молитися.
Я був оптимістом, вважав, що в Синоді сидять розумні архієреї, які думають не про Путіна і про Гундяєва, а про церкву та Україну
Поговоримо про 27 травня 2022 року. У цей день Собор УПЦ МП, зібраний у Феофанії, заявив про «розрив з Москвою». Що змінилося з того часу? Зокрема, чи були внесені зміни до статуту церкви?
Зміни були проголосовані, але не були оприлюднені. Це по-перше. А по-друге, церква так і не позбулася свого промосковського фундаменту. Це проявляється, зокрема, у тому, що на парафіях досі виправдовують війну: тобто «не все так однозначно», «мы, три братские народа, должно жить в мире» – це те, що я особисто чув.
Плюс поминання патріарха Кирила, яке присутнє скрізь, бо я можу назвати тільки одну єпархію, де це відсутнє повністю. В інший єпархіях парафії досі поминають – десь десять парафій, десять тридцять, а десь й сто… Там вперто продовжують молитися за Гундяєва.
Плюс, синодом УПЦ так і не були покарані колаборанти: ізюмський митрополит Єлисей, луганський митрополит Пантелеймон, ровеньківський архієпископ Аркадій, тульчинський митрополит Іонафан, черкаський митрополит Феодосій, колишній кіровоградський митрополит Іосаф,– йому вже й вирок винесли, але церковним судом не покарали. Взагалі нікого не покарали. Всіх їх захищає Синод УПЦ.
До слова, у грудні було засідання Синоду, де митрополит черкаський Феодосій наполягав на тому, що УПЦ має терміново поглибити спілкування з патріархом Кирилом, бо «мы – один народ». Тобто це нікуди не ділося.
А тому складається враження, що отой Собор у Феофанії, який ви згадали, це не більше ніж подачка суспільству. На відчіпного – нате вам, ми тут щось прийняли, тільки відчепиться…
За моєю інформацією, Вадим Новинський говорив, що не було б насправді ніякого собору в Феофанії і що це винятково моя вина, бо якби я не опублікував своє звернення і його не підписала би така кількість священників, то УПЦ і досі була б у міцній єдності з російською церквою.
Власне, опублікували би ви своє звернення чи ні, а 19 травня Київський окружний адміністративний суд визнав приналежність УПЦ до складу Російської православної церкви. Так що дійсно ніякого розриву з Москвою не сталося… Але питання ось про що. Коли у 2022-му УПЦ проводила свій собор, як вона вбачала свій подальший статус, якщо не йшлося про підпорядкування ані Москві, ані Константинополю? Вона не є автокефальною і не є автономною. Тоді яка це церква?
Особисто я сподівався на те, що УПЦ проголосить про повний розрив з Московським патріархатом, скасує своє рішення про відмову від спілкування з Константинополем і відразу після Собору розпочне перемовини з ПЦУ. У такий спосіб УПЦ могла би долучитися до проєкту створення єдиної помісної церкви. Але нічого цього не сталося.
Тобто ви не проти зближення з ПЦУ?
Я – обома руками «за».
Але ви є критиком ПЦУ. «Я бачу таке ж небажання у керівництва ПЦУ щодо створення єдиної церкви» – це ж ваші слова?
Так. Мені здається, що керівництво ПЦУ мало докласти зусиль до того, що переходи парафій з однієї юрисдикції в іншу не поєднувалися з моментами насилля.
Наприклад?
Є парафії, які збираються, голосують та переходять в ПЦУ зі своїм священником чи без нього. І їхній вибір треба поважати. Але є й такі парафії, які не голосують, а голосують замість них люди з місцевої територіальної громади. З точки зору законодавства, це не зовсім вірно, бо громада – це не парафія. Адже записано, що рішення ухвалюють саме члени парафії, які беруть участь у релігійному житті і утримують парафію. А коли замість них вирішують ті, хто не має відношення до парафії, то це, м’яко кажучи, не зовсім демократично і соборно.
А буває і так, що всі ці процеси супроводжуються сутичками та бійками, тому, як мені видається, керівництво обох церков мало б запобігати такого роду ексцесам.
Бійки – це прикро, та чому ви у своїй парафії самі не підняли питання переходу до ПЦУ, якщо вам ідея імпонує і ви обома руками «за»?
Я – за створення єдиної помісної церкви, але моя мрія полягає у тому, щоб рух назустріч відбувався з боку всієї УПЦ, а не з боку окремих парафій. Це має бути вибір всієї церкви.
Задовго доведеться чекати, доки усі парафії виявлять бажання переходити до ПЦУ.
Тут питання не в парафіях. Я був оптимістом і вважав, що в Синоді сидять розумні архієреї, які думають не про Путіна і про Гундяєва, а про церкву та Україну. Я помилявся.
«Уже зараз на Волині є двадцять парафій, які перейшли на катакомбний стан»
Поясніть ще таку річ. Не так давно священнослужителі УПЦ звернулися до Вселенського патріархату з проханням про надання своїм парафіям особливого статусу ставропігії або тимчасового екзархату на перехідний період у кілька років. Що це означає?
Це була ініціатива певної кількості парафій, які підписали відповідне звернення. Це не моя ініціатива. Мені невідомо, чи вже відправили цей документ до Константинополя, чи він досі на стадії підписання.
Але суто технічно – про що тут мова? УПЦ МП готова визнати зверхність Варфоломія, аби лише не Єпіфанія?
Приблизно так. І я вважаю, що тут припустилася помилки як сама ПЦУ, так і патріарх Варфоломій. Потрібно було на самому початку війни ініціювати створення архиєпископії. Тобто прямого підпорядкування Константинополю.
Навіщо?
Аби ті парафії, котрі не готові перейти до ПЦУ, перейшли би в таку архиєпископію… Дивіться, парафія – це люди. І будь-який священник намагається зберегти своїх людей. Але що відбувається, коли частина бажає переходу до ПЦУ, а частина – не бажає? Та частина, котра не бажає, перестає ходити до церкви, відколюється. Рвуться взаємини, зв’язки, спільні роки духовного життя…
Не завжди парафія не переходить до ПЦУ, бо цього не хоче священник. Релігійна громада може мати різне ставлення до цього. І саме для таких парафій було б доброю ідеєю створення окремої архиєпископії. Це не зашкодило би ПЦУ, а лише допомогло би створенню єдиної помісної церкви.
Йдеться про таку собі буферну зону між УПЦ МП та ПЦУ?
Саме так.
Ви з кимось з ПЦУ про це говорили?
У мене немає там контактів з керівництвом. Тільки зі священниками та мирянами, але вони не впливають на політику ПЦУ. За моєю інформацією, подібне питання обговорювалось, але очільники ПЦУ свідомо не пішли на такий крок. І це, на мій погляд, було помилкою.
Ви підтримуєте законодавчу заборону церков, афільованих з Москвою?
Я на цьому наголошував постійно. Держава має більш жорстко провадити свою політику. І більш жорстко реагувати на дії УПЦ та її керівництва, коли те реалізує свої промосковські погляди. Маю на увазі поминання Кирила та всі проросійські наративи, відмову від контактів з Константинополем тощо.
Припустимо, завтра вийде законодавча заборона і УПЦ фактично не матиме права служити. Що робитимуть миряни? Збиратимуться таємно?
Так, таємно. Та вже зараз на Волині є двадцять парафій, чиє майно разом з частиною мирян перейшло до ПЦУ, а інша частина (та, яка не погодилася) разом зі священиком на приватній землі побудувала приватні храми. Вони не мають жодної реєстрації, а просто служать самі по собі. Це називається «катакомбний стан». Бачив відео з Луцьку, де «ватний» священник приймає мирян у своєму будинку за списками. Якщо ти є в списку – проходь, немає – йди лісом, бо тут приватна територія.
Прямо як католики за часів Тюдорів, коли впроваджувалося англіканство. Тільки тоді їх переслідували. А у нас? Такі збори, здається, під жодну статтю ККУ не підпадають?
Ні, бо це чиїсь приватні збори. Вони казатимуть, що просто зібралися почитати Євангеліє, а що тут такого? Та й хто туди потрапить без відповідного ордера? Це будуть закриті зібрання з фіксованим членством.
І таких парафій буде безліч…
Про справи мирські. У лютому 2022 року ви створили шелтер для переселенців. Скільки зараз переселенців у Волоському? Яка частина людей поїхала з України в Європу, а яка залишилася на Дніпропетровщині?
Дивіться, ми зробили 311 евакуаційних рейсів, якими вивезли 8420 людей. У прифронтові громади зробили 94 рейси. З нашого шелтера переправили до Польщі, Чехії, Литви, Німеччини, Австрії, Італії, Португалії та Норвегії 1960 людей.
В одному з наших шелтерів на Дніпропетровщині ми прийняли 4510 людей, в іншому – 3560. Видали переселенцям 125 тис. порцій їжі, 10 тис. гігієнічних наборів, 5 тис. наборів непродовольчих, 11 тис. продуктових наборів і 6 тис. іграшок. Все на загальну суму у 34 млн грн, загальною вагою 309 тонн.
А на нашому складі в Дніпрі прийняли 33 тис. сімей, а разом це вийшло 56,5 тис. людей, з них дітей – 38 тис. Їм видали допомогу на 65 млн грн. Роздавали і спеціальну допомогу – дитячі візочки та ванночки, самокати, дров’яні печі, автокрісла, дрова, вугілля, планшети тощо. Майже 1200 подібних замовлень ми виконали, забезпечили все, що люди просили – від тростини для інваліда до планшета.
Ви кажете «ми…», з ким ви скооперувалися?
Ми – це наш благодійний фонд «Помагаєм», засновником якого я є. Він розташовується у Дніпрі, фонду вже 13 років. Ми багато допомагали і до війни.
Тобто ви всі тисячі порцій їжі та продуктові й непродуктові набори збирали самотужки?
Ні, нам буквально на другий день повномасштабного вторгнення подзвонив один австрійський фонд, а на п’ятий – американський. Вони сказали: хлопці й дівчата, ми хочемо вас підтримати. Але я не можу сказати, що ми цілеспрямовано шукаємо донорів. Люди, які хочуть допомагати, знаходяться і самі.
Колись ви працювали старостою Волоського. Скільки років ви перебували на цій посаді?
Чотири з половиною роки, і вже два роки як я не староста. Ми були в числі перших 15 українських громад, які стали ОТГ – об’єднаними територіальними громадами. Я там запроваджував перші реформи з децентралізації – стосовно сміття, води тощо. Наприклад, нашу «водну» реформу агенція швейцарського уряду визнала найкращою в Україні для сільської місцевості. Була ще шкільна реформа, реформа благоустрою та туристична реформа. Цим я й займався чотири роки. Ну і служив у церкві…
Чому перестали бути старостою?
Бо все зробив, що міг зробити староста. Далі треба було або балотуватися на голову громади, або займатися чимось іншим.
Колись ви сказали, що церква «дуже повільна» і їй треба тисячу років, аби почати змінюватися. Ваш Телеграм-канал «Веселий піп» – це спроба пришвидшити зміни і наблизити церкву до сучасних реалій?
Ні, це спроба вибудовувати чесний діалог про церковні проблеми. А от його наслідком якраз і може стати наближення церкви до сучасних реалій.
На Росії так: «простите, благословите, дайте нам еще говна, мы поедим»
На каналі ви виставляєте і негативні (або, скажімо так – критичні) дописи щодо вас. Це ви робите тому, що…
… Вони мене тішать.
Ну так, ви ж – веселий піп, тому й тішать. Меми з Онуфрієм – з цієї ж серії?
Це для того, аби вони звикали: ніхто не стане мовчати, доки вони будуть прикриватися церквою.
Ви самі ведете цей канал?
Я і ще вісім священиків. Пишемо по черзі, а більшість постів ставлю я.
Тобто насправді веселих попів аж дев’ятеро?
Так, це наша когорта, яка дратує московське керівництво УПЦ.
А решта ваших «колег»?
Зітхають і кажуть: от якби я так міг…
А від мирян який фідбек? Кажуть вам: батюшко, прочитав ваш останній пост і поставив вам лайк?
Ні, я з мирянами Телеграм не обговорюю. Нам на парафії є про що поговорити. Справ багато. От готуємося до будівництва нового храму. Хочемо візантійські співи ввести. Одним словом, «Веселий піп» – це таке позакласне читання. Хто хоче – той читає.
Тепер візантійські співи та новий храм опиняться на паузі? До вашого храму зайде інший священник.
Ще ніхто нікуди не зайшов, і невідомо, як все складеться. Парафія має висловитися. Недавно, приміром, були загальні збори про користування українською мовою, про перехід на новий календар. У нас і дебати бувають, ми можемо затято сперечатися.
Я дуже намагаюся створити і підтримувати такий соборний дух, який був притаманний християнській церкві від початку її творення. Щоб не було такого, що піп сказав дурість, а миряни йому – «благословіть робити вашу дурість». Ні, у нас не так. У нас всі почуті, а я не збираюся повторювати у себе на парафії помилки, яке робить керівництво на загальноцерковному рівні.
Що ж, як то кажуть: дай Бог. У «Старосвітських батюшках та матушках» Нечуя-Левицького громада відстояла того священника, якого обрала собі сама, а присланого «згори» змусила забратися геть. І якщо таке діялося у 1820 роках, то й у 2023-му має спрацювати. Не може ж через 200 років бути регрес, а не прогрес…
Так, бо це Україна. «На Росії» – де «простите, благословите, дайте нам еще говна, мы поедим» – про таке й мріяти не можуть.
Наталія Лебідь, для Главкома
Читайте також:
- Митрополит УПЦ (МП) із Буковини отримав підозру: деталі справи
- УПЦ МП – підрозділ російської церкви. Рішення суду публікується вперше
- УПЦ МП покарала священника, який вимагав міжнародного трибуналу для Кирила
- «Геть від Москви». Московська церква в Україні почала нову кампанію зі свого відбілювання
- ПЦУ скептично прокоментувала рішення Собору УПЦ МП: «Із великої хмари – малий дощ»
Коментарі — 0