Баскетболіст збірної України Андрій Войналович: Сімейний бізнес ні до чого не доведе, тому пішов своєю стежкою
Реклама
Андрій Войналовчи в інтерв'ю «Главкому» поділився своїми думками про кар'єру на клубному рівні та матчі за збірну України з баскетболу
Андрій Войналович уже багато років залишається важливою частиною національної баскетбольної чоловічої команди. Саме він був одним із тих гравців, які допомогли українцям достроково гарантувати вихід до другого етапу відбору на Чемпіонат світу 2027.
Напередодні заключного матчу першого етапу кваліфікації проти Данії «Главкому» вдалося поспілкуватися з гравцем. Він пригадав найяскравіші роки в українській Суперлізі, розповів про переїзд за кордон, нездійснену мрію потрапити до НБА та оцінив нинішній рівень українського чемпіонату.
«Один із головних моментів у моєму житті – коли батьки повели мене на баскетбольний матч»
У вас дуже відомі батьки. Мама – бронзова призерка Олімпійських ігор 2004 гандболістка Олена Цигиця. Батько Валерій Войналович є гандбольним тренером. Чому в такій сім'ї ви обрали баскетбол, а не гандбол?
Я все життя вважав, що сімейний бізнес ні до чого не доведе, тому пішов своєю стежкою. Але думаю, що одним із головних моментів у моєму житті було те, коли батьки повели мене на баскетбольний матч. Тоді вони грали та тренувалися у Кривому Розі. На той час «Кривбас» грав проти «Черкас». Їм запропонували квитки, вони взяли мене з собою, ми поїхали туди, і мені сподобався баскетбол. Я почав потроху ним займатися, і це дало результат.
Чи були батьки вибагливі до вашої спортивної кар'єри, або ж вони по собі розуміли, що це дуже складно?
Вони були тієї думки, що який шлях я не виберу, це залежить від мене. Вони казали мені, що спорт – це нелегко, що доведеться багато чим пожертвувати. Але мене це не лякало. Я якось втягнувся, і вони ніколи не лізли до мене. На всьому, що я сам вирішив, я і побудував свою кар'єру.
Реклама. 21+
GGBET є титульним спонсором Федерації баскетболу України та збірної України. Кожен матч національної збірної – це подія, яку разом переживають мільйони українських уболівальників. Букмекерський бренд GGBET створений для тих, хто цінує реальні емоції та цінує унікальний ігровий досвід. Підтримуй Збірну України разом із GGBET!
«Я тільки чекаю можливості повернутися»
Перейдемо до важливої сторінки вашої кар'єри – матчів в українській Суперлізі. Ви багато сезонів грали в національному чемпіонаті і досить успішно виступали, отримували багато відзнак. З яким клубом у вас пов'язано найбільше спогадів?
Найперше, що я можу згадати, – це «Хімік», який багато чого мене навчив і дав цілі у житті. В принципі, це був перший серйозний крок у моїй кар'єрі.
А останнім вашим клубом в Україні на цей момент був «Прометей». Після цього ви переїхали за кордон. Чим було спричинене це рішення?
Тоді почалися проблеми з «Прометеєм». Щоб не втрачати сезон я перейшов в оренду до польського «Шленська».
Загалом, як ви оцінюєте нинішню Суперлігу? Чи дивитесь ви її?
Рівень, звісно, не такий, який був перед війною. Але мені подобається, що Федерація баскетболу України намагається підтримувати гравців, давати їм шанс грати. Я вірю, що з кожним роком буде все більше успішних сезонів.
Чи є у вас думки в майбутньому повернутися в Україну і зіграти за якийсь наш клуб?
Звісно, я цього хочу. Я тільки чекаю можливості повернутися, пограти на рідних майданчиках у всіх можливих містах і надихнутися цією домашньою атмосферою.
«Збірна України – це команда, де кожен може допомогти»
Ви згадали «Хімік», де отримали звання найкращого молодого гравця Суперліги. Уже тоді почалися розмови про драфт НБА, який, звичайно, є мрією для багатьох гравців. Як загалом проходить ця процедура?
Вона починається з того, що ти офіційно подаєш заявку до НБА. Адміністрація починає шукати всі варіанти, де ти грав, відео та іншу інформацію. Буває таке, що агенти можуть приїжджати на гру, але в той момент мені трохи не пощастило. Тоді був рік пандемії Covid-19, і я ухвалив рішення, що краще залишуся в Україні, займатимуся та розвиватимуся вже як професійний гравець у «Хіміку».
Тобто саме пандемія стала причиною того, що ви зняли свою кандидатуру, так?
Так.
Важко було відмовлятися? Бо це міг бути великий крок у вашій кар'єрі.
Звісно, важко. Мені здається, кожен юнак, кожен, хто живе баскетболом, прагне потрапити туди. Але я людина, яка сприймає факти та реальність того часу. Тому було сумно, але я пішов далі.
Тепер, звичайно, не можемо не згадати про збірну України. Ви грали за багато різних збірних України: і юніорських, і молодіжних. Чим для вас найбільше відрізняються ігри на молодіжному рівні і на дорослому, окрім, звичайно, рівня суперників?
Як би банально це не звучало, але юнацький баскетбол – це юнацький баскетбол, а національна збірна – це зовсім інший рівень. Тут грають зірки міжнародного класу: з НБА, Євроліги та інших топових чемпіонатів. Тому дуже багато відмінностей: більше деталей, дрібних моментів і загалом більш фізичний баскетбол.
Якщо в минулому відборі на Чемпіонат світу ви тільки поступово заходили в цю команду, то зараз ми вже фактично можемо сказати, що не уявляємо збірну без Андрія Войналовича. Чи усвідомлюєте ви самі це?
Так, звісно. Я вважаю, що лідери є лідерами, але в нас команда, де кожен може допомогти. Все залежить від матчу. Я вважаю, що кожен гравець у нашій команді дуже добре проявляє себе і дуже допомагає, особливо зараз, коли в нас не так багато ресурсів.
Зовсім нещодавно ви провели один зі своїх найкращих поєдинків. Це було в Ов'єдо проти збірної Іспанії, тоді ви набрали 12 очок, і були одним із найкращих наших бомбардирів. Що тоді в тому матчі для вас склалося?
Мені дуже сподобалась атмосфера в залі. Майже половина залу – це були люди з України, які живуть в Іспанії. Був повний солдаут, і це надихнуло мене, дало набагато більше енергії та запалу.
«Хочеться зіграти на Чемпіонаті світу самому, особливо після того, як ми не пройшли на Євробаскет»
Збірна України з баскетболу лише одного разу грала на Чемпіонаті світу з баскетболу – у 2014 році. Чи дивилися той турнір і які у вас із ним спогади?
Звісно, дивився. Особливо запам'ятав матч проти США. На жаль, уже багато хлопців із того складу завершили кар'єру і не є в команді. Багато хто став тренером. Тепер мені хочеться зіграти там самому, особливо після того, як ми не пройшли на Євробаскет.
Якщо можна було б когось одного з того складу поставити в цю команду, кого б ви вибрали для себе?
Дуже важке питання. Команда – це коли п'ять гравців на майданчику грають як один. Тому кожен, хто був тоді в команді, хто проводив час на майданчику, віддав усе, що міг.
«Азербайджанці – дуже щирі та гостинні люди»
Ви цей сезон грали в азербайджанському «Сабаху». Як на вас вийшли представники цієї команди?
Зі мною зв'язався спортивний директор клубу «Сабах» після закінчення сезону в «Шленську», і ми почали розмовляти. Вони говорили, що були зацікавлені мною та ще одним гравцем, який тоді грав зі мною. Ми їм сподобалися, і вони запропонували контракт. Але зараз контракт уже закінчився, тобто я в пошуках нової команди.
В Азербайджані у спорті така політика, що вони люблять «дорого-багато». Чи відчували ви на собі це в клубі?
Так, тому що майже в кожній команді в Азербайджані є шість-сім легіонерів. І я скажу, що з кожним роком вони збільшують бюджети. Більше того, ці бюджетні гроші йдуть від країни. Вони зацікавлені в розвитку своїх видів спорту. Тому, на мою думку, навіть якщо вони купують багато американців, це на благо країни, щоб розвивати і місцевих гравців, і чемпіонат загалом.
Як загалом вам працювалося в цій команді з тренером та гравцями?
Це було одне задоволення. У команді були дуже приємні хлопці. Місцеві гравці – дуже чемні та приємні по духу. Я скажу, що азербайджанці дуже щирі та гостинні люди. Вони були раді мені, показали все, що можна: кухню, культуру, місця – все-все-все.
Ви вже завершили виступати за цю команду. Чи є вже ідеї, куди буде перехід?
Поки що я почекаю.
Ілля Мандебура, «Главком»
Коментарі — 0