Лев Гудков: За чотири роки ядро прибічників Путіна в Росії скоротилося удвічі

інтерв'ю
Лев Гудков: Росіяни спокійно сприймуть війну з Україною лише в одному випадку &ndash; якщо українська армія виявиться слабкою<b></b> - Лев Гудков: За чотири роки ядро прибічників Путіна в Росії скоротилося удвічі

Лев Гудков: Росіяни спокійно сприймуть війну з Україною лише в одному випадку – якщо українська армія виявиться слабкою

фото з відкритих джерел

«40% росіян бояться війни і цей показник зростає»

Якби вибори президента Росії відбулися минулої неділі, за Володимира Путіна віддали би свої голоси усього 32% російських виборців. Такі, на перший погляд, сенсаційні результати соцдосліджень днями опублікував російський соціологічний «Лвада-Центр». Невже росіяни розчарувалися у улюбленому диктаторі і готові до змін, чи вийдуть люди на протести і якою буде реакція громадян країни-агресорки у разі повномасштабної війни між Україною і Росією?

Про це «Главком» поговорив із Левом Гудковим, науковим керівником найавторитетнішого російського соціологічного «Левада-Центру», на який путінська влада п’ять років тому навісила ярлик «іноземного агента».

«Політичне поле випалено. Жодного впливового опозиційного політика не залишилося»

Результати останнього опитування «Левади-Центру» кажуть, що сьогодні за Путіна віддали б голоси 32% громадян. Це що набагато менше, ніж у 2014 році (49%) після окупації Криму чи в 2018-му, коли за Путіна були готові проголосувати майже 60% серед усіх виборців. Які причини падіння популярності Путіна? Росіян уже не гріє «Кримнаш»?

Ефект дуже сильної пропаганди вже зійшов, хоча наслідки залишаться, мабуть, надовго. Але це вже зараз не дуже впливає на ставлення до Путіна.

Набагато важливіші речі – це внутрішня політика, а тут ситуація суттєво погіршується. 32% – це серед усіх, хто має право голосувати. Якщо подивитися на тих, хто точно планує брати участь у виборах, то це в основному пропутінська частина населення, категорія, яка залежна від держави. Завдяки ним Путін отримав би 49% голосів сьогодні. Враховуючи механізми проведення виборів та ресурси фальсифікації та маніпуляції, можна зробити висновок: у нього зберігається доволі значний ресурс.

Хоча, звісно, ядро прибічників дуже помітно розмивається. Якщо подивитися з осені 2017 року, то воно скоротилося удвічі.


Результати опитування «Левада-Центру», проведені наприкінці листопада – на початку грудня. У порівнянні з квітневим рейтингом президент Росії Володимир Путін втратив 8%

Результати опитування «Левада-Центру», проведені наприкінці листопада – на початку грудня. У порівнянні з квітневим рейтингом президент Росії Володимир Путін втратив 8%

Але водночас третина серед усіх опитаних соціологами не змогли назвати жодного іншого прізвища як свого кандидата на виборах. Це свідчить про зростання протестних настроїв?

Це свідчить, що політичне поле випалено. Практично жодного скільки-небудь впливового політика (опозиційного) не залишилося у публічному полі. Вони видавлені чи видалені. Фонд Навального розгромлений, його лідера посадили до в’язниці. Навальний сам сидить, Лев Шлосберг і Дмитро Гудков не допущені до виборів. До того ж Дмитро Гудков був змушений виїхати за кордон.

Ані з боку комуністів, ані з інших боків впливових незалежних політиків не залишилося. От люди це і беруть до уваги. Саме тому Путін залишається умовно безальтернативним. Це штучная ситуація, характерна якраз для таких репресивних режимів, як у Росії. Втома, роздратування, незадоволення потроху накопичуються. Але все це стримується усвідомленням, що зробити нічого не можливо, безсиллям та відстороненням від політики. Що теж ефект дуже послідовної маніпуляції суспільною думкою.

Опитування показують підтримку Олексія Навального між 1-2%. Після арешту виборці про нього забули?

Ні, вони доволі тверезо оцінюють ситуацію. А саме те, що Навальний позбувся будь-яких можливостей брати участь у політичній діяльності. Тому він не розглядається як реально діюча політична фігура.

«У росіян страх перед репресіями»

Колишній депутат Держдуми РФ Дмитро Гудков одразу після свого вимушеного від’їзду з Росії в інтерв’ю «Главкому» порівняв закручування «гайок» у Росії і Білорусі. На його думку, те, що відбувалось у Білорусі, скоро «наздожене» Росію, зокрема протести. Наскільки висока ймовірність того, що у висловленні невдоволення росіяни з кухні вийдуть на вулицю?

Років вісім або 10 тому Олег Манаєв, директор Незалежного інституту соціально-економічних і політичних досліджень Білорусі, мені говорив, що через п’ять-сім років у вас буде, як у Білорусі. Тобто він казав, що у нас в Росії так буде. Я йому тоді не повірив і в цілому думав, що Росія все ж таки набагато більша та різноманітніша. Але зараз все ж слід погодитися з цією думкою.

Ще не повністю, але Росія таки пішла шляхом Білорусі. На жорсткість репресій в Росії в останні роки явно вплинули білоруські події. І Кремль прийняв рішення, судячи з усього, не допустити навіть найменшу вірогідність масових протестів.

Ми, соціологи, фіксуємо, що невдоволення зростає, але готовність до активної діяльності, участі в протестах, виходу на вулицю, знижується. Страх перед масовими репресіями, перед свавіллям влади, практично зріс удвічі за останні півтора року.

Які верстви найбільш невдоволені ситуацією в країні?

Не думаю, що в Росії можливі найближчим часом масові протести. Причин декілька. По-перше, попри зниження, і дуже чуттєве, рівня життя, втрату реальних доходів, все ж таки є ще у людей деякі ресурси. Невдоволення концентрується у двох соціальних середовищах:

  • серед найбільш забезпечених, передусім в мегаполісах, у Москві, перш за все. В столиці дуже різко відчувається зниження доходів, заробітків;
  • у депресивному середовищі – малих містах. Але якщо у великих містах все добре з комунікацією, то у найменших містах повністю відсутні будь-які форми самоорганізації, комунікації. Тому це незадоволення, роздратування, злоба, я би навіть сказав, носить аморфний характер.

У Москві потенціал самоорганізації вище, але тут і сильніше діє репресивна машина.

Ми фіксуємо зростання опортунізму і готовності до пасивних дій. Тобто або перетерпіти все, або жити своїм приватним життям. У будь-якому випадку, якби всі незадоволені хоча б взяли участь у голосуванні, це була би зовсім інша картина.

Я маю на увазі як голосування за поправки до Конституції, які давали неймовірні повноваження президенту, так і голосування на парламентських виборах. Трохи більше половини незадоволених – це ті, хто вважає, що результат виборів передбачуваний, сфальшований, не брали у них участь. Це надзвичайно важливий фактор. Адже зневіра у свої сили, зневіра у своїх можливостях паралізує та веде до того, що психоаналітики називають вивченою безпорадністю.

«У росіян зростає позитивне ставлення до НАТО і України»

Останніми місяцами на російських федеральних телеканалах йде черговий сплеск нагнітання негативного ставлення і до України, і до НАТО, яке «наближається до кордонів Росії». Чи бояться росіяни війни і чи братимуть у ній участь, якщо почнуться повномасштабні бойові дії?

Бояться. Є страх перед війною з Україною та Заходом бо це взаємопов’язані речі. Цей страх дуже високий і він росте. За останні два роки кількість людей, які бояться, виросла вдвічі. Іншими словами, війни бояться понад 40% опитаних. І це один з факторів незадоволення путінською зовнішньою політикою.

При цьому я повинен сказати, що мобілізуючий ефект антиукраїнської пропаганди слабшає. Пояснити це можна тим, що люди втомилися від конфронтації, не бачать у ній сенсу. На фоні погіршення матеріального становища, деградації медицини, пандемії, всі ці зовнішньополітичні ігри зовсім авантюристичні, шантажні, викликають доволі широке незадоволення та роздратування у людей.

Замість того, щоби займатися внутрішніми проблемами, йдуть мілітаристські, геополітичні ігри. Люди також втомилися від конфронтації із Заходом. Тому всупереч посиленню пропаганди, яка й так безперервно продовжується, зростає деяке позитивне ставлення до країн заходу, НАТО і до України. І до самих українців ставлення відновилося майже до рівня 2010-х років. А от щодо української влади, Зеленського зберігається високий рівень негативного ставлення. Ось тут пропаганда «допомогла».

Приблизно половина росіян негативно ставиться до держави Україна. Яка природа цього негативу і який тренд у цього явища?

Якщо брати опитування за кінець листопада – початок грудня цього року, то на питання про ставлення до України 45% сказали, що добре і дуже добре, а 43% – погано. Баланс не стійкий, звісно, трохи більше позитиву. Тим не менше у порівнянні з тим, що було рік тому, тенденція у позитивний бік простежується.

Серед опитаних домінує думка, що Росія і Україна повинні бути незалежними, дружніми державами з відкритими кордонами, без віз та митниць. Це дещо ідеалістичне уявлення, бо сьогодні це мало реально, але тим не менше, це показує прагнення людей. Так відповідали 51% опитаних. Про те, що відносини з Україною мають бути такими ж, як і з іншими країнами, із закритими кордонами, митницями, візами, висловилися 24%. 18% опитаних притримуються радянських уявлень що Росія та Україна повинні бути об’єднані в єдину державу.

На основі отриманої інформації, чи можуть соціологм спрогнозувати поведінку росіян у разі повномасштабного збройного конфлікту між Росією і Україною?

Я думаю, це викличе негативну реакцію щодо Путіна, хоча не відразу. Буде наростати роздратування, невдоволення та осудження. Все ж це гіпотетична ситуація… Логіка ескалації може мати власні детермінанти, ескалацію не можна виключати. Реакція населення залежатиме від того, який буде хід воєнних дій.

Якщо українська армія виявиться слабкою та не витримає цієї агресії, це буде сприйматися більш спокійно. Хоча все одно будуть невдоволення, але вони особливих протестів не викличуть. Натомість якщо ця війна виявиться затяжною та малоуспішною, це обернеться дуже сильним невдоволенням.

«Українську владу підтримують 20% росіян»

Ще до початку російської агресії соцопитування показували в Україні доволі високу популярність Путіна. А чи вивчаєте ви ставлення росіян до українських президентів? Хто з них найбільше подобається?

Ми давно так конкретно людей не запитували про це. Час від часу питали про ставлення до Порошенка, Ющенка, Зеленського. Останнє опитування з питанням про ставлення до нинішнього керівництва України, Зеленського в тому числі показало, що 20% ставиться добре, позитивно, а 67% – негативно. Серед 20% набагато більше людей з вищою освітою, жителів мегаполісів, столиці, більш інформованих та молодих людей.

Негативно ставляться інертні групи населення та люди, залежні від держави. Маю на увазі пенсіонерів, працівників держустанов, держпідприємництв. Всі вони залежні від пропаганди.

В той же час, що важливо, до українців 83% ставиться добре. Це один з найвищих показників за останній час. Негативно тільки 10%. А ще нещодавно пропаганда, як ви знаєте, твердила про переворот загрозу фашизму в Україні, тоді були зовсім інші показники.

В інтерв'ю «Главкому» п’ять років тому ви говорили, що соцдослідження у Криму суперечать поглядам «Левада-Центру». Погляди змінили? Як дізнаєтесь про те, як і чим живуть люди на окупованому півострові?

В Криму ми все ж таки стали проводити опитування, оскільки це було пов’язано (із всеросійським дослідженням). Але там опитали всього десь 20 людей. Це дуже невелика частина в пропорції до всіх. І це не репрезентативні опитування. Тому за отриманими даними не можна судити про настрої на півострові, вони ненадійні.

З 2016 року «Левада-Центр» визнано іноземним агентом. Як цей статус позначився на вашій роботі?

На технології та якості досліджень це ніяк не позначилося. Я боявся, що цей статус вплине на думку людей, що вони не захочуть відповідати на питання іноземного агента.

Але виявилося, що на цей статус звертають увагу напрочуд мала кількість людей, більшості все одно. Ми вставляли інформацію про наш статус навіть на початку анкети для того, щоб контролювати реакцію тих, хто звертає на це увагу. Але виявилося, що ця інформація впливає десь на 1-2% респондентів. У сільській місцевості проблема собак набагато серйозніша, ніж ця. Тобто інтерв’юери бояться заходити у двір, якщо там собака.

Леве Дмитровичу, чи співпрацюєте з українськими соціологами, в яких саме проєктах?

Авжеж, співпрацюємо з Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), регулярно проводимо спільні дослідження, приблизно декілька разів на рік. З ними ставимо респондентам однакові запитання про ставлення до України, про процеси, які відбуваються у вашій країні. А Київський інститут запитує українців про ставлення до Росії. І це дає можливість порівняння реакції у двох суспільствах.

Михайло Глуховський, «Главком»

Читайте також:

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies

Лев Гудков: За чотири роки ядро прибічників Путіна в Росії скоротилося удвічі