Друзі, ми ще не перемогли. Вчіться спілкуватись між собою

Ситуація, яку прошу розглядати ширше, ніж про двох конкретних людей. Один відомий політик після повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у ЗСУ. Судячи з текстів, фото і відео, які він публікував – тривалий час перебував на найгарячіших ділянках фронту.

Інший військовий, мій давній знайомий, митець і патріот, людина бездоганної репутації в наших колах, яка з найгарячіших ділянок не вилазить з 2014-го – пише про того першого, що той насправді не воює, а лише піариться. Я з ним не згодна, але в суперечку не вступаю, бо не маю доказів і, як зазвичай, не хочу ср*чів.

Трохи згодом я відвідую в лікарні пораненого побратима, одного з найближчих, були разом з 2014-го. І той, між іншим, розказує мені, що воював разом з тим колишнім політиком – минулого літа кілька місяців просиділи на передовій в одних окопах. Враження той справив на мого побратима лише позитивні. І жодних підстав не вірити побратимові я не маю.

Я це до того, що люди бувають різні. З різними поглядами і різним бекграундом. І якщо хтось, приміром, був депутатом чи працював в уряді, це ще не означає, що він боягуз.

Якщо хтось знаходить час на комунікацію в Інтернеті – це ще не означає, що крім цього, він нічого не робить. (Скоріше за все, він просто вміє комунікувати легко й швидко, і це для нього настільки важливо, що займається цим замість чогось іншого – можливо, іноді навіть замість сну чи їжі. Там, де інші просто спілкуються між собою – цей мовчки строчить щось в Інтернеті).

Якщо хтось вам з якихось причин не подобається – це ще не означає, що він не здатен на подвиг.

Агов, друзі, ми ще не перемогли. Нам є на кого звертати справедливий гнів.