Чи дійсно Єльцин зіпсував «історичний шанс» Росії?

На каналі Навального вийшов фільм, у якому команда його однодумців спробувала дати відповідь на питання, як сталося все, що сталося. Або де та коли Росія «повернула не туди».

Частина цієї відповіді є цілком слушною – все почалося задовго до того, як Путін воцарився в Кремлі.

На жаль, це максимальна глибина аналіза, на яку спромоглися автори фільму. Вона виявилася мілиною – і вони на неї безнадійно сіли.

Отже: у всьому винен Єльцин, який профукав історичний шанс та зрадив надію мільйонів росіян.

Начебто той «історичний шанс» з’явився сам по собі, потім нізвідки випірнув Єльцин, теж сам по собі, і все зіпсував. Тут росіяни прокинулися, але було пізно: Путін вже підірвав будинки, втопив у крові Чечню, вбив Навального і пішов війною на Україну. Тоді їм довелося поїхати світ за очі, сидіти та ламати голову, що воно таке було, якщо все мало бути прекрасно.

Чого немає в цієї схемі? Немає росіян. Немає Росії. Тому взагалі незрозуміло, в кого або чого з’явився «історичний шанс», який той Єльцин профукав.

І я знаю, чому їх тут немає. Бо їх насправді не було. Ані Росії, ані росіян. Вони створені Єльцином. Можливо, автори фільму про це здогадуються, тому перетворили їх на фігури замовчування.

«Історичний шанс» полягав у тому, що вони могли б не з’явитися. На жаль, нам усім не пощастило.

Все, чого хотів Єльцин – це скинути «радянську» надбудову в імперській схемі, щоб поставити в її центрі ту саму «Росію». (Водночас відібравши у колишніх республік щонайменше ядерну зброю.) Власне, це саме його початковий план спробує наразі втілити Путін. Бо з «ліберальною імперією» Чубайса якось не склалося.

Оскільки мало хто сьогодні реально пам’ятає, що тоді відбувалося, наведу декілька цитат із московських газет. Лише за один день – 3 вересня 1991 року:

«В стране с нашей политической традицией любая идеология, победив в масштабе страны, став господствующей, неизбежно приобретет фаш-ные черты… Нам нужны не сплочение вокруг Ельцина и не пляски на костях поверженного противника. Нам нужна критика данного варианта демократии, в котором идеи демократии все более подменяются идеей великой России, ельцинского царства, возникающего на обломках Союза»

«Мы выражаем особую обеспокоенность и решительно отвергаем любые политические установки, клонящиеся к заявке на преобладающую роль России в СССР, к своего рода отождествлению России и Центра. Опаснее же всего утверждения о возможных территориальных или имущественных претензиях России к соседним республикам в случае роспуска СССР.

Поэтому мы предостерегаем против малейших проявлений великодержавности, против увлечения реставраторскими целями и царистскими символами, против наметившегося отказа от принципа светского государства, в котором все свободные конфессии отделены от государственной власти, а власть – от какой-либо официальной религии.

Мы выдвигаем формулу: «Россия – единая и делимая!»

«Россия кинется отнимать у Казахстана исконные казачьи земли, у Украины – Крым, Донбасс и т.н. Новороссию, какие-то районы у Белоруссии, Татарстана и так далее. Признание существующих границ обещано только прибалтам.

Да понимает ли Борис Николаевич, что происходит? Или сверхнапряжение во время путча отняло у него разум, как у Горбачева, который, вернувшись из плена, снял с ключевых постов одних заговорщиков и назначил взамен других, точно таких же? Ведь решение Ельцина – война, война самая страшная, по национальному признаку, неслыханной жестокости, геноцид против всех лиц чужого племени, включая старух и грудных младенцев».

Інтелігенти, які писали оці пафосні стурбовані рядки, все ще думали, що «мы здесь власть», не розуміючи, що «скрипач не нужен». Справжні нові господарі країни скоро візьмуть частину з них собі в обслугу, а решту відправлять у маргінали.

А ким вони були, ці справжні нові господарі? Невже Єльцин сам-один загарбав під себе цілу імперію?

Часто-густо його шлях до влади саме так і описують – як шлях самурая-одинака.

Однак за спинами двох найпопулярніших тоді в імперському центрі «демократів», Єльцином і Собчаком, маячили полковники КДБ – Коржаков та Путін. А біля Єльцина крутився ще один, у невідомому званні. Такий собі Юмашев. Його майбутній голова адміністрації, зять і людина, яка вмовить його в 1999 році призначити наступником Путіна.

«Я хочу доложить, что группа сотрудников ФСБ, направленная в командировку для работы под прикрытием в правительство, на первом этапе со своими задачами справляется», – нібито пожартував Путін.

А може, зовсім не пожартував. Тільки він міг бути не першим.

За даними відомого радянського дисидента Сєргія Григор’янця, в уряді Єгора Гайдара було 35% вихідців із КДБ. А скільки їх посіло в усіх великих бізнесах, у керівництві компаній – не піддається підрахунку.

Щодо Єльцина, його колись помітив і дав наказ запросити до Москви ніхто інший, як Андропов. Кажуть, після того, як Єльцин виконав його наказ – знищити Будинок Іпат’єва, місце розстрілу сім’ї Романових.

А ще полковник КДБ Коржаков згадував, як після візиту Єльцина до голови КДБ Крючкова, Крючков йому наказав: «Бережи Бориса Миколайовича». І він беріг. Навіть став при ньому сірим могутнім кардиналом. Який навіть тепер дозволяє собі казати речі, які інші навіть подумати бояться: «Якби не я, Росією вже командував би Кадиров».

Справа геть не в тому, що КДБ був «всемогутній». Просто на момент 1990-1991 років у імперському центрі існувала лише одна велика група, яка мала ресурси, щоб відстоювати свої колективні інтереси. Незалежна, згуртована, з внутрішнім статутом, з круговою порукою, розподіленими повноваженнями і колективним керівництвом. Скріплена страхом можливого фізичного знищення. Ця група, окрім усього, контролювала партійний «общак».

Важко уявити, що вона не скористалася «історичним шансом».

Був такий цікавий перебіжчик, уродженець Пирятина, Анатолій Голіцин, офіцер закордонних резидентур та центрального аналітичного апарату розвідки КДБ СРСР, майор КДБ. У 1961 році він перейшов на бік США. За мотивами однієї з історій, які з ним пов’язані, Хічкок зняв фільм «Топаз» (не той, що «дай команду»).

У 1984 році він опублікував книжку «Нова брехня замість старої». Він фактично спрогнозував «перебудову», але попереджав Захід: не вірте їм та не кидайтеся до них обійматися, це розводка для лохів, розроблена КДБ стратегія! Мовляв, вони лише хочуть приспати вашу пильність, щоб вас обеззброїти, отримати ваші гроші та технології – і врешті решт домогтися світового панування. Голіцин називав це Weltoktober (Світовою Жовтневою революцією).

Точність прогнозу щодо «перебудови», яку ніхто не передбачав, була настільки вражаючою, що Голіцина дещо поплавило. Він намагався взагалі всі події пояснювати через свою гіпотезу. Але, оскільки він не зміг собі уявити відмови від комуністичної ідеології та розпаду соцтабору і згодом СРСР, його інтелектуальні витівки ставали дедалі карколомнішими, сова тріщала і лопалася, пір'я розліталося на всі боки, кружляючи і падаючи на глобус. Тому врешті решт він отримав дурну славу конспіролога.

Але сама ідея виявилася вірною.

Так, Росія «перевзулася», набула геть іншого вигляду, отримала від Заходу гроші з технологіями, і – полізла битися за світове панування.

Голіцин, крім усього, досить точно спрогнозував деякі деталі. Наприклад, союз із Китаєм та Іраном. Об’єднання Німеччини та особливі стосунки з нею. Спробу втілення проекту «Європи від Атлантики до Уралу» зі спробую розтягнути ЄС та США. Мутки з Ізраїлем із цією самою метою – відірвати його від США. Про використання діячів культури в якості інструменту політики тощо.

Ба більше, попри те, що Голіцин не зміг передбачити відмову Росії від комуністичної ідеології, він все одно вгадав навіть те, як воно називатиметься:

«Если им удастся привлечь от Большой семерки достаточные капитал и технологические инвестиции для освоения своих ресурсов, то они будут в состоянии навязать остальному миру Pax Russiana (с лат. «русский мир») XXI века, что поможет им добиться политической победы Второй Октябрьской революции (Weltoktober) над капиталистическим Западом».