Чи можна пробачати тим, хто «перевзувся»

Я, звичайно, не Станіславський, але: не-ві-рю. Бо надто добре знаю породу цих перефарбованців, які керуються лише вигодою. Проукраїнськість стала сильною й домінантною кон’юнктурою, і в неї швидко ринула вся ця безтілесна жижа. Та, котра й харківські угоди під парасольками голосувала, й руский мір заповзято будувала, а тепер оце раптом дійшло.

Поняття «політична відповідальність» у зрілих суспільствах є наріжним. У нас же перефарбовка рятує від власної причетності до катастрофи.

Гімноподібним (бо завжди на поверхні) політикам шалено пощастило з прекрасним, чудовим, усепрощальним, безпам’ятним, амнезійним, скорозабувальним народцем, який далі вчора ніц не пам’ятає. Це – подарунок, порятунок для кон’юнктурників, які спершу вели сюди за руцю окупанта, а тепер купляють машини на передову, аби хтось їх захистив від того ж окупанта.