Це не агонія. Це – холоднокровний план

План продумувався й передбачався як один із. Починався він не з замінування каховської греблі торік, а 2 роки тому з розмінування всіх підходів до стратегічного Півдня, де найбільша кількість техногенних об’єктів. І як би хто не тупцювався делікатно навколо цієї теми – вона неуникна, бо є тестом на вміння робити висновки і бачити процеси в об’ємній ретроспективі, а не лише по факту.

Війна з самого початку була диспропорційно асиметрична: ядерна країна напала на роззброєну. Це – об’єктивна фора, яку хоч якось перекривав колективний Захід. До неї додалися техногенні козирі, здобуті з окупацією Півдня.

У нас не військовий ворог, а терористичний. Його логіка – завжди піррова: кожен успіх «другої сторони» має тягнути за собою такий масштаб шкоди, який нівелює цей успіх. Так діють терористи, бо вони не воїни, а шкідники. Їх мета – звести програшну для себе війну до піррової перемоги. Логіка московсько-православного ІДІЛу: не можу перемогти – можу знищити, після мене – хоч потоп.

Гра козирями – передвістя кінця.

І початок нового виміру в війні (як сказав Олаф Шольц).

Місяць тому Королівський Інститут Міжнародних Справ (Велика Британія) оприлюднив аналітику про ефективність ядерних залякувань путіна. Наскрізною тезою йшло ось це: російські лякалочки про «неконтрольовану ескалацію» спрямовані на західну аудиторію, яка не має фізичної й об’єктивної змоги перевірити, наскільки реалістичними є ці погрози росії.

Віднині новий вимір війни полягає в тому, що всі залякування отримали докази своєї реалістичності. Якщо раніше британські аналітики метою ядерного шантажу називали «параліч, породжений страхом перед невідомістю» – то віднині невідомості вже нема: ворог узяв найвищу планку загроз і продемонстрував готовність іти на найгірші сценарії.

«Новий вимір війни» мав би передбачати нові підходи. Такі ж асиметричні. Вільнюс, 11 липня.