Гарантії безпеки без гарантій. Що не так з цими угодами?

Нові угоди про безпеку з Італією, Данією, Канадою не варто називати «гарантіями безпеки», бо вони нічого не гарантують. Вони як і попередні Угоди з Британією, Німеччиною та Францією лише закладають загальні основи співробітництва у сфері безпеки.

Конкретики на роки вперед в них мало і, якщо вона і є, то торкається переважно найближчого року війни. (Як наприклад кошти, які виділяються Німеччиною у 2024 на загальну суму понад 7 млрд євро), або взагалі минулої підтримки (такий перелік вже наданих коштів є, наприклад, в угоді з Італією)

Якби такі угоди були укладені до війни, вони безумовно були би великим успіхом української дипломатії. Але сьогодні – вони просто фіксують нинішній стан відносин з нашими західними партнерами.

Аби стати «гарантіями», в них варто закласти конкретні дії партнерів на випадок війни і миру, – конкретні дії партнерів виражені у заходах, термінах і грошах. Включно – з визначенням часових параметрів вступу до НАТО – єдиного можливого міжнародного гаранта української безпеки.

На черзі підписання аналогічної угоди із головним нашим партнером – США, і тому важливо – аби, принаймні там було більше гарантій і менше загальних слів.