Справжні гарантії безпеки для України

Справжні гарантії безпеки мають містити не лише загальні запевнення у дружбі і «право» оперативно консультуватися з гарантом у разі небезпеки, а і дуже конкретні механізми спільної оборони у разі нової війни. У випадку України та Заходу – на цьому точно треба наполягати, адже йдеться про захист спільного європейського кордону від російської навали. Оскільки ЗСУ захищають не лише Україну, а і ЄС Київ має більш ніж достатньо аргументів наполягати на зобов’язанні спільно, пліч-о-пліч спільно боронити європейські кордони у разі нової війни.

І найкраще такі взаємозобов’язання закріплюються створенням спільної інфраструктури та цілої системи оборони, в якій зацікавлені обидві сторони. Міжнародні угоди, взагалі, працюють лише тоді, коли це однаково вигідно обом сторонам, які їх підписали.

Цього підходу немає в жодному із варіантів «гарантій безпеки» (ні в німецькому, ні в британському, ні в французькому). Однак, це більш-менш можна зрозуміти, оскільки під час війни західним лідерам було би важко зобов’язатися воювати пліч-о-пліч з Україною прямо у розпал воєнних дій.

І тому другим дієвим механізмом гарантій мала би стати максимальна конкретика в угодах. Які конкретно мають бути спільні і, головне, ефективні дії підписантів у разі війни? Скільки зарезервовано коштів у щорічних бюджетах коштів «гарантів» на регулярну підтримку безпеки України?.. Цієї конкретики геть немає у британському варіанті. На це є трохи посилання у німецькому – стверджується, що у 2024 році Німеччина вирішила надати фінансові кошти на військову допомогу на загальну суму 7,1 мільярда євро. Однак незрозуміло, чи це разова допомога Берліну, чи вона надаватиметься щорічно (адже йдеться про довготривалі (10 років), а не річні «гарантії!»).

Ситуація з французькими «гарантіями» взагалі незрозуміла. Президент Зеленський каже, що там, «не про всі її деталі можна сьогодні відкрито говорити». Тому залишається сподіватися, що у закритій частині домовленостей є максимальна конкретика.

Прикладом такої конкретики може бути, наприклад, безпекова угода між США та Ізраїлем, де Вашингтон публічно зобов’язався надавати військову допомогу Ізраїлю на суму $38 млрд у період із 2019-го по 2028 рік (і це на випадок «миру», а не війни).

Однозначний позитив усіх варіантів угод – це те, що сторони бачать їх як тимчасові – до часу вступу України в НАТО. Оскільки лише НАТО може бути справжнім міжнародним гарантом української безпеки. Тому українська сторона мала би також домогтися від «гарантів» конкретних термінів, коли повноцінний вступ до НАТО нарешті буде можливий. Особливо важливо почути це від США та Німеччини.