Війна як форма існування. Кілька слів про «загадкову» природу Росії

Поясню одразу: під росіянами маю на увазі весь той конгломерат, що колись складав населення царської Росії, згодом СРСР, а тепер Російської Федерації.

Політичні діячі і громадськість цивілізованого світу та й ми в Україні не перестаємо жахатися воєнним злочинам росіян, тій невиправданій жорстокості, з якою вони ведуть війну.

А чого дивуватися? Зараз я перекладаю фундаментальну працю про УПА «Партизанські загони за залізною завісою» аргентинського військового розвідника Енріке Мартінеса Кодо. Ось дві фрази, перекладені сьогодні:

«На Волині більшовицькими акціями керували прибулі з Києва спеціалісти, які застосовували традиційні методи масового терору. У спаленні населених пунктів (Андрушівка, Мала Іловиця, Буща) можна було упізнати вже відомі методи нацистів, однак сплюндровані тіла вбитих цивільних і вояків УПА (численні багнетні рани, відтяті язики та інші каліцтва) були виявом чогось інакшого й типового для російського варварства».

Книга вийшла 1966 року в Буенос-Айресі, у цьому уривку йдеться про події 1944 року.

А чого ще чекати від народу, для якого, згідно соціологічних опитувань, з року в рік найвидатнішими історичними діячами залишаються Сталін, Петро І та Іван Грозний?

Свого часу відомий канадський історик українського походження Орест Субтельний писав: «З 1462 року, коли молода Московська держава охоплювала якихось 24 тисячі квадратних кілометрів, і до 1914 року, коли Російська імперія займала 23,8 мільйонів квадратних кілометрів, тобто одну шосту суходолу Землі, територія Росії приростала з середньою швидкістю 80 квадратних кілометрів на день.»

Приростала коштом інших народів, бо Росія світова загарбниця.

Але звідки така жорстокість, така нелюдськість до інших і до самих себе?

Колись і європейські держави вели кровопролитні війни, підкоряли чужі землі, не церемонилися у конфліктах між собою. Але поступово цивілізований світ навчився жити за цивілізованими правилами. А Росія (ні в іпостасі СРСР, ні дотепер) не навчилася. Чому?

Росія історично відстала країна. Маю на увазі не лише часовий зсув по фазі (скасування кріпацтва 1861 року практично збіглося з пуском у Лондоні 1863 року першої гілки метро). Уявімо на мить: у одних метро, а інші щойно (і до речі, не від доброго життя) скасували кріпацтво. Це в скільки століть різниця?

Та головне, Росія у своєму розвитку проминула конче необхідну для наступного формування громадянського суспільства стадію буржуазної демократії. Ця стадія тривала від лютневої революції до жовтневого перевороту 1917 року. А далі перманентний терор і населення, більшість якого незмінно прагне «сильної руки», яка ним би управляла, і веде пошуки зовнішніх і внутрішніх ворогів.

«Російська держава – це держава протиєвропейська, вона загрожує безпосередньо свободам Європи», - відзначив ще в 1812 році таємний радник Наполеона граф Жан-Габріель де Монгаяр.

У своїй праці з довгою назвою «Друга польська війна, або Роздуми про громадський мир на континенті та морську незалежність Європи» граф де Монгаяр називав війну проти Росії «боротьбою цивілізації з варварством» і радив закрити для Росії «східні та південні двері Європи» шляхом відокремлення від неї «Литви, Курляндії та Лівонії на півночі, Волині, України (чогось нарізно – С.Б.), Нової Сербії та Криму – на півдні». Цікава ідея, тим більше як для початку ХІХ століття.

Отже протиєвропейська. Така природа Росії. І ніякі Пушкіни та Чайковські її не врятують. Вони лише підкреслюють її дикість, як оксамитова латка вбогі лахи жебрака.

Це генетика. Росія безнадійна, бо ніколи не була і не стане іншою.