Те, що для нас страшний гріх, для поляків – дрібне правопорушення. І ось чому

Акурат учора дісталась до Польщі (далі маю літак на Берлін), – і першим ділом (зразу після обговорення «тривожної валізки» новин з інтерв'ю Путіна Карлсону й заміною Залужного та його генералітету) польські друзі мені сповістили, що справу про висипане на дорогу збіжжя передано до прокуратури.

Очевидна, втім, різниця історичного досвіду: для нас це – наруга над світопорядком в унісон Голодомору і «гріх, що волає до неба», для Польщі прозаїчніше – замах на чужу власність.

(Колгоспів у них не було, з моєї «Планети Полин» поляків найбільше потрясає доля Катерини Білокур – про трагедію українського села в 20-му ст. ми дуже сильно недоговорили й недопояснили світові, і за це також вигрібаємо в цій війні... Григора Тютюнника треба було промувати для перекладів англійською, замість стидатися прабабусь, що були рабинями на бурякових плантаціях, і їхньої мови, – все в цьому світі зв'язано в часі й просторі, і нема на те ради...)

Пояснюймо себе чужинцям, де тільки можна, з занудством учительки молодших класів, при кожній нагоді. Мовчазна жертва здатна викликати співчуття (на коротку дистанцію) – але не розуміння (на довгу). А нам потрібно саме розуміння.