Хвилина мовчання: згадаймо прикордонника Артема Гуртового
Захисник загинув на Луганщині під час ворожого обстрілу
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Артема Гуртового.
26-річний прикордонник Артем Гуртовий загинув 10 травня під час авіаудару по Лисичанському нафтопереробному заводу на Луганщині. У нього залишились дружина та двоє однорічних доньок-двійнят. Вдова Артема Дар'я разом з сім'єю вже з окупованого Старобільська евакуювалася на Рівненщину.
11 травня у Дарії Гуртової задзвонив телефон. На екрані мобільного висвітилося фото невідомого чоловіка. Фото було зроблене наче для офіційних документів, такі у соціальних мережах собі зазвичай ставлять військові або політики. Це був командир прикордонної служби, де служив її чоловік. Побачивши його фото, Дарія вже знала, навіщо він дзвонить і що зараз скаже.
Він повідомив, що її чоловік, старший сержант Артем Гуртовий, батько двох дівчат-двійнят, що лише два дні тому відзначив свої 26 років, загинув у Лисичанську під час виконання бойового завдання.
«Артем з дитинства мріяв бути військовим, хотів вступати у військову академію, але через війну у 2014-му реєстрації на ЗНО постійно переносили і він на деякі екзамени не встигав. До університету він не вступив і, щоб не втрачати час, пішов навчатися до коледжу. Разом з тим був волонтером, з друзями плів маскувальні сітки», – розповіла дружина захисника.
Після коледжу він вступив до Луганського національного університету імені Тараса Шевченка та навчався на еколога. У 2019 році вирішив стати прикордонником, підписав контракт і почав військову службу.
«Ми познайомились з ним в університеті. Разом були студдеканами, на зборах, робили спільну справу. У 2019 році він під час виконання бойового завдання отримав поранення і ми почали більше з ним спілкуватися, я його постійно підтримувала і так закрутилося. Наша історія не така, як у всіх. Ми не зустрічались з ним роками, ми прозустрічалися два тижні і він запропонував поїхати у Львів. Ми там пробули три дні, повернулися додому і почали жити разом», – поділилася Дарія.
У лютому 2020 року Артем освідчився Дарії, а 27 серпня вони одружилися. Дівчина згадує, як їм довелося перенести дату весілля, бо Артем дуже хотів з’їздити на спортивні змагання з футболу серед прикордонників. 20 лютого 2021 року в них народилися двійнята — Мирослава та Емілія. Ім’я для Мирослави обирав Артем. Казав дружині, що це дівчинка, яка несе мир.
Через рік родина відзначила день народження дівчат. Артем спеціально взяв відпустку на цей час, щоб більше часу провести з родиною, а потім поїхати на відпочинок в Україні.
22 лютого закохані поїхали до Артема додому погостювати. Тоді йому зателефонували з роботи і сказали, що посилюють кордони і що в нього доба на збори. 24 лютого він мав їхати у Новопсков у свою прикордонну комендатуру швидкого реагування.
Коли почалось повномасштабне вторгнення і на кордоні накрило Градами, Артем на той момент ще збирався. Були черги і паніка на заправках. Поки вони туди доїхали, селище було вже майже окуповане, тому він повернувся додому.
Ніхто не знав, що робити, але одного разу під вечір він прийшов і сказав: «Я більше не прийду, бо ми виходитимо в ніч і нам будуть казати, що треба робити». Дружина просила його не йти, а він відповів:
«Це мій обов'язок. І якщо я не піду, то все наше майбутнє, яке ми планували – буде Росія. Ти цього хотіла? Як я буду дівчатам в очі дивитися?»
І він пішов. Наступного дня вони виїхали з міста і зв'язок був далі лише телефоном, поки він був.
8 травня в Артема був День народження, а 9-го він подзвонив востаннє. Сказав, що їх перекинули в Луганську область на три дні. 10 травня зв'язок знову пропав.
«Подзвонила моя знайома, сказала, що загинув побратим Артема. Попросила, щоб я спитала в чоловіка, чи це правда. Я набираю – нема зв'язку. Думаю, ну, наступного дня з'явиться, тоді спитаю. Сама сіла і думаю: якщо їм подзвонили, а нам – ні, значить з Артемом все нормально. Ми раніше з ним піднімали цю тему і він казав, що якщо щось трапиться, то мені повідомлять», – розповіла дружина бійця.
«11 травня мені зателефонували на Viber з незнайомого номера і сказали, що Артем загинув. Чоловік розповів, що Артем загинув під час авіаудару у пост спостереження, де він був. Я питаю, як його впізнали, каже — його упізнали побратими. Я кажу, поки ми його не побачимо – я не дам дозвіл на його поховання. Він вислав мені фото з моргу і я зрозуміла, що це мій Артем», – поділилася Дарія.
Тіло Артема повезли спочатку до Бахмуту, а звідти – у Дніпро, де його 20 травня поховали на Краснопільському військовому цвинтарі.
Старобільськ був окупований із 1 березня. Спочатку жінка з дітьми не виїжджала, бо думала, що це все швидко закінчиться. А потім вже не було можливості, бо перекрили дорогу та не випускали.
«На початку травня, якраз за кілька днів перед своєю загибеллю, Артем подзвонив і сказав: збирайтесь і виїжджайте. Ми не розуміли, чому така паніка. Але вирішили перенести на 15 травня», – зауважила Дарія.
В Україну можна було потрапити лише через Росію, Латвію, Литву і Польщу. Люди на митницях стояли тижнями, плюс ці допити. Одну людину могли перевіряти до семи годин. Багато кого здавали свої ж люди. Ну і друге – ціна. Оплата спочатку була до тисячі доларів за людину, а оскільки нас з дівчатами троє, то треба було платити $3 тис. незалежно від того, чи сидітиме дитина на руках.
Згодом можна було розраховуватись лише рублями. Люди, які обмінювали гривні на рублі, брали собі 10-15%. А потім курс став один до одного і шампунь, який коштував 400 рублів став 400 гривень.
«Одного дня ми з дівчатами поїхали до мами Артема і туди приїхали з допитами. Приїхала фура, чоловік десять амбалів зі зброєю. Далі все було як у фільмі. Мама Артема вийшла до них, вони спитали, чи Артем тут проживає. Вона каже: це мій син, він тут не живе, а я — староста і в сільраді. Вони кажуть: давайте хтось зараз з вами піде і перевірить комп'ютер у сільраді. А вона їм: далеко йти, поїхали разом. Вони сіли і поїхали. І так в нас з дівчатами з'явилась можливість зібрати всі речі та іграшки і втікти сусідніми вулицями. Ми з дівчатами бігли у дощ, бруд і з вітрянкою. У них не було ніяких даних про те, що Артем військовий та учасник бойових дій. Це були просто наводки людей», – зазначила Дарія.
20 червня з'явилася можливість евакуюватися від волонтерів з української сторони. Виїжджали через Печеніги на Харківщині. Це була неофіційна евакуація і гарантії на те, що ти виїдеш живим, ніхто не давав.
Волонтери привезли жінку та дівчат, маму Дарії та її 14-річного брата до Харкова, а звідти – до Дніпра. Згодом родина виїхала на Рівненщину.
«Артем хотів і мріяв, щоб ми жили в Україні, мріяв про будинок в Карпатах, про сімейні спільні подорожі Україною та за кордон, хотів, щоб донечки розмовляли українською, вчили вірші та слухали пісні українських виконавців… Обов’язково все буде так, як він хотів. Я зроблю для цього все, бо він заради нашого майбутнього зробив набагато більше – віддав своє життя!» – сказала Дарія.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0