Коли будете повертатись додому? Українські біженці у Польщі дали чесну відповідь

Українці, які через війну виїхали до Польщі, чекають на звільнення своїх міст. Кажуть, щойно ЗСУ матимуть успіх на їхньому напрямку, вони одразу повернуться в Україну. Далеких планів щодо життя у Польщі вони не будують. Про це пише «Громадське радіо».

За словами директора Центру економічного відновлення, радника прем’єр-міністра Кирила Криволапа, за кордоном перебуває близько восьми мільйонів українців, три з яких є трудовими мігрантами, які виїхали ще до повномасштабного вторгнення. 11% із тих, хто виїхав через війну, кажуть, що точно повернуться. 

Одним із тих, хто чекає на звільнення свого міста, є Олексій з Луганщини. Він розповів «Громадському радіо», що коли безпекова ситуація складеться так, що вони зможуть переїхати у рідне місто, то будуть серед перших, хто повернеться для того, щоб його відновлювати.

«Ми так вирішили. По-перше, ми хочемо відновити те, що було втрачене, відбудувати те, що, на жаль, було зруйноване. Намагатимемося знайти своє місце у відбудові нашого міста. Я сподіваюсь, що це місце знайдеться», – каже Олексій.

Чоловік розуміє, що достатньо сприятливою безпекова ситуація буде ще не скоро, адже навіть у випадку деокупації населеного пункту на розмінування Луганщини підуть роки. «Ходити у ліс, я так думаю, на Луганщині років 10 не доведеться. Але, розумієш, дуже хочеться додому. Будемо на ліс здалеку дивитись», – пояснює чоловік.

А поки Збройні сили України б’ються за Олексієву Луганщину, вони з дружиною продовжують працювати, донатити та вивчати устрій життя у Польщі, зазначає «Громадське радіо». Однак, за словами чоловіка, більшість тих, хто поїхав до Польщі, хоче там залишитися. І після війни, коли чоловіки зможуть виїхати за кордон, чимало з них теж переїдуть до своїх жінок та дітей, які на той момент добре інтегруються у місцеві громади.

Катерина Горячко з Сєвєродонецька розповіла журналістам, що не може дійти з чоловіком згоди щодо наміру повернутися в рідне місто, бо він не розуміє не тільки, скільки часу знадобиться на деокупацію регіону, а й на те, щоб він був відносно безпечним для цивільних.

«Я кричу: «Як тільки-тільки-тільки – я поїду». А він мене питає: «Навіщо? Що ти хочеш там побачити? Що там нічого немає?" Я кажу: «Це принципове питання. Розумієш?». Він не розуміє, навіщо цілеспрямовано їхати і себе травмувати», – додає Катерина.

Подружжя зараз живе у польському Щецині. І хоча Катерина з чоловіком для себе визначили, що найближчі чотири роки, поки донька вчиться у технікумі, вони нікуди з Польщі не переїдуть, жінка налаштована поїхати до Сєвєродонецька після деокупації. «Я хочу додому. Але, якщо я хочу додому, то і всі поїдуть. Я це знаю», – каже вона.

До слова, від початку повномасштабної війни Росії проти України, з 24 лютого 2022 року, за кордон виїхали і не повернулися 2,4 млн українців. Про це повідомляє платформа Опендатабот.

За шість місяців 2023року з України виїхало 8,2 млн громадян, а в’їхало – 7,97 млн. Така різниця – 230 тис. осіб – майже в 11 разів менша показника першого півріччя торік. Так, тоді Україну покинуло на 2,62 млн осіб більше, ніж заїхало. У другому півріччі 2022 люди все ж активніше поверталися до України – тоді прибуло на 149 тис. громадян більше, ніж виїхало.

Від початку повномасштабної війни різниця між тими, хто виїхав та в’їхав до України, склала 2,7 млн осіб. Більша частина із них – 2,4 млн – є громадянами України, решта – іноземці. Цікаво, що у березні і квітні поточного року кількість українців, які повернулися на Батьківщину, перевищувала кількість тих, хто виїжджав. Але вже з травня 2023-го ситуація змінилася у протилежний бік – якраз у період початку літніх відпусток.

Нагадаємо, українські діти відмовляються йти в польські школи. Син українки в Польщі відмовляється йти до школи через образи та цькування від однокласників. За словами мами, вони побажали, щоб його батько загинув на війні. Але такі випадки непоодинокі. Про це пише польське видання TokFM.pl.

Олена з Києва проживає із сином у Польщі. Вона та інші українські біженці починають частіше зіштовхуватися з мовою ворожнечі.

«Мій син почув від хлопців, що було б добре, якби його тато - він на війні - загинув. Були й інші дуже неприємні слова, які я навіть не хочу цитувати», – каже жінка.

Українка розповідає, що тепер її син не хоче повертатися до польської школи з вересня, адже боїться, що знову стане жертвою булінгу. Учні інших класів також чують неприємні на їхню адресу висловлювання.