Від студента до добровольця. Згадаймо Володимира Шкринду

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Володимира Шкринду.

19-річний Володимир Шкринда на псевдо Шикидим, поліг у бою з окупантами 23 січня 2023 року біля села Ямполівка, що Донеччині. При виконанні бойового завдання отримав смертельні поранення в результаті обвалу мерзлого ґрунту в окопі на позиціях оборони через влучання танкового снаряда противника.

Про це повідомили на сторінці Віньковецької селищної ради у соцмережі.

«Трагічна звістка в громаді: невблаганна смерть забрала ще одне молоде життя. З глибоким сумом повідомляємо, що 23 січня в результаті обстрілу поблизу пункту Ямполівка Донецької області загинув житель смт Віньківці Шкринда Володимир Володимирович. Наш Герой віддав життя за Батьківщину, за вільну і незалежну Україну, наше з вами мирне небо. Усією громадою низько схиляємо голови у скорботі та глибоко розділяємо біль втрати з рідними та близькими Володимира.Низький уклін нашому Воїну-Захиснику! Про час, місце зустрічі та поховання загиблого героя буде повідомлено додатково», – йдеться у дописі в соцмережі.

«Студент Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій Володимир Шкринда з перших днів повномасштабної війни добровільно взяв до рук зброю і став на захист нашої держави. Молодий і відважний юнак, родом із Хмельниччини, майже рік боровся з окупантами, а свій останній бій прийняв на Донеччині. Про його теплу усмішку і добрий погляд, радість, яку він завжди випромінював, відвагу та мужність, які маємо наслідувати, розповідають кураторка й одногрупники», – пишуть на сторінці Національного університету «Львівська Політехніка», де навчався Володимир.

«Володимир вступив до нас після закінчення ліцею, тому мав досить глибокі знання з профільних дисциплін. Він добре вчився, був розумний і старанний, відвідував заняття. На його похороні я побачила дуже багатьох людей, серед них були і військовослужбовці, і побратими, і командир. Усі згадували про те, яким добрим, свідомим, відповідальним хлопцем він був. Володя пішов воювати у 18 років, будучи ще студентом, маючи можливість жити і вчитися. Така хоробрість властива навіть не всім дорослим», – зауважує кураторка групи Марія Заєць.

«Ні, день не був поганим. Він просто міг бути кращим, якби той кучерявий усміхнений хлопець, з яким навчались в одному ліцеї, посміхнувся усім в коридорі, і всі посміхнулись би йому, розійшовшись по кабінетах «фізмат», «айтішники», «філологи». День був би кращий, якби ще тоді в 19 років його життя не обірвалося біля Бахмута», – згадує репортерка Frontliner Альбіна Карман.

«Дякую Богу, мамі й батьку за найкращого брата в цьому світі. Хоча він і був молодший, але завжди був прикладом для мене. Хто був знайомий з Володимиром, зрозуміє. Його мудрість не по роках, розсудливість, зібраність, відповідальність, відважність та хоробрість, його мозок та сила. А ще очі, такі великі, світлі й добрі. Він був справедливим і добрим, але в той же час достатньо було одного його слова, щоб його поважали. З його словами рахувалися, я його слухалась, а батько прислухався. А його почуття гумору… так тонко «підколоти» міг лише він. Вова надихав своїм життям та ставленням до нього. Постійно усміхнений, щасливий. Цінував кожну хвилину. Дуже багато читав. Читав постійно, навіть на війні. Більше за все він любив життя та Батьківщину. За Батьківщину і віддав життя. Це надто боляче, це дуже велика втрата для нас, але також і для країни в цілому. Бо я розумію, скільки ще користі міг принести їй цей розумний, талановитий юнак. Надзвичайно тебе люблю і, напевно, більше всього боюсь, що тебе забудуть. На жаль, я не можу воскресити тебе. Тому дуже прошу пам‘ятати і поважати. Володимиру назавжди 19. Своє 19-річчя він зустрічав з побратимами на нулі. Високий, красивий, розумний юнак, студент, який в перші дні війни вступив до Львівської тероборони, щоб захищати нас. Він став хоробрим воїном і надійним побратимом. Його поважали. Як згадував його командир, Шикидим сказав, що мав бути тут. Він просто по-іншому не зміг. Звичайно, він був повний мрій та життя. Але, на жаль, ця клята війна забирає найкращих. Нестерпний біль», – поділилася сестра загиблого Тетяна.

Володимир родом із селища Віньківці Хмельницької області. Після закінчення в рідному селищі 9-го класу в, навчався в спеціалізованому Хмельницькому ліцеї Хмельницької обласної ради в класі інформаційно-технологічного профілю.

Згодом переїхав до Львова. З 2020 року був студентом Національного університету «Львівська політехніка», навчався в Інституті комп‘ютерних наук та інформаційних технологій за спеціальністю «Інформаційні системи та технології». Захоплювався автомобілями, багато читав, цікавився бізнесом та IT.

Володимир був студентом 3-го курсу Інститут комп'ютерних наук та інформаційних технологій.

З початком повномасштабної війни хлопець без роздумів пішов захищати свою країну, покинувши навчання. Володимир поповнив лави 125-ої окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Був стрільцем стрілецького відділення.

Поховали юного захисника у рідному селищі на Хмельниччині.

У Володимира залишилися батько та сестра. 

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.